Врятувати не можна лишити: непростий синтаксис роману «Ладнати живих»

01.11.2017

Трансплантологію важко уявити сюжетною лінією художнього твору. Вона частіше стає темою медичних досліджень, юридичних колізій, етичних дискусій чи навіть скандальних розслідувань.
 
Утім 2013 року у Франції вийшов роман, усі події якого стосуються теми донорства органів.
 
Дія триває усього двадцять чотири години, але цього часу виявляється досить, щоб пережити і розпач, і надію, і смерть, і життя.
 
Для авторки — сучасної французької письменниці Маеліс де Керанґаль — роман став віховим: здобув літературні відзнаки Prix Orange du Livre, Prix France Culture/Telerama,Grand prix RTL du livre у Франції та Wellcome Book Prize у Великій Британії, критики визнали його найкращим твором письменниці, а 2016 року на 73-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі французька режисер Катель Кілевере представила зняту на його основі французько-бельгійську кінодраму.
 
На початку листопада роман les vivants «Ладнати живих» (український переклад Зої Борисюк) з’явиться і на книжкових полицях вітчизняних книгарень.
 
Події роману розгортаються навколо трагедії в родині Сімона Лембра: внаслідок автокатастрофи повний надій і сподівань юнак впадає у стан термінальної коми.
 
Його тіло все ще живе, але мозок помер. Це стає неабияким випробуванням для батьків хлопця, і водночас дає надію тим, у чиїх грудях могло б продовжити своє життя його молоде здорове серце.
 
Сила роману «Ладнати живих» у тому, що Маеліс де Керанґаль не повчає, не закликає, не засуджує, не виправдовує чи звинувачує.
 
Вона скрупульозно описує емоції, констатує факти, фіксує ухвалені рішення, документалізує процеси. 
 
Письменниця так пояснює свою позицію: «Я не ставлюся до художньої літератури як до трибуни, яка дає письменнику озвучити свою активну життєву позицію. Для мене це — інструмент розповісти нам, людям, про нас самих».
 
Водночас авторка велике значення надає тому, що художній твір — унікальна можливість донести знання до широкого загалу.
 
У випадку знань про трансплантологію Маеліс де Керанґаль, окрім документальної точності, ще й вдається до письма у «стилі кардіограми» (як вона його називає), який змушує слова в тексті звучати у ритмі серцебиття.
 
Для цього вона грається будовою речень і віртуозно використовує пунктуацію. 
 
Перекладачка Зоя Борисюк зізнається, що працювати над перекладом довелося значно довше, ніж планувалося:
 
«По-перше, часто-густо доводилося перечитувати черговий пасаж кілька разів, щоб зрозуміти, про що йдеться; не полегшувало розуміння і використання численних технічних термінів. По-друге, оскільки текст перепускався через себе, і разом із батьками, які ще не оговталися від звістки про смерть сина, тебе також приголомшувала — адже його серце досі б’ється! — пропозиція дозволити «випотрошити» його тіло; інколи відчувалася потреба відкласти роботу.
 
Драматизм ухвалення батьками рішення про трансплантацію, роздуми реципієнта про таке незвичне донорство, коли навіть не знаєш, кому дякувати за твоє врятоване життя, — це нові теми, над якими мають замислитися читачі цієї книжки і до яких ми, либонь, не дуже готові. Думаю, що читача, як і мене, вразить відпрацьованість і чіткість роботи всіх служб, пов’язаних із трансплантацією у Франції».
 
Ще однією важливою підтемою роману стає життя медиків, бо переважна кількість персонажів працює у сфері медицини: авторові вдається через їхні емоції, мрії, сподівання, бажання, амбіції описати їхнє ставлення до професії і, звісно ж, до теми трансплантації.
 
Це ще один важливий суспільний зріз, адже ставлення лікарів до своєї роботи і ставлення суспільства до того, як лікарі виконують свою роботу, — тема, актуальна і дражлива для всього світу. 
 
Отож роман — багатошаровий і непростий. Утім хай там як, але відомий підприємець і філантроп, засновник компанії Microsoft Білл Гейтс, упорядковуючи цього літа список книг, обов’язкових для прочитання, вніс до нього і «Ладнати живих» Маеліс де Керанґаль.
 
Він назвав роман «історією дослідження смутку, написаний мовою, що ближча до поезії, ніж до чого іншого», підкреслив силу символів і гру слів, а також подякував своїй дружині Мелінді, яка порекомендувала йому (поціновувачу передовсім наукової літератури) цей роман.