Передвиборчий чардаш: чому Угорщина повстала через український закон про освіту

18.10.2017
Передвиборчий чардаш: чому Угорщина повстала через український закон про освіту

Напередодні виборів в Угорщині місцеві політики знову актуалізуватимуть питання автономії.

Не лише для вітчизняних політиків Україна є розмінною монетою — коли йдеться про вибори та рейтинги, нашу країну піднімають на щит і зарубіжні діячі.

 

Читач «України молодої» вже знає про те, що Угорщина продовжує вимагати від України відкликати закон про освіту.

 

Якщо ж цього не відбудеться, то Будапешт буде добиватися санкцій Європейського союзу проти України.

 

Про це 11 жовтня заявив міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіятро. За його словами, закон утискає права нацменшин в Україні.

 

«Ми боротимемося до останнього за відкликання Україною цього закону... У цій справі не може бути компромісу», — заявив міністр.

 

Але чи дійсно Угорщину так сильно хвилюють права меншин? Правда про те, в чому полягає інтерес Будапешта, суттєво відрізняється від того, під яким соусом це подають місцеві політики. 

 

Вибори, вибори, кандидати... націоналісти

В адміністрації Президента Порошенка пояснили, через що Угорщина виявляє стурбованість.
 
«Ці всі істеричні заяви угорської сторони пов’язані передусім з парламентськими виборами в Угорщині, які відбудуться наступного року, а також з тим, що Угорщина хоче відвернути увагу від нинішніх проблем у відносинах з ЄС, зокрема у контексті міграційних питань», — говорить заступник голови АП Костянтин Єлісєєв. 
 
 
Він вважає, що Україні не варто «по­ступатися національними інтересами».
 
За його словами, в питані закону про освіту треба вести діалог, але угорська сторона «вирішила йти на більш широкий формат».
 
Формат, якому віддає перевагу Угорщина, і справді вийшов «широким».
 
Ця країна заявила, що блокуватиме всі кроки щодо євроінтеграції України в рамках програми «Східного партнер­ства», і саме через закон про освіту.
 
«Ми гарантуємо, що це боляче вдарить по Україні в майбутньому», — заявив згадуваний вище Петер Сіятро.
 
Нагадаємо, що, згідно з законом про освіту, який 5 вересня ухвалила Верховна Рада, з 2020 року в Україні перестануть існувати школи, в яких викладання ведеться не державною мовою. Новий закон, окрім Угорщини, також різко розкритикували Молдова і Росія.
 
Але офіційний Київ стверджує, що критика закону викликана «поверхневим і неглибоким прочитанням» документа і що насправді він не звужує, а розширює права представників нацменшин.
 
І все ж Парламентська асамблея Ради Європи вже встигла порекомендувати Україні переглянути «освітній» закон. На превеликий жаль, за відповідну резолюцію проголосувало 82 делегати, проти — 11, і ще 17 — утрималось.
 
На думку делегатів, закон «не забезпечує право нацменшин навчатися рідною мовою, суттєво скорочує їхні права». Делегати вказали на те, що щодо так званої «мовної правки» не були проведені відповідні консультації з представниками національних меншин.
 
«Асамблея бере до відома низку серйозних проблем, виражених у правових питаннях. Асамблея вважає, що важливо виконати зобов’язання, засновані на Європейській конвенції про права людини, Рамковій конвенції про захист національних меншин і Європейській хартії регіональних мов або мов меншин та допомогти відновити конструктивний діалог між різними зацікавленими сторонами», — зазначено в тексті резолюції.
 
І все ж таки — незважаючи на позицію ПАРЄ — опускати руки Україні не варто.
 
Як не варто й миттєво виконувати настанови навіть таких поважних міжнародних структур, як ПАРЄ. Хоча б тому, що резолюція ПАРЄ щодо перегляду Україною закону про освіту носить рекомендаційний характер.
 
Україна як член системи міжнародних відносин і міжнародної спільноти має враховувати позицію ПАРЄ, але питання про перегляд закону на сьогоднішній момент не стоїть, ствер­джує політолог Євген Магда.
 
