Радник Президента Олександр Пасхавер: Війна заважає українській економіці, але експорт у Росію зростає

— Кабінет Міністрів наприкінці травня погіршив прогноз зростання ВВП у 2017 році з 3% до 1,8%, а прогноз інфляції — з 8,1% до 12,9%. Наскільки реалістичний свіжий прогноз?

 

— Я не оцінюю, наскільки він реалістичний, лише можу сказати, що це — результат погіршення відносин із підприємствами на окупованих територіях. Можуть працювати і фактори, пов’язані з динамікою цін на основні продукти нашого експорту.

 

— Цікава ваша оцінка ситуації з блокадою. Наскільки вона погіршила економічну ситуацію в Україні?

 

— У житті економіка не є першопричиною багатьох дