Володимир Шейко: У світі мають знати, що і Стравінський, і Прокоф’єв — українці

26.01.2018
Володимир Шейко: У світі мають знати, що і Стравінський, і Прокоф’єв — українці

Володимир Шейко за диригентським пультом. (Фото з власного архіву.)

Майже місяць перебував з гастролями в Італії Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.

Стоячи аплодували вибагливі італійці нашим музикантам у легендарному театрі «Аполло» міста Лечче, успіх не залишав їх на жодному з 10 концертів.

Завершилися гастролі тріумфом у театрі Антоніо Сальєрі міста Леньяго на півночі Італії. 

 Своїми враженнями від творчої поїздки поділився і відповів на запитання «України молодої» художній керівник та головний диригент колективу, народний артист України Володимир Шейко.

На батьківщині Лучано Паваротті

— Пане Володимире, ви не вперше гастролювали до Італії. Чим ця країна подивувала цього разу?
 
— Так, в Італії я провів свою молодість у 90-х роках. Мені знайомі близькі міста, театри. Та щоразу ця країна відкриває все нові й нові грані. Ця подорож була цікава й насичена. Ми возили дві програми. Це був Йоганн Штраус, хоч і не так багато творів. За основу брали участь у фестивальному русі. Разом iз нами працювали два солісти. Це піаніст Джузеппе Альбанезе та скрипаль Стефан Міленкович. Надзвичайно чудові музиканти. Ми грали високоякісну музику. І найголовніше — представляли не тільки наш симфонічний оркестр, не тільки Українське радіо, а й усю українську культуру.
 
— Українські музиканти швидко знайшли спільну мову з італійцями?
 
— Ми співпрацювали вже минулого року. Це супермузиканти. Із Джузеппе Альбанезе грали твори Петра Ілліча Чайковського. А італійська зірка — віртуозний скрипаль Стефан Міленкович чудово виступив разом iз нами в екзотичній для Італії програмі Viva Espana! Багато наших музикантів проявили себе як солісти. Наприклад, скрипаль Володимир Кирилюк зіграв соло в кількох творах. І вони вже як колеги вільно почувалися й спілкувалися зі Стефаном Міленковичем.
 
— Можливо, якийсь концерт чи театр запам’яталися особливо?
 
— Це неможливо порівнювати. Ми мали десять концертів у різних містах. Наприклад, iз великим натхненням відіграли концерт у Модені (Північна Італія). Це батьківщина легендарного Лучано Паваротті. За честь було виступати у прекрасному старовинному міському театрі, що названий нині його ім’ям. Заповнена зала, теплий прийом публіки. Звучать світові шедеври на іспанську тематику: «Іспанське капричіо» Миколи Римського-Корсакова, «Арагонська хота» та «Ніч у Мадриді» Михайла Глінки, Фантазія для скрипки з оркестром на теми «Кармен» Пабло Сарасате, «Три іспанські танці» Енріке Гранадоса. 
 
Почули багато компліментів щодо нашого оркестру. Приємно радує зацікавленість італійців Україною. Маємо запрошення повернутися до Модени ще. Або як не згадати провінцію Генуя і знаменитий театр Карло Феліче на дві тисячі глядачів — один iз трьох найбільших театрів Італії! Зала заповнена, маємо відеозйомку.

Музей Страдіварі

— Розкажіть про Музей скри­пки. 
 
— Є таке місто Кремона. Це ніби рай для музикантів. Ми одразу ж знайшли Музей скрипки й на дозвіллі відвідали. Частіше його називають музей Страдіварі. Перед тим, як шукали музей, потрапили в боттегу. Раніше я думав, що там лише вино виготовляють, а виходить, що в італійців це майстерня для виготовлення скрипок. Розташована вона на центральній площі міста. У тому приміщенні двічі був Вольфганг Амадей Моцарт.
 
Майстер, з яким познайомилися, надзвичайно цікаво розповів про виготовлення скрипки. Наприклад, італійці дерево для скрипки отримують лише із заповідного для скрипалів лісу. Приємно порадувало й те, що в Кремоні живе один із визнаних в Італії українських майстрів-скрипалів Олександр Матвійчук. Це гордість України, а його дружина Надія Петренко — відома співачка.
 
— Пане Володимире, чим італійська публіка відрізняється від інших?
 
— На концерти італійці приходять красиво одягнені, урочисті. Жінки в діамантах і хутрах. Наприклад, у місті 50 тисяч жителів, а театр розрахований на тисячу місць. Зала заповнена. Тобто кожен 50-й житель побував на концертi. Вважайте одна людина з під’їзду — в театрі. Ось така висока цивілізованість населення. Італійці йдуть на якісний продукт. Із концертів виходять приємно здивовані, задоволені, з посмішками, просвітлені. 
 
— Тобто нам є чим пишатися, пане Володимире. Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо знаний у світі?
 
— Саме так! Наша мета — презентувати Україну в усіх спектрах. Наприклад, коли граємо музику Петра Чайковського, в якого дід і прадід були українцями. У світі мають знати, що й Ігор Стравінський, і Сергій Прокоф’єв — українці. Для когось це відкриття, а це і є народна дипломатія від серця до ­серця. До речі, ментальність українська й італійська схожi. Це — емоційність, доброта. Мій земляк Микола Гоголь говорив: «Італія — батьківщина моєї душі». Я лише додам: якщо ми не будемо планувати гастролі до Італії — треба кидати мистецтво.