За словами експерта, ухвалення резолюції стало наслідком підвищеної політичної істерії з боку Угорщини і Румунії.
 
«Це не перший і не останній випадок в історії ПАРЄ, коли подібні резолюції ухвалювали в контексті: швидко, аж бігом. Угорщина готується до парламентських виборів, правляча партія прем’єра Орбана «Фідес» хоче відстояти свої позиції всередині держави. І тема захисту закордонних угорців для угорської влади і політиків дуже чутлива», — говорить Магда.
 
Водночас політолог зазначає, що немає жодної проблеми в тому, що Україні рекомендують прислухатися до думки Венеціанської комісії.
 
«Але треба розуміти, що поступки в чутливих питаннях, зокрема мови, можуть призвести до того, що наступним кроком стане вимога автономії для угорців на Закарпатті»,— підкреслює Євген Магда.
 
Політолог зауважує: говорити, що перед нами поставили чітку вимогу перегляду закону, — перебільшення і маніпуляція.
 
На його думку, Україні треба більше займатися питанням комунікації і краще проводити тезу про захист національних інтересів.

Знову примара автономії

Власне, зі словами Магди про те, що Угорщина «гратиме на підвищення», вимагаючи автономії, не можна не погодитися.
 
Про угорську автономію в Україні говориться вже давно.
 
А не далі як 13 жовтня під українським посольством у Будапешті представники угорських націоналістичних сил провели акцію під промовистою назвою «Самовизначення для Закарпаття».
 
І це попри протест Міністерства закордонних справ України. Угорська ж влада фактично толерувала це зібрання, заявляючи про право своїх громадян на самовираження.
 
Під час акції робили заяви, які варто трактувати як заклики до сепаратистських дій в Україні, а то й як територіальні претензії до Української держави. Звісно, можна заплющувати очі на цю акцію, зважаючи на її маргінальність.
 
Але це було б значною помилкою.
 
Те, що угорські націоналісти мріють про «велику Угорщину», — не секрет. Адже після Першої світової війни Угорщина, яка мала широку автономію у складі Австро-Угорщини, втратила значну частину «своїх» територій. Насправді це були терени, де більшу частину населення становили представники інших національностей: хорвати, румуни, словаки, німці, українці тощо, котрі, до речі, зазнали жорсткої мадяризації.
 
Закарпаття угорські націоналісти розглядали й продовжують розглядати як «свою землю».
 
Тим паче, що його землі під час Другої світової війни були окуповані Угорщиною.
Зараз, коли Україна переживає чималі труднощі, пов’язані з війною з Росією, угорські націоналісти активізувалися й починають висувати різні проекти щодо «захисту угорців Закарпаття».
 
Схоже, їм допомагає й російська агентура. Тепер, як бачимо, починає розігруватися карта «самовизначення для Закарпаття».
 
І ставка робиться на угорську меншину.
Офіційно в Закарпатській області живе близько 80% українців. Інша справа — яким є їхній рівень національної свідомості. Але це окреме питання. Найбільша національна меншина в області — угорці. Їх понад 150 тисяч, що становить близько 12%. До того ж є терени, де угорці компактно проживають.
 
Це Берегівський район, де вони становлять близько 76%. Близько половини населення Берегова — теж угорці. Також відносно високий відсоток угорців є в Ужгородському, Мукачівському й Виноградівському районах.

«План Егена» чи план Кремля?

При цьому з 2016 року Закарпаття перебуває під потужним «обстрілом» інвестицій угорського уряду.
 
Йдеться про так званий «план Егена», реалізація якого розрахована на три роки. Особливість ситуації в тому, що масований притік спонсорських коштів в Україну — явище нетипове. Це не може не викликати вдячність і одночасно — як не парадоксально — тривогу.
 
У великій політиці нічого не буває «просто так». Вочевидь, за теперішню свою доброту угорська влада рано чи пізно вимагатиме вдячності. Питання лише — якої?..
 
Останнім часом інвестори йдуть з України через війну, економічні ризики, через податковий грабунок, складну дозвільну систему, через корупціогенні фактори.
 
На тлі сказаного активна допомога Угорщини виглядає досить неординарно. Тим паче, якщо згадати про її масштаби.
 
Виділення 32 мільярдів форинтів (або близько 100 мільйонів євро) передбачає «план Егана», а цільове призначення цих коштів — підтримка малого та середнього бізнесу, зокрема надання пільгових кредитів.
 
Закарпатські медіа повідомляють, що число бажаючих отримати кредит вимірюється вже кількома тисячами.
 
Кожну заявку від них угорці перевіряють, і якщо представлений бізнес-план їх вдовольняє, заявник отримує кошти, що покривають 80% витрат на проект.
 
Наступного року, пишуть ЗМІ, буде ще більше грантів: угорська сторона особливо охоче підтримує розвиток туризму, сільського господарства та інноваційного виробництва.
 
Окрім цього, ще 50 мільйонів євро призначені для реалізації інфраструктурних проектів — для побудови траси до Мукачева та окружної дороги Берегова, для запуску швидкісного потяга «Мукачево — Будапешт» тощо.
 
Також українцям (і не лише етнічним угорцям) спрощено виїзд на роботу до сусідньої країни.
 
Угорщина відкрила для наших співгромадян свій ринок праці — за прикладом Чехії та Польщі.
 
Вона заохочує всіх бажаючих вчити мови (благо, курси угорської безплатні).
 
А щодо по­двійного громадянства, то тут ситуація відома: станом на початок 2017 року на Закарпатті налічується понад 100 тисяч громадян, які отримали паспорт резидента Угорщини. Усього ж етнічних угорців на Закарпатті — понад 150 тисяч.
 
Варто відзначити, що всі вищезгадані заходи з інвестування в економіку Закарпаття угорським урядом слугували поліпшенню стосунків між двома країнами.
 
Однак слід пам’ятати про те, що західний регіон України, який у минулому столітті перебував під владою різних держав і акумулював чимало різних національностей, загалом є доволі проблемним. І про деякі сепаратистські настрої на теренах Закарпаття відомо давно.
 
Ідеться про так званий «Сойм підкарпатських русинів» та його лідера — священика УПЦ МП Дмитра Сидора.
 
За сепаратизм Сидора саджали ще при Януковичі. У березні 2012-го його засудили до трьох років ув’язнення за статтею 110 ККУ («Замах на територіальну цілісність України»).
 
Тоді Сидор був не один. У часи особливо активної розкрутки русинської тематики у нього був соратник (такий собі Петро Гецько — самопроголошений прем’єр самопроголошеної «Підкарпатської республіки»).
 
Нині Гецько буцімто перебуває в Росії, і це не дивно, адже те, що в справі «русинства» не обійшлося без російських спецслужб, ні в кого немає сумнівів.
 
У 2016 році спілка хакерів «КіберХунта» отримала доступ до листування помічника Путіна Владислава Суркова.
 
У його пошті був знайдений опис планів президентів РФ і його поплічників щодо захоплення українських територій на Західній Україні. Йшлося, зокрема, і про створення організації «Русинська Рудина»: члени «Рудини» повинні були проводити дестабілізуючі акції та залучати ще більше людей у свої лави.
 
Також вони мали виступати за федералізацію Закарпаття.
Автентичність листування Суркова не доведена, але непрямо достовірність подібних планів підтвердила СБУ, яка заявила, що розкрила агентурну мережу російських спецслужб.
 
Останні вербували у Москві заробітчан із Закарпаття — для участі у проплачених акціях в Україні. Завербованим українцям давали вказівку проводити мітинги на підтримку автономії області та створення фейкової республіки «Підкарпатська Русь».
 
...Немає сумнівів, що в контексті угорських парламентських виборів усі подібні негативні тенденції будуть підсилені. І, звісно ж, не без участі Москви.
 
Україні доведеться лавірувати між проблемами з «освітнім» законом, вимогами щодо автономії та посиленням сепаратистських тенденцій у ще одному своєму регіоні, цього разу — західному. Чи впорається з подібними викликами чинна українська влада? Хтозна. Адже у неї наразі ті самі турботи, що в угорських колег, — вибори, які стрімко наближаються.
 
А задля виборів влада звикла жертвувати абсолютно усім, і державний інтерес України  тут не виняток.