Код неформала: у Києві презентують творчість маловідомого Олександра Аксініна

01.12.2017
Код неформала: у Києві презентують творчість маловідомого Олександра Аксініна

Олександр Аксінін. (Фото з сайта uk.wikipedia.org.)

У Національному художньому музеї України до 10 грудня можна подивитися ретроспективну виставку Олександра Аксініна — культового андеґраундного художника 1970—1980-х років.
 
 
У залах представлено найрізноманітніші роботи митця — від деталізованих офортів, які можна роздивитись лише через лупу, — до аудіовізуальної інсталяції, яка виводить творчість ще мало знаного загалом митця у масштабний цифровий простір.
 
 
Художник-графік жив і працював у Львові. Його називали «львівським Дюрером» за досконале володіння технікою офорту та прецизійне опрацьовування деталей [1], а також «Піранезі ХХ століття» за драматичні і бездоганні конструкції.
 
 
Народжений у 1949 році, хлопець змалку малював. Згодом, протягом 1967—1972 років, Олександр навчався в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова на відділі «Графіка».
 
Після служби в армії протягом близько трьох років Олександр Аксінін попрацював художником-дизайнером у проектно-конструкторському бюро Міністерства легкої промисловості.
 
І вже 1977 року назавжди покинув офіційну роботу і жив та творив відтоді винятково як вільний художник.
 
Олександр Аксінін був обізнаний не лише зі світовою літературою, дослі­дженнями із семіотики та культурології, а й із філософськими текстами (класичними — від Платона до Гегеля, і сучасними — зокрема, Романа Iнґардена, Едмунда Гуссерля, Мішеля Фуко) з небагатьох доступних у той час оглядових матеріалів і самвидаву.
 
В щоденниках митця — і виписки з філософської літератури, і власні асоціації та роздуми з приводу співзвучних сентенцій і теоретичних постулатів.
 
Як представник неофіційного мистецтва Олександр Аксінін був мало відомим широкому загалу; за життя мав лише кілька персональних виставок — у Польщі та Естонії.
 
Ліквідація білих плям в історії українського мистецтва ХХ століття — так охарактеризувала одну з місій виставки співкуратор проекту Оксана Баршинова.
 
І додала: «Уявлення про життя Львова як мистецького осередку, про розвиток українського мистецтва ХХ століття взагалі неможливе без осмислення постаті Аксініна».
 
«Ви можете відкрити для себе над­звичайно потужного художника, майстра офорту. Або інтелектуала. Або містика. Я побачила його як своєрідного алхіміка духу», — каже співкуратор виставки Олена Грозовська.
 
Бо представлені в музеї роботи дозволяють скласти враження про неповторну візуальну систему Аксініна, яка нерозривно пов’язана з його філософською системою.
 
У трьох виставкових залах представлено послання Аксініна місту, світу і Всесвіту. Роботи розкривають особисті історії митця та його найближчого оточення, його осмислення образів і сюжетів світової культури та філософії.
 
А аудіовізуальна інсталяція сучасного художника Івана Світличного та арт-групи SVITER, здійснена за підтримки Front Pictures, — це вихід Аксініна за межі фізики, за межі часу, простору і початок його подорожі вже цифровими лабіринтами.
 
Як пояснив Іван Світличний, ця робота «є спробою занурити глядача у специфічний простір робіт Аксініна.
 
Це генеративне відео побудоване на перекладенні в об’єм пласкої графіки художника.
 
Зміна масштабу створює майже фізичне відчуття сновидної в’язкості творів цього метафізичного автора.
 
А тексти художника, на основі яких зроблено саунд-дизайн виставки, розкривають іншу, концептуальну сторону його творчості».
 
Третій куратор — Ігор Введенський, близький друг Олександра Аксініна. Він зберігав пам’ять про художника, його роботи й архів протягом 30 років.
 
Збільшену копію творчої роботи неформала Аксініна — у просторі міста — можна побачити, навіть іще не переступивши порога музею: перед будівлею НХМУ відвідувачі бачать світловий «Куб».
 
Історія створення оригіналу дуже цікава. У 1981 році приятелька Аксініна Віта Трубіцька привезла з Москви кубик Рубіка.
 
Ця головоломка так зацікавила митця, що він створив свої кубики — метафізичні кубики Аксініна.
 
Розгортку кубика, присвяченого львівському психіатру та колекціонеру Корольову, можна побачити на виставці в НХМУ, а перед будівлею встановлено збільшену копію метафізичного кубика Аксініна, присвяченого Віті Трубіцькій.
 
Це підсвічена конструкція з полікарбонату та аркушів оракалу, на яких надруковано зображення.
 
Класик естонського образотворчого мистецтва Тиніс Вінт наголошував, що всі роботи Аксініна «мають закінчену і втілену конструкцію, доведену до іконної цільності.
 
Тому, хто здатний осягнути таємницю їхнього задуму, вони готові відкрити змістовну суть своїх послань... Цифрові ритми центрального образу, композиційна динаміка, ієрархія смислових рівнів — код і основні правила гри у творчості Олександра Аксініна».
 
А мистецтвознавець Дмитро Шелест відзначав: «гранична відшліфованість техніки, філігранність лінії, найтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудов, складність планових і перспективних рішень, рафінований контраст темного і світлого, ритмізація загального тонального рішення — ось характерні риси найкращих робіт О. Аксініна».