Грузинський кінорежисер Заза Буадзе: «Мабуть, будь-яка система хотіла б тримати художника в узді»

11.05.2018
Грузинський кінорежисер Заза Буадзе: «Мабуть, будь-яка система хотіла б тримати художника в узді»

Картинки з 1970-х. (Фото з сайта kinoafisha.ua.)

Нещодавно в Києві презентували українську політичну мелодраму — фільм «Зрадник». У ній — 1970-ті роки радянської України.

 

Політична задуха на кіностудії. Куратор від КДБ дає наказ перемонтувати щойно закінчений фільм знаного режисера, що висвітлив події української «громадянської війни» з правдивого ракурсу, а це суперечить політиці партії.

 

Перемонтаж доручають режисеру-стажерці, яка щойно закінчила кіноінститут. Дівчина розуміє, що повинна захистити авторське бачення та історичну правду.

Стрічка зроблена в копродукції України та Литви, за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Її присвятили пам’яті видатних українських кінорежисерів: Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка.

Шлях стрічки до глядачів був надзвичайно складний. Адже підготовчий етап розпочався ще в 2013 році.

Спочатку задумувалася гостросюжетна історична картина, яка мала розповісти про боротьбу в 1919—1922 роках повстанців Холодноярської республіки з більшовиками. Але... У процесі зйомок було змінено трьох режисерів.

Cюжет змістився у 1970-ті роки

Спершу режисеркою мала стати Ганна Гресь (адже за основу було взято кінороман Марка Греся «Варіант Марконі»), проте знімати фільм із первинною назвою «Окупація» розпочав у червні 2014 року режисер Валеріу Жерегі з Молдови.
 
Відзнявши досить велику частину стрічки про повстання у Холодному Ярі, після конфлікту в 2015 році Жерегі та продюсерів картини (були різні бачення, як потрібно робити фільм далі — кожен керувався своїми мотиваціями), Валеріу залишив проект... 
 
Трохи згодом новим режисером картини став американський — Марк Хаммонд. У серпні 2016 року в Одесі почались дозйомки фільму — вже з новими назвою та сюжетом. Розпочавши керувати процесом, Марк Хаммонд усе кардинально змінив: основні події фільму відтепер відбуваються у 1970-х роках. 
 
На нещодавній прес-конференції у столичному кінотеатрі «Жовтень» творча група картини розповіла про перипетії, які супроводжували їх у процесі зйомок.
 
Один із продюсерів фільму Володимир Філіпов сказав, що хоч Революція гідності й послужила хорошим кроком до реалізації проекту, але невдовзі відбувся обвал гривні, і це катастрофічно вплинуло на зйомки: за тиждень лютого 2014 року фактично «згоріло» 2/3 грошей, які було виділено на фільм.
 
Зйомки довелося зупинити майже на... три роки. Дозняти картину у запланованому обсязі так і не вдалося. 

Американський слід

«Коли ми запросили до зйомок фільму Марка Хаммонда (американського режисера, який народився в Чехословаччині й свого часу устиг добре відчути тиск тоталітарного режиму), — пригадує Філіпов, — ним було знайдено дуже незвичайний поворот подій. Концепцію фільму було змінено, бо дозняти в тій манері, в якій він був задуманий, не було можливості. Ми згадали про важливий етап в історії українського кіно початку 1970-х років.
 
Чому саме цей етап дуже важливий? Бо після Хрущовської «відлиги» 1960-х років і створення декількох шедеврів світового кіно («Кам’яний хрест», «Тіні забутих предків», «Білий птах із чорною ознакою») — все це невдовзі було заборонено після циркулярів КДБ від 1971 року. І ми згадали, що наш фільм у тому стані, в якому він опинився у 2015 році, — добре відображає саме цю позицію: його ніхто не забороняв, але він «завис»... Довелося пройти іще раз пітчинг, представити нову концепцію й запропонувати нового режисера — Дер­ж­­­­кіно й комісія нас підтримали. Тож продовжували зйомки на Одеській кіностудії», — констатував Володимир Філіпов. 
 
Інший продюсер фільму — Андрій Суярко — додає, що під час доопрацювання проекту до нього приєдналася литовська компанія «Арт-бокс», завдяки чому в процес увійшов литовський оператор Лейбус: «Тож картинка, яку ми отримали, — європейського рівня. Крім того, в нас був режисер із особливим поглядом, який відчував ситуацію «холодної війни», дивлячись на це з «того» боку «залізної завіси».
 
