Володимир Рожок: Конкурс імені Стефана Турчака — це імпульс для майбутнього

05.12.2017
Володимир Рожок: Конкурс імені Стефана Турчака — це імпульс для майбутнього

Фото надане організаторами конкурсу. (Володимир Рожок.)

Наприкінці листопада в Києві відбувся ІІІ Міжнародний конкурс диригентів імені Стефана Турчака.

 

Видатному диригенту, чиє ім’я носить конкурс, у лютому 2018-го виповнилося б 80.

 

Інтелігентний, глибокий, вимогливий, експресивний, фантастично працездатний, унікальний інтерпретатор музично-сценічних і симфонічних творів, жагуче відданий музиці — саме таким постає зі спогадів сучасників «сонячний Маестро», який на довгі роки став символом української диригентської школи.

 

Наша розмова — з ініціатором ідеї проведення в Україні такого масштабного заходу, доктором мистецтвознавства, народним артистом України, академіком Національної академії мистецтв України, ректором НМАУ імені Петра  Чайковського, професором Володимиром Рожком.

2014-го конкурс не відбувся з причини трагічних подій на майдані Незалежності

— Шановний Володимире Івановичу, розкажіть, як виникла ідея проведення конкурсу диригентів?
 
— Про Стефана Турчака я дізнався ще у студентські роки. Він приїхав на гастролі до Харкова (де я навчався у консерваторії), будучи ще дуже молодим, проте слава про нього уже гриміла як про яскравого диригента з видатним майбутнім. У концерті звучали VI симфонія Чайковського і твори харківських композиторів. Турчак мене вразив не­звичною манерою  диригування, про що я й запитав у свого педагога Костянтина Миколайовича Греченка. Професор відповів, що це дуже талановитий хлопець, який працює над кожним тактом, а головне — над розкриттям надзавдання твору, закладеного композитором, тож його рухи і сценічна експресія не викликають заперечень. Тоді я навіть подумати не міг, що через багато років нам зі Стефаном Турчаком доведеться працювати разом.
 
1981 року мене призначили заступником директора з творчих питань Київського театру опери і балету імені Тараса Шевченка. Колектив мав 12 народних артистів СРСР, сузір’я видатних імен: Стефан Турчак, Дмитро Смолич, Федір Нірод, Лев Венедиктов... Репетиції й вистави, які проводив Стефан Васильович, вражали до глибини душі: переді мною був зрілий майстер. П’ять років ми працювали разом: планували репертуар, гастрольно-концертну діяльність, введення солістів у вистави, прослуховування молодих виконавців...
 
У чомусь ми подібні: обидва з села, без початкової музичної освіти вступили до училища, потім до консерваторії. Ця близькість доль, можливо, й спонукала мене написати про Стефана Васильовича статті, книги, захистити докторську дисертацію за творчим методом Турчака і стати ініціатором та організатором конкурсу диригентів імені великого Маестро.
 
— Хто допомагав реалізувати задум, надавав ідейну, матеріальну, моральну підтримку?
 
— Під час проведення Першого національного конкурсу (1994 р.) дуже допомагало Міністерство культури. Підтримали також в адміністрації Президента — Леонід Кучма особисто посприяв тому, щоб конкурс відбувся. Другий національний конкурс у 1998 році вже легше було організовувати.
 
Будучи заступником міністра культури України, я порушив питання про зміну статусу конкурсу на міжнародний. Мене вже призначили тоді на дипломатичну роботу, радником Посольства України в Москві. Але процес контролював Прем’єр-міністр Юрій Єхануров, який у 2005-му підписав Постанову Каб­міну про започаткування Міжнародного конкурсу диригентів імені Стефана Турчака раз на чотири роки. У 2006-му ми провели Перший, у 2010-му — Другий міжнародні конкурси. На жаль, 2014-го конкурс не відбувся з причини трагічних подій на майдані Незалежності.
 
— Якою людиною був Маестро Турчак? Як йому, перебуваючи постійно в центрі уваги музичної спільноти, вдавалося підтримувати стосунки в колективі, з колегами?
 
— То був чоловік надзвичайно толерантний, із сонячною посмішкою... Попри неймовірні витримку, виваженість — дуже вразливий. А коли працював з оркестром — перетворювався на Турчака-бурю, Метра, котрий веде за собою колектив. Стефан Васильович з дружиною часто приймали гостей удома, на Рєпіна, 4 (нині вулиця Терещенківська). Під час Першого національного конкурсу на будівлі урочисто відкрили меморіальну дошку.
 
Серед присутніх на церемонії був Євген Станкович — один із його найкращих друзів, якого Турчак «втягнув» у театр. Близькими друзями Турчака були балетмейстер Анатолій Шекера, композитор Іван Карабиць, співаки Юрій Гуляєв, Євгенія Мірошниченко, Володимир Федотов, режисери, актори, диригенти, художники... Коли Стефан Васильович йшов Хрещатиком, усі йому посміхалися, а він махав рукою, знімав капелюха...

Журі очолив Євген Станкович

— Повертаючись до конкурсу, хочеться побувати «за кулісами». Хто нині бере участь у його організації, забезпечує фінансову підтримку?
 
— Міністерство культури, за що я дуже вдячний. Міністр культури Євген Нищук сказав: «Конкурсу бути!» — і дотримав слова. Державній установі «Арт-Україна» було доручено зайнятися проведенням заходу. Я гордий з того, що конкурс нарешті відбувся! Світле ім’я видатного диригента не кане в Лету. Національна музична академія безкоштовно надавала зал, у заході взяли участь проректор із творчих питань Леся Олійник, науково-організаційний відділ на чолі з Ольгою Голинською, — ми зробили все, щоб було зручно, красиво, щоб конкурс пройшов на високому професійному й організаційному рівні.
 
— Програма змагання варі­юється, хоча обов’язкові твори, на яких конкурсант може продемонструвати «школу», лишаються усталеними. Як добиралися конкурсні твори?
 
— Ініціативна група на чолі з Євгеном Станковичем зважає на відповідність рівня, адже у конкурсі беруть участь диригенти, які вже 5-10 років працюють з оркестрами. У репертуарі — твори Бетховена, Чайковського, Лисенка, Малера, Колодуба, Скорика, Прокоф’єва, Стравінського. Обов’язковий твір третього туру дуже непростий — Симфонієта Станковича.
 
— Хто з учасників попередніх конкурсів найбільше вам запам’ятався?
 
— Лауреатів перших премій знає тепер увесь світ. Я у захваті від творчого зростання Віктора Плоскіни, Ольги Радчук, Сергія Голубничого, Рашида Нігматулліна, Мікіци Євтіча...
 
— Чи можна стверджувати, що, ставши міжнародним, конкурс посів місце в ряду з такими музичними змаганнями світового рівня, як Безансонський конкурс молодих диригентів (Франція), Конкурс диригентів Донателли Флік (Англія), Міжнародний конкурс диригентів імені Гжегожа Фітельберга (Польща)?..
 
— ...Конкурси імені Кирила Кондрашина в Голандії, імені Джузеппе Верді в Італії... Наш конкурс нічим не гірший від названих.
 
— Якими ви бачите перспективи подальшого розвитку конкурсу?
 
— Конкурс диригентів — це імпульс для майбутнього. Загубити справу дуже просто — досить припинити фінансування. Зберегти ж, примножити славу, надати молоді можливість змагатися — це стимул. Тож нехай живе Конкурс імені Турчака, нехай живе оперно-симфонічне диригування — у нього дуже велике майбутнє. Люди мають відходити від маскультури, бруду інтернету, телебачення, вибирати для себе найкращі класичні зразки, і саме на таких конкурсах це можливо!
 
— Щиро дякую вам, Володимире Івановичу, за цікаву розмову. Радіємо, що Третій міжнародний конкурс диригентів імені Стефана Турчака став справжнім музичним святом та відкрив нові таланти! 
 

НАЙКРАЩІ

Лауреатами конкурсу стали Михайло Вандаловський, Україна (диплом), Назар Якобенчук, Україна (ІІІ премія), Артун Хойнік, Румунія (ІІ премія), Іван Чередніченко, Україна (ІІ премія), Гадіель Дамбрауенер, Франція — Ізраїль (І премія).