Літературна історія віку: вийшла друком книжка вибраних поезій і перекладів Леся Танюка «Vita Memoriae»

15.08.2017
Літературна історія віку: вийшла друком книжка вибраних поезій і перекладів Леся Танюка «Vita Memoriae»

До річниці смерті Леся Танюка в серії «Шістдесятники» видавництва «Смолоскип» вийшла книжка його вибраних поезій і перекладів «Vita Memoriae».

А трохи згодом з’явилися «Вибрані твори» Катерини Мандрик-Куйбіди — збірка віршів і спогадів зв’язкової УПА, ув’язненої в ГУЛАГу, учасниці боротьби за незалежність. 

Усе це — література та історія нашого трагічного двадцятого століття.

Лесь Танюк був одним із найвідоміших представників українського культурного й суспільного відродження другої половини ХХ століття.
 
Найбільше знаний як режисер, сценарист, громадський діяч, автор масштабно-цікавих щоденників.
 
А ось його поезія, хоч і неодноразово публікувалася, була не зовсім у фокусі уваги. Що і несправедливо, й концептуально неправильно.
 
Адже його вірші — й це, зокрема, засвідчує книжка «Vita Memoriae» — явно належать до найбільш характерної шістдесятниць­кої літератури, за якою можна надійно судити про ціле явище (принаймні вже точно про його «легальну» частину).
 
Ці «шістдесятницькі риси» прозорі та легко впізнавані. Поєднання сентиментальності з «формалістичними» проявами. Виразний громадянський пафос. Афористичність у побудові фрази.
 
Потужний екстравертний вектор — недаремно один із розділів книжки Леся Танюка має назву «Urbi et orbi»: «Містові й світу».
 
Відтак вихід друком вибраних творів Танюка — подія актуальна і значуща в українському літературному просторі. Надто в сенсі осмислення цілої спадщини шістдесятих-вісімдесятих років. А вона сьогодні просто неминуче по-новому осмислюється та по-новому звучить.
 
«Vita Memoriae» дозволить читачам зануритись і в ліричний настрій, і в спогади, й у публіцистичний дискурс, і у філософські питання.
 
В розтерзане життям сумління
Вповзла вночі гадюка-мисль:
Неначе леза для гоління
В розтяту голову вп’ялись —
 
Неначе раптом літню пору
Скувала кригою зима, —
Мені ввижається, що й зорі
Вже світять тільки жартома...
 
Частина віршів, що їх Лесь Танюк написав російською, коли жив у Москві, подані в перекладі Станіслава Чернілевського.
 
Є тут і власне Танюкові переклади — з Шекспіра, Рільке, Ружевича, Гамзатова й інших авторів.
 
А також три невеличкі вступи: передмови Оксани Танюк та Миколи Жулинського і вірш того-таки Станіслава Чернілевського.
 
* * *
Катерина Мандрик-Куйбіда народилася 1927 року на Прикарпатті. Вже в юності долучилася до антирадянської боротьби УПА — стала зв’язковою.
 
Через це 1950 року її заарештували. Переживши катування, з надламаним здоров’ям Мандрик-Куйбіда отримала вирок — 10 років суворого режиму, який відбувала в Комі.
 
Втім після смерті Сталіна, в 1956 році, її випустили на спецпоселення, а 1964 року нарешті вдалося повернутися на батьківщину.
 
В Україні Катерина Мандрик-Куйбіда не змінила і не приховувала своїх політичних поглядів, продовжуючи «особистий» спротив радянській системі.
 
Активно займалася громадськими справами, особливо з початком національного відродження вісімдесятих років. Померла 2004 року.
 
Її син — відомий політик Василь Куйбіда (він, до речі, написав післямову до «Вибраних творів»).
 
Ця біографія, дуже умовно і пунктирно переказана, з одного боку, багата і драматична, але з другого — доволі характерна для багатьох галичан того часу.
 
Тобто Катерину Мандрик-Куйбіду можна назвати питомою представницею своїх місць і часів, «людиною з народу» в позитивному значенні цього дещо вихолощеного словосполучення.
 
Те саме можна сказати і про її поезію. Вона виразно ґрунтується на народній і народницькій естетиці, на загальновизнаному національному класичному каноні.
 
Значна частина віршів Катерини Мандрик-Куйбіди — політичні, мобілізаційні, агітаційні за своєю суттю, що на тлі її постаті виглядає логічно та передбачувано.
 
Вже у ранній, простішій поезії, коли дівчина саме ставала до участі в боротьбі націоналістичного підпілля, наявний і виразний психологічний елемент:
 
Зродилися його слова
У визвольному русі.
В шухляди він їх не ховав —
Передавав подрузі.
 
А ми чекали їх, як хліб,
Для віри і завзяття.
Тепер, коли в бою погиб,
Хто нам напише, браття?
 
Подиву гідне те, як подальша  доля не зламала людину, не знищила особистісного стрижня. Ба навіть «посприяла» тому, щоб вірші Катерини Мандрик-Куйбіди стали більш філософськими, багатозначними, пружними, концентрованими, афористичними та з ледь відчутним присмаком іронії.
 
Морозом лютим, снігопадом
Із двадцять п’ятим роком нині
Мене весна вітала радо…
І вдарив конвоїр по спині.
 
Поезія часів ув’яз­нення — явно вершинний момент творчості цієї авторки. Цікаво, що в ній є потужний струмінь релігійності; вочевидь віра допомагала витримати табірні умови.
 
Важливою частиною книжки варто назвати й автобіографію Катерини Мандрик-Куйбіди.
 
Просто і буденно написана, вона містить чимало інформації, показує атмосферу і дух історичних періодів, що пережила авторка, місць, де їй довелося побувати, знайомить із людьми, яких випало зустріти.
 
І, звичайно, як і в інших книжках серії «Вибрані твори», тут є розділ фотоматеріалів. Із колоритними знімками — від зображення табірних буднів до фотокопій різноманітних документів.