Смітник історії поповнився не одним зрадником

20.12.2017

Українські глядачі добре пам’ятають цього чоловіка з копицею сивого волосся, з хитрувато примруженими очицями з передач Савіка Шустера чи «Свободи слова». Так, це він — Володимир Олійник, колишній народний депутат України, екс-«регіонал», колишній голова Черкаської міськдержадміністрації, заслужений юрист України, один із палких захисників диктаторських законів 16 січня 2014 р. Нині це — депутат-утікач, президент України в екзилі, разом із колишнім Прем’єром Миколою Азаровим очолює «Комітет із порятунку України». Правда, палкий «захисник» України не уточнює, від кого він збирається захищати її і чи потрібно її захищати взагалі.
Генеральна прокуратура оголосила Володимиру Олійнику підозру в антидержавній діяльності. Нині депутат-утікач спеціалізується на антидержавній, антиукраїнській діяльності. Ось, наприклад, Володимир Олійник стверджує, що чинний Президент України Петро Порошенко має намір утекти зі своєї Батьківщини, а тому відправив в Іспанію два літаки з майном. На запитання ведучого кремлівського пропагандистського шоу лише запопадливо киває головою, а чи справді так було? Мовляв, факти незаперечні. Так і хочеться запитати цього пана: ви що, допомагали заправляти літак пальним, що стверджуєте таке, чи, може, допомагали Порошенкові вантажити майно?
А нещодавно на черговому пропагандистському збіговиську в Кремлі «представник» від України В’ячеслав Ковтун одержав ляпаса від Володимира Олійника за те, що піддав сумніву його твердження про те, що семимісячне немовля в Маріуполі (а це територія, підконтрольна Україні) померло від недоїдання. Звісно, нині в нашій країні не найкращі часи, але щоб хтось помер від голоду — вперше про таке чую. От і В. Ковтун висловив сумнів, що, на жаль, помирають і немовлята, але причини смерті можуть бути різні. «Не смійте чіпати дітей!» — заволав Олійник, підбіг до опонента й «нагородив» його добрячим стусаном. Треба ж якось демонструвати лояльність своїм нинішнім хазяям.
Так от, хотів би запитати Володимира Олійника: от він дав ляпаса за те, що хтось колись комусь сказав, що нібито десь померло немовля (за принципом радіостанції ОБС — одна баба сказала). А чи переймається цей добродій долею мільйонів українських дітей, які померли лютою мученицькою смертю в 1932-33 рр., чи поклав він бодай квіточку до пам’ятника жертвам Голодомору? Дуже сумніваюся.
Зрадників ніхто й ніде не поважав і не поважає. Їх тільки використовують, а потім викидають на смітник, як непотріб. Нехай згадає В. Олійник долі В. Боженка, М. Щорса, Г. Котовського, В. Чубаря, С. Косіора і багатьох інших. Невже історія нічого не вчить? 
 
Віталій БУЛАВКО
Київ 

  • На руїнах чужого життя...

    Шановна редакціє, я віддана ваша читачка вже багато років. Люблю читати і про політику, і про культуру, і, звісно, листи читачів, адже цікаво, що турбує людей. І ось що помітила: ваші респонденти — в основному чоловіки. >>

  • Боротьба виснажує,

    Живемо в країні міфів, ілюзій та брехні. Вже перестали й помічати. Наче оновилася політична система, державно-територіальний устрій. Епоха інша. Тільки зловісний анахронізм не відступає. >>

  • Громада — як одна сім’я:

    Шановна редакціє. Мене, пенсіонера, який живе у селі, спонукало звернутися до вас із листом те, що для нас, тих громадян, які живуть в Україні, а не виїхали в різні країни через обставини, що склалися в державі від господарювання олігархів, кнопкодавів, створюють нестерпні умови навіть не життя, а >>