І саме він запропонував ідею концепції фільму, з яким і вийшов на широкий загал».
 
Марк Хаммонд — американський режисер, продюсер та сценарист. Понад 30 років знімає художні та документальні фільми в Азії, Америці та Європі.
 
Коло його інтересів перетинає кордони і жанри — від документальних фільмів-розслідувань про торгівлю фальсифікованими лікарськими засобами до політичних трилерів і арт-хаусу. На даний час Марк Хаммонд працює над проектом «Анатомія революції» — політичною драмою про ненасильницькі революції.
 
Досвідчений режисер на київській презентації «Зрадника» емоційно сказав, що йому довелося створити історію з тих складових, які були на той момент у його розпорядженні. «Адже до мене було відзнято вже багато матеріалу, та найсуттєвішими у цій історії для мене були такі поняття, як свобода, свобода слова».
 
Кошторис фільму (який формувався в 2012 році, коли долар коштував 8 грн. — Авт.) — 24 мільйони гривень, із яких Держкіно виділило п’ятдесят відсотків.
 
Тому спершу фільм було відзнято лише частково (десь на 20 %), після чого зйомки припинилися у зв’язку з відсутністю фінансування, адже почалася війна на сході й було не до кіновиробництва. (Крім того, один з іноземних акторів українського похо­дження не приїхав на зйомки).
 
«Усі українські фільми, які створювали у той складний період (зокрема, «Гніздо горлиці», «Моя бабуся Фані Каплан»), — нагадав голова Держкіно Пилип Іллєнко, — були на межі виживання, ставилося питання, чи доцільно завершувати їх зйомки... Дер­жкіно вдалося поступово відновити їх фінансування (як і фільму «Зрадник», який пройшов дуже важкий шлях) лише протягом 2015 року». 

Страшний молох поїдав митців

Автор сценарію «Зрадника» Заза Буадзе — грузинський кінорежисер, сценарист, який має грузинське громадянство, але з 2008 постійно проживає та працює в Україні, — журналістам уточнив, що ідея написання сценарію була не його.
 
У роботі над сценарієм йому допомагав Марк Хаммонд — ідея фільму Зазі сподобалася, а згодом — і сама робота над картиною. 
 
«Спершу постійно запитував себе: «Ну що сподобалося в цій ідеї фільму американцю? Він же не повинен був розуміти всю суть того, що тоді в Союзі відбувалося, зокрема в 1970-ті роки. Думав, що Марка привабила тодішня своєрідна «екзотика», яку він і витягатиме, — сміючись каже Буадзе. — Але потім був здивований, наскільки реально йому близькі і ця тема, і ця історія, бо, як виявилося, це було певним чином пов’язано з історією його сім’ї...»
 
«Тема несвободи-свободи творчості, конфлікт між системою й художником-режисером будуть присутні завжди, — констатує Заза Буадзе. — Мабуть, будь-яка система хотіла б тримати художника в узді. 
 
Зараз, після стількох років, радянська тоталітарна система може здаватися молоді не такою й страшною. Але то був страшний молох, котрий поїдав, і було чимало обірваних не лише творчих доль, а й навіть життів!..» 
 
Тоді у Союзі питання стояло руба: хочеш вижити — будь холуєм та лизоблюдом і забудь про творчість, про правду. Чимало творчих людей або спивалися, або йшли з професії, дехто закінчував життя самогубством. А хтось і вижив, і «творив», щоправда, за рахунок чого, — це вже інше питання... 
 
«Тож ця тема важлива: вона не вмерла й, мабуть, не вмре ніколи. І якщо тоді була політична цензура, то зараз — цензура ринку: хоча тебе й не посадять, але часто доводиться наступати собі ж на горло, на свою пісню. Проте знаходити розумний компроміс — це теж мистецтво!» — резюмував Заза Буадзе.
 
У фільмі «Зрадник» зі­грали Олег Мельничук, Станіслав Щокін, Михайло Грицкан, Зоя Барановська, Ольга Карпова і багато інших.
 
Не будемо переповідати детально сюжет, а лише додамо, що кінцівка фільму — не така, як задумувалася авторами й до якої глядача підводить логіка сюжету. Несподівано й неочікувано усе в головних героїв, які, хоч і не підкорилися системі й не втратили гідності — складається добре!..