Ало, Укртелеком!

18.04.2018
Шановний пане Прем’єр-міністре! Розумію, що, можливо, звертаюся до вас не за адресою, адже державне стратегічного значення підприємство Укртелеком було продано ще в 2011 році.
 
Але, маючи приклад «Криворіжсталі», держава якось повинна контролювати виконання зобов’язань (а вони повинні бути передбачені в договорі купівлі-продажу підприємства) перед споживачами, яким надає послуги цей оператор зв’язку.
 
Звертаюсь до вас, бо несила більше терпіти таку наругу над споживачами з боку Укртелекому.
 
Рік у рік абонентська плата за послуги цього відомства зростає, хоча якість надання телефонного зв’язку від цього аж ніяк не кращає.
 
Після чергового підвищення абонплати я вирішила відмовитися від цих послуг і пішла в офіс Укртелекому оформити розірвання договору.
 
Те, що побачила в офісі, мене вразило: натовп людей похилого віку (люди молодшого віку, які працюють і просто не мають можливості провести цілий день у таких шалених чергах, посилають батьків-пенсіонерів оформити всі необхідні папери), стільців не вистачає, тож доводиться стояти годинами; в туалет сходити немає куди (а вистоювати в черзі доводиться мало не цілий день). Через це настрої серед черговиків нервозні, а іноді й просто агресивні.
 
Із розмов зрозуміла, що багато хто готовий і надалі платити завищену абонплату (особливо пенсіонери, для яких телефонний зв’язок — чи не єдине «віконце» у світ, комунікативний канал зі своїми знайомими, рідними, а також можливість звернутися у ЖЕК, поліклініку чи, за потреби, на «швидку», тож відмовлятися поки що від послуг Укртелекому вони не готові).
 
Проте більшість нарікає на поганий зв’язок, а іноді й просто його відсутність через постійні пошкодженнями на лінії, погане ремонтне обслуговування.
 
Часто — просто неможливо додзвонитися в офіс, щоб залишити заявку на ремонт, от і доводиться вистоювати годинами в Укртелекомі, щоб особисто її залишити.
 
Я, незважаючи на те, що працюю, таки потратила свій робочий день і розірвала договір із Укртелекомом, відмовившись від їхніх послуг, поцікавилася заодно, чи немає за мною боргів, і подумала, що на цьому наші стосунки закінчилися.
 
Але не пройшло й півроку, як мені на «Вайбер» прийшло повідомлення від Укртелекому, що за мною є борг у 130 грн. і якщо я його не сплачу до певного строку, то мої борги, згідно з договором між Укртелекомом і колекторською службою, передадуть останній і надалі я буду мати справи з нею.
 
Знаючи, як працюють колекторські служби і не маючи бажання з ними зв’язуватися, я знову вирушила в офіс Укртелекому, знову витратила цілий робочий день на вистоювання в черзі і з’ясувала, що телефон мені відключили 23 жовтня минулого року, тож за вересень і жовтень мені нарахували абонплату, яку я нібито і заборгувала.
 
Але ж заяву про розірвання будь-яких стосунків із Укртелекомом я написала 6 вересня! Тобто, за логікою Укртелекому, вони могли відключити мене від телефонного зв’язку і через півроку, і через рік, і я змушена була б платити абонплату — виходить, так!
 
Довелося писати заяву на перерахунок. І ось минулого вже два місяці відтоді, але жодних відомостей про те, чи мені перерахували або ж скасували так званий борг, мені не надійшло. Можливо, десь через рік колекторська служба повідомить, що на той так званий борг мені ще й пеня «накапала»?
 
Шановний Володимире Борисовичу, зверніть, будь ласка, свою увагу на так звану «діяльність», а швидше, бездіяльність Укртелекому, адже випробовувати народне терпіння — справа небезпечна.
 
Оксана ГЕВКО
Київ