Асканія-Нова: загублена провінція серед розкішного степу

11.08.2017

Там, де південь, — багато українських прапорів.
 
На станції Новоолексіївка, звідки йдуть автомаршрути на Крим, жовто-блакитним марковані навіть колеса бабусиної кравчучки.
 
Крім Криму, Новоолексіївка веде до Асканії-Нови з однойменним заповідником. Це досить близько.
 
Але дороги такі роздовбані, що усі означення заповідника як най-най у Європі сприймаються із іронічною посмішкою.
 
Водій старезних Жигулів розповідає про занепад і відсутність роботи: колись багаті тваринні ферми розбазарили, а на землі успішно працювати змогли лише кілька бізнесменів, які на коротко і задешево наймають місцевий люд, а самі багатіють.
 
Пізніше екскурсовод розкаже, що з 10 тис. населення в Асканії лишилося 3 тис.
 
Асканія-Нова — це тиха загублена провінція, розкішний степ і край неперевірених фактів. Наприклад, не знаю, чи вірити, що українська школа тут з’явилася лише три роки тому.
 
Або що виїзди у степ були відсутні кілька років, і відновили їх лише цієї весни.
 
У цьому міжчассі хочеться застрягнути і не відривати очей від степового горизонту. Очевидно, такими емоціями керувався німець Фрідріх Фальц-Фейн, який дав початок заповіднику і приніс у степ воду.
 
Зі знайденої ним свердловини вода йде на селище, парк і зоопарк. Те, наскільки дорога тут вода, розумієш, коли бачиш присадибні клумби, перетворені на городці з картоплею.
 
Кажуть, що сюди варто приїздити у травні, коли цвіте ковила, і восени, як вистигне степ. 
 
Обов’язково приїздіть!