Шоу та «шоумени» на радіоканалі «Культура»

01.11.2017

Ми, слухачі радіоканала «Культура» з часу його заснування (здається, вже понад десять років), задоволені більшістю його програм, враженнями про які не раз ділилися зі своїми колегами, родичами, друзями та знайомими, радили багатьом купувати приймачі, на яких звучить цей канал.
 
А скільки пізнавальних передач мав цей канал для слухачів різних уподобань та різного віку! Канал «Культура» породила наша Незалежність — необхідно подякувати тим, хто його заснував і стояв на варті його досягнень.
 
А як збагатилися слухачі  знаннями з історії України! Варто пригадати вельми змістовні передачі за творами М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Брайчевського, В. Сергійчука, останніми роками — В. Білінського та інших.
 
А чого варта музична редакція, якій не потрібна сьогодні ніяка реформа!
 
Варто згадати високопрофе­сійних, залюблених у свою справу ведучих цієї редакції: А. Вишневу, Г. Сабітову, Л. Кучеренко, А. Артеменко, В. Шемоніна, О. Білаш, І. Пашинську, світлої пам’яті С. Коробову та інших.
 
Та чи не найкращими знавцями та пропагандистами народної музики є К. Божко, Ю. Боровик. Нехай вибачають ті, кого ми не назвали.
 
Про кого ми тільки не наслухалися у передачах про вітчизняних та зарубіжних літераторів, про театри, музеї, традиційну українську культуру (календарні й народні звичаї та обряди, мистецтво, народних майстрів), дитячу літературу, стан наших видавництв тощо.
 
Також із програм цього канала ми довідувалися про визвольні змагання нашого народу різних періодів історії та її провідників. 
 
Упродовж тривалого часу ми сподіваємося на різні реформи. Про реформу культури також нахваляються.
 
Однак ми пересвідчилися, що «реформатори» мало знають, що таке культура й чого вона потребує.
 
Десь із місяць тому з’явилися схвильовані повідомлення й прощання зi слухачами окремих ведучих програм (наприклад, М. Наєнка, Л. Ворониної та інших).
 
Зрозуміло, що програм про мову вже не буде (І. Ющука, А. Ткаченка), окремих програм про музику.
 
І ось 1 жовтня, у День учителя, вранці (з 9-ї до 10-ї) на каналі «Культура» з’явилося шоу, на якому повідомлялося про «нововведення» в програмі канала.
 
Здається, цинічнішого не вигадаєш, як повідомляти таким чином щодо «прогресивних» нововведень у роботу канала.
 
Шоуменами цього разу були Діана Чорногуз та Андрій (прізвище не запам’ятали). Під час цієї «вистави» було представлено директора канала Олександра Володимировича Денисенка, який назвав своїм заступником Світлану (теж не запам’яталося прізвище).
 
Було пряме включення з ведучими, які залишаються працювати надалі (Л. Ворониною, О. Гусейновою, С. Короненко та М. Слабошпицьким).
 
Пан Олександр заявив, що канал потребує змін, молодих працівників, наголошував на нових технологіях підготовки й проведення передач.
 
Боляче було слухати «оцінку» праці провідних, фахових працівників: «Забронзовілі ведучі на струхлявілих п’єдесталах».
 
Отак новопредставлений директор «оцінив» вагомий внесок у культуру високоосвічених фахівців.
 
Представлення директора канала п. Де­нисенка в програмі шоу нагадує глузливі передачі про українську культуру телепрограми «95 квартал».
 
А де ж програма роботи канала, принаймні на рік? Де її обговорення громадськістю, адже сьогодні перевага надається громадським організаціям?
 
Не важко здогадатися, що на каналі «Культура» запроваджуватимуться суцільні шоу та вікторини.
 
А що вже напланувала ведуча п. Гусейнова, то тут необхідний консультант: новини літератури, програма для молодої мами, видавничі справи, кінематограф і, що б ви думали... про інфраструктуру слова.
 
Від такого «шоу» складається гнітюче враження: наголошується на якійсь абстрактній культурі та вболіванні за неї. І це в той час, як іде війна із зовнішнім агресором, гинуть люди, а «патріоти» так дбають про українську культуру!
 
Просимо Міністерство культури, Державний комітет із радіомовлення й телебачення звернути увагу на програму перебудови роботи радіоканала «Культура» й посприяти налагодженню справжньої культурологічної та пізнавальної діяльності. 
 
Лідія ОРЕЛ, заслужений працівник культури України, 
Петро ВОВЧЕНКО, старший науковий співробітник 
Національного музею архітектури та побуту
Київ

  • «На моє глибоке переконання...»

    Із цих слів починається майже кожен виступ наших можновладців. І не має значення, що це переконання — фальш або ж пристосуванство до певних обставин. Головне тут — «глибоке переконання». >>

  • За Уралом голоду не було...

    Мій дід, Семашко Михайло Іларіонович, народився в Білорусії, в селищі Іванець Мінського повіту. Дід любив свою батьківщину, добре знав білоруську мову, спілкувався з родичами і знайомими тільки рідною мовою. >>

  • Не вчіть учених їсти хліб печений,

    Критика несподіваного опонента в соцмережі генерувала необхідність висловити власну думку з приводу однієї психологічно-світоглядної проблеми, яка домінує в політиці, відлунює в суспільстві і перекочувала в соцмережі... >>

  • Усі ми пов’язані Долею

    Останні сiм років мого життя нерозривно пов’язані з Олексієм Долею. Хоч знайомі значно давніше, але тісно спрацювалися зараз. «Майстер-клас», «ПроОбраз», «Культ предків» ми знімали разом. >>