Через чотири роки після Революції гідності, після початку протестів під Верховною Радою 17 жовтня дискусія щодо необхідних змін у виборчому законодавстві стала публічною і нарешті розпочалася й у сесійній залі.
Цей результат у першу чергу є досягненням протестувальників. Тож давайте глибше розберемося, за що ж голосував парламент.
Списки, покажіть обличчя!
З трьох законопроектів, що передбачали зміну виборчого законодавства, жоден не зміг набрати у першому читанні необхідних 226 голосів.
Найбільшу підтримку отримав проект, що пропонував перехід на виборчу систему з відкритими партійними списками та регіональними округами.
Даний проект (реєстраційний номер 1068-2) отримав 169 голосів. Документ, який був зареєстрований у ВР ще у 2014-му (а написаний ще раніше, депутатами іншого скликання), розглянутий профільним комітетом лише навесні 2017-го і внесений до зали лише завдяки вимогам людей на вулиці, так і лишився проектом.
Причому провалений він був якраз «завдяки» відсутності достатньої підтримки з боку депутатів найбільших парламентських фракцій.
Ось красномовна ілюстрація до цього історичного голосування:
1. Фракція партії «Блок Петра Порошенка»: «за» проголосували 57 депутатів зі 138
2. Фракція політичної партії «Народний фронт»: «за» проголосували 38 із 81.
Примарний шанс на здійснення реформи у найближчі місяці лишався, адже свого розгляду чекали два проекти виборчих кодексів.
Перший — 3112, на думку фахівців виборчого права, стимулює підкуп виборців. Адже він передбачає формування великої кількості (450) територіальних ви_борчих округів та персоніфікований характер при проведенні передвиборчої агітації.
При цьому не містить прямої заборони на використання благодійних фондів при її проведенні. Практика показує, що саме такі фонди є відносно легальним способом прямого або опосередкованого підкупу виборців.
Цей небезпечний по суті проект знайшов підтримку 108 народних депутатів. Голосуючи за альтернативний проект 3112-1, депутати були більш консолідовані, і цей документ неочікувано знайшов підтримку залу, отримавши 226 голосів.
Проект авторства спікера Андрія Парубія (3112-1) — це глибинний документ обсягом у 437 сторінок, що, по суті, замінює собою п’ять законів: «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори», «Про Центральну виборчу комісію», «Про Державний реєстр виборців».
Єдиний нюанс. Кодекс Парубія на 99% копіює проект Виборчого кодексу, зареєстрованого у парламенті ще шостого скликання народним депутатом Юрієм Ключковським (реєстраційний номер 4234-1 від 23.03.2010 року).
Що ж, такі реалії політичного життя: якщо під законопроектом немає прізвищ представників влади або провладної коаліції, то вірогідність прийняття такого проекту зводиться до нуля.
Отже, які новації пропонує Кодекс 3112- 1 і чому ухвала цього проекту є першочерговою реформою для України.
Перше. Найголовніше його нововведення — це фундаментальні зміни у частині виборів до Верховної Ради України. Він передбачає заміну існуючої змішаної системи на пропорційну з відкритими списками та регіональними округами.
Така система забезпечує відповідність політичної конфігурації парламенту реальному рівню підтримки партій. А завдяки відкритим спискам виборці можуть впливати на черговість проходження депутатів партії до парламенту, що сприяє оновленню еліт.
Друге. Право висувати кандидатів закріплюється лише за зареєстрованими партіями, які висуватимуть два типи списків — для регіональних округів та загальнодержавного виборчого округу.
Третє. Суттєво обмежується використання політичної реклами під час перегонів.
Четверте. Всі партії повинні відкрити рахунки виборчих фондів у банках у визначений строк, а звіти про надходження і використання коштів мають оприлюднюватися ЦВК.
П’яте. Виборці можуть голосувати як за список кандидатів від партії у багатомандатному окрузі, так і за окремого кандидата у цьому списку, що сприятиме зменшенню рівня внутрішньопартійної конкуренції.
Запровадження нових виборчих правил дає старт змінам, яких вимагали люди на Майдані у 2004- му і 2014- му. Це цивілізаційний вибір, що гарантував би Україні оновлення політичних еліт, інституційну розбудову партій і зрештою появу у стінах парламенту достатньої кількості фахових і незалежних політиків.
Це, до речі, обіцяв українцям кандидат у президенти України Петро Порошенко. Ось цитата з його передвиборчої програми: «Забезпечу повне перезавантаження влади. Докладу всіх зусиль у рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками».
Прописані зміни виборчої системи і в Коаліційній угоді від 27 листопада 2014 року. «Протягом першого кварталу 2015 року має відбутися «відмова від змішаної (пропорційно-мажоритарної) виборчої системи та запровадження пропорційної виборчої системи виборів до Верховної Ради України».
Рекомендації щодо запровадження пропорційної виборчої системи з голосуванням за відкриті партійні списки з регіональними округами містяться в окремих висновках Венеціанської комісії та відображені у резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи.
«Мажоритарка» спотворила в Україні поняття вибору
До цього історичного кроку Україна прямує непростим шляхом. Адже з 1991 року на загальнодержавних і місцевих виборах у нашій країні використовували різні типи виборчих систем.
Зокрема, президентські вибори та вибори до парламенту у 1990 та 1994 роках проводились за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості.
На виборах до Верховної Ради у 1998-му, 2002-му, 2012-му та 2014-му застосовувалась змішана виборча система, за якою — половину складу ВР обирали за мажоритарною системою відносною більшiстю, а другу — за пропорційною виборчою системою із закритими списками та голосуванням у єдиному багатомандатному виборчому окрузі.
