...І мислити по-українськи

17.01.2018

Ич, кажуть, непутні держнаймити вболівають не стільки за долю країни, як за власний бізнес. Певно, є на кого оглядатися.
 
Що вони «далєкі от народа», стало притчею во язицех. І хоча «...их корень, гнилой и шаткий» (Марина Цвєтаєва. — Авт.), позбутися цієї напасті дуже не просто!
 
Видно, потрібен комплекс заходів — моральних, правових, політичних. Стратегія потрібна, а не примноження бюрократичних структур. 
 
Досаджає сум’яття: поневіряємося в суверенній державі чи плентаємося на рошено-путінському бездоріжжі?
 
Якщо комусь видасться, що згущуємо фарби, поясніть, будь ласка, допоки триватиме стагнація виробництва, чому настільки масштабна тіньова економіка чи хоча б коли повернуться закордонні інвестори?
 
А ще — чи проводитимемо власну державну політику, нікому не догоджаючи? 
 
Застукані на гарячому корупціонери — то так, постаті з масовки. Відрадно, проте є публіцисти, як Наталя Лебідь, Юрій Патиківський, Богдан Соколовський, котрі на тлі хижого оскалу криміналітету, його жадоби до наживи пробуджують громадську думку про долю України.
 
Тільки зривається велика риба з гачка та й годі. Чи то бракує кебети правоохоронцям, чи політичної волі? Підозра, на жаль, близька до істини.
 
Поглумилася фортуна над кадровими ініціативами пана Президента, його спробою нетрадиційного мислення. Не по зубах наші економічні проблеми позиченим реформаторам.
 
Може, й справді, простіше було б посадити трьох найщиріших приятелів? Та тільки накивали вони п’ятами. Звісно, не з порожніми руками.
 
І це не поодинокий випадок, коли слова Петра Олексійовича розходяться з ділом.
 
Нефайно якось вийшло з генацвалі Міхо. Прихистили, було, по-дружньому втікача. Не шанувався — не в ногу крокував із владою, відтак і потрапив у немилість. 
 
Спорудити б стіну (не плутати з Яценюковою!) для корупціонерів, владолюбців, клятвопорушників. Аби більше не підривали нашої віри в завтрашній день, у перемогу добра і справедливості.
 
 
Годилося б запровадити диференційовану грошову заставу.
 
Для олігархів — адекватну їхнім статкам, малоімущим — доступну. Тоді конституційне право бути обраним не зазнаватиме порушень.
 
Довідку про психічний стан, звісно, можна купити, складніше — з детектором брехні на моральність чи визнання державної мови.
 
Про атестацію вже йшлося, як і про надмірну чисельність — нерідко зала під куполом і так пустує.
 
Подейкують, із президентством щось не ладиться. Хтось поспішав за ярликом до орди, інший не знав, що будувати. Лишень для себе! За часів донецького пахана та державна смута досягла апогею.
 
У гармидері повзучої українофобії спустошили казну, нанівець звели народовладдя, зацькували свободу волевиявлення.
 
Страшно подумати — згодом нащадки вільних степовиків хлібом-сіллю зустрічали споконвічних загарбників. Бо влада для них — жест «твердої руки».
 
Українська для них не така. Навіть коли під артилерійськими обстрілами відбудовують їхні оселі. Тоді чи всякий має моральне право критикувати?
 
Може, справді після Революції гідності, коли триває війна, влада ніяк не впорається, щоб налагодити достойне життя. Важливо не схибити з обраного курсу.
 
Ось тільки чому на утримання чиновництва витрачаються неспівмірні з віддачею кошти? Хіба це не шахрайство? Воно ж бо стає незбагненно масовим і підступним.
 
Ремеслом для різних там хакерів і колекторів, рейдерів і картярів. Натякніть таким про сковородинівську «сродну працю» — засміють: «Ти што, умний?». Невтішне мислення.
 
Невтямки, що не дорожать пам’яттю пращурів, лицарів і трударів. Котрі спритніші — втікають світ за очі на заробітки. Ймовірно, все це виклики недолугості влади.
 
То чи має наш уряд перспективний план відбудови економіки, чи тільки ентузіазм латати дірки? Якщо так, чому не опублікований для всенародного обговорення?
 
Може, хто б напоумив, як відібрати награбоване, по-хазяйськи налагоджувати власне виробництво. Нічого жебракувати перед МВФ.
 
Сподіваємося, заспівувачами економічних і соціальних перетворень таки стануть територіальні громади. Бо в усіх на виду. Та й наче діють на історичних концептуальних засадах.
 
А поки що тривожить занехаяний курс гривні. На думку економіста Андрія Новака, уряд не забезпечує стабільності національної валюти.
 
Бачте, це не вигідно експортерам металургійної, хімічної промисловості, зерно­трейдерам. А весь тягар економічної сваволі — на тих, хто гне спини й натирає мозолі.
 
Гадаю, держава повинна мати контрольний пакет акцій у таких галузях економіки, як видобувна промисловість, металургія та енергетика, транспорт і засоби комунікації.
 
А ще — в банкiвській системі. І це слугувало б гарантією нашої економічної незалежності.
Обмовившись про лібералізацію влади, не можна не згадати проблему материнства за ґратами.
 
Такі собі крихітки-янголятка з першої миті життя зазнають дошкульного дотику закону. Чим вони завинили? Це ж їхні матері вчинили злочин, а не вони.
 
Невже  нікому й на думку не спаде, що, народжуючи в муках, жінка спокутує найтяжчі свої провини? І святість материнства засвідчує церква. То, може, на часі прийняти закон про амністію жінок, які народили в неволі або мають діток до 3 років?
 
За особливо тяжкі злочини, скажімо, вбивство, державна зрада, виконання вироку можна відтермінувати. Йдеться, ще раз наголошую про майбутнє нації.
 
Чував від мудрих людей, що в усякому ділі важливо правильно розставити акценти. Отож виробляти українське, споживати українське вважаємо за честь, об’єднуючим началом успіху. І вже замало, щоб здобути повноту щастя, володіти державною мовою. Треба ще й мислити по-українськи. Самовіддано й натхненно. 
 
Станіслав ОЛІЙНИК
с. Михнівці, Лубенський район, Полтавська область

  • На руїнах чужого життя...

    Шановна редакціє, я віддана ваша читачка вже багато років. Люблю читати і про політику, і про культуру, і, звісно, листи читачів, адже цікаво, що турбує людей. І ось що помітила: ваші респонденти — в основному чоловіки. >>

  • Боротьба виснажує,

    Живемо в країні міфів, ілюзій та брехні. Вже перестали й помічати. Наче оновилася політична система, державно-територіальний устрій. Епоха інша. Тільки зловісний анахронізм не відступає. >>

  • Громада — як одна сім’я:

    Шановна редакціє. Мене, пенсіонера, який живе у селі, спонукало звернутися до вас із листом те, що для нас, тих громадян, які живуть в Україні, а не виїхали в різні країни через обставини, що склалися в державі від господарювання олігархів, кнопкодавів, створюють нестерпні умови навіть не життя, а >>