Той, хто побував у Грузії, був приємно вражений високою якістю питної води.
Для відпочивальників і туристів там навіть висять оголошення: «Воду з крана можна пити».
Так то ж у Грузії... У нас, в Україні, не знаю, чи знайдеться місто, де з крана тече якісна питна вода.
Якщо ж говорити про Донеччину, то особливо страждають від недостачі питної води села. Наприклад, у нашому селі водогону просто немає, а вода в колодязях для пиття непридатна.
Тому одвічно питну воду привозили з джерел, що розташовані за кілька кілометрів від села. У минулі часи водопостачанням опікувався колгосп.
Коли колгоспів не стало, воду за помірну плату (30 коп. за літр) почав розвозити приватний підприємець. Претензій у сільчан до нього не було: регулярно, раз на тиждень, він наповнював ємності.
Та, очевидно, його прибутки комусь муляли очі. І от весною цього року місцева влада вирішила організувати комунгосп, щоб він займався підвезенням води.
З величезним боєм на сільському сході нам удалося відстояти нашого водовоза.
Десь через два місяці знову віче, і знову пропонують передати постачання водою комунгоспу, розташованому за 10 км, у сусідньому селі.
На зборах сільський голова клятвено завірив, що воду будуть завозити безкоштовно. І тут справдилася приказка про безкоштовний сир, який буває лише у мишоловці.
Спочатку завезли технічну воду. Знову збори, знову скандал. Після цього тричі привозили воду — і... закінчились гроші на солярку.
І ось уже місяць, донедавна при 30-40-градусній спеці, селяни сидять без води.
Рятуються, хто як може: у кого є транспорт — той привозить собі сам, у кого нема — дибає 2-3 км до магазину, щоб узяти пляшечку дорогоцінної вологи, а хто п’є й гірко-солону воду з колодязя.
А що ж влада? Пан сільський голова від цієї проблеми самоусунувся, в райдержадміністрації розглянуть скаргу впродовж місяця.
До «народного» депутата ми ще навесні зверталися з проханням завітати до нас, та пан Лубинець наше прохання, очевидно, поклав під сукно.
Отож, можливо, ми все-таки доб’ємося того, що воду в село завозитимуть, тільки буде це ой як нескоро... Так що ми живемо за приказкою: «Доки сонце зійде — роса очі виїсть».
А влада все теревенить про продаж землі...
P.S. Найцікавіше в цій історії, що, як нам повідомили в Нікольській РДА, ніякого комунгоспу ніде не зареєстровано. Кому ж тоді давав гроші на солярку сільський голова?
Володимир КАЇРА
Темрюк, Нікольський район, Донецька область