Немає жодних сумнівів, що в Раді кожного скликання були і лишаються порядні мажоритарники, але давайте будемо відвертими: сьогодні мажоритарна система стала фундаментом руйнації українського парламентаризму і побудови олігархічної системи в Україні.
Адже олігархічна влада неодноразово саме за рахунок мажоритарників утворювала більшість у Верховній Раді, хоча за рейтингами програвала тодішній опозиції.
Згадаймо хоча б 2002 рік, коли прокучмівський блок «ЗаЄдУ» програв вибори опозиції, яку на той момент представляли «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко, але за рахунок скупівлі мажоритарників створив більшість.
Так було і у 2012 році, коли Партія регіонів отримала 187 депутатських мандатів, 109 з яких були мажоритарниками.
Мажоритарна система має суттєві недоліки. Це в першу чергу значна втрата голосів виборців на округах, де більші шанси на перемогу найчастіше має кандидат із більшими ресурсами та впізнаваністю — переважно представник влади (часто — вже діючий депутат) чи бізнесу.
Нерідко саме такий кандидат від початку перегонів є «прохідним» кандидатом, а тому, віддаючи свій голос за менш відомого чи біднішого кандидата, виборці майже не впливають на результат і зрештою втрачають довіру до самої ідеї вибору.
В українських реаліях вказані проблеми поглиблюються шаленим зловживанням адміністративним ресурсом, підкупом та, зрештою, обранням на одномандатних округах кандидатів від великих провладних партій або кандидатів від олігархів.
Саме «мажоритарка» спотворила в Україні поняття «вибору», асоціюючись переважно з підкупом у вигляді дитячих майданчиків, продуктових наборів чи незначних грошових винагород.
В умовах відсутності належної реакції правоохоронців на такі зловживання процес виборів усе частіше перетворюється на фарс.
Втрачається сама ідея вільного волевиявлення і впливу виборців на процес виборів.
Однак, незважаючи на фундаментальні позитивні зміни, які несуть вибори за відкритими списками, знайдуться й адвокати діючої змішаної системи.
Як правило, це представники влади або великого бізнесу, які саме через мажоритарну систему багато років намагаються постійно перебувати при владі.
Один із основних аргументів таких адвокатів — виборче законодавство США, що передбачає 100% мажоритарну систему.
Проте ці адвокати, посилаючись на досвід Сполучених Штатів, сором’язливо замовчують, що традиціям виборів у цій країні понад 200 років і за цей час законодавство щодо виборів майже не змінювалося, на відміну від України, де кожні вибори проходять за новими правилами.
По-друге, підкуп на округах у США майже неможливий, на відміну від України, адже за підкуп або фальсифікації тамтешні горе-політики швидко потрапляють за ґрати і прощаються з політичною кар’єрою.
Зберегли мажоритарну систему і такі країни, як Великобританія, Канада, Франція.
Однак, незважаючи на міцні демократичні традиції і наявність потужних ідеологічних партій, навіть у цих державах точаться дискусії про необхідність відмови від «мажоритарки».
Натомість не дискутують про її скасування в країнах з авторитарними режимами, наприклад, у Білорусі чи африканських державах, де парламент і партії виконують суто номінальну функцію.
Зменшити можливість маніпуляцій
Немає сумнівів у тому, що підкупи, використання адмінресурсу та інші ганебні явища, що супроводжують вибори в Україні протягом багатьох років, мають піти у небуття.
Питання в тому, чи спроможна на ці революційні зміни Верховна Рада восьмого скликання.
До речі, окрім глобальних змін у частині виборів до ВР, проект має і низку інших важливих новацій.
Наприклад, визначає положення щодо формування та діяльності виборчих комісій. Зокрема, передбачає обов’язок ЦВК утворювати регіональні представництва та обов’язок держави здійснити програму навчання членів виборчих комісій та їх сертифікацію.
Окрім цього, він визначає порядок внесення даних в автоматизовану систему, звірку даних iз протоколами про підрахунок голосів, право присутності певних осіб при введенні даних в автоматизовану інформаційно-аналітичну систему (ІАС).
Відсутність у законодавстві норм, які регламентують використання ІАС, часто призводила до численних помилок, а інколи й до внесення недостовірних відомостей системними адміністраторами.
Утім має проект і деякі недоліки, які, певно, використають критики виборчої реформи. Зокрема, варто визнати, що кодекс не враховує сучасних реалій у частині децентралізації та виборів в об’єднаних територіальних громадах.
Адже писали проект, коли діяв iще минулий адміністративно-територіальний устрій.
Однак вихід із ситуації є: у перехідних положеннях проекту можна зафіксувати, що розділ про місцеві вибори набуде чинності з 2020 року, і до того часу напрацювати потрібні зміни в кодекс.
Отже, закон, прийнятий у першому читанні з мінімально можливими 226 голосами, — принципово важливий.
Зрозуміло, що він — не панацея і потребує деяких змін (наприклад, варто підвищити прохідний бар’єр для партій iз 4% до 5%. Цей крок мінімізує можливість потрапляння у парламент регіональних партій).
Проте в якій редакції він остаточно дійде до другого читання та коли це станеться — велике питання. Адже зміна виборчих правил суттєво зменшує можливості олігархічної більшості для маніпуляцій під час виборів.
Роман СЕМЕНУХА,
народний депутат, член фракції «Об’єднання «Самопоміч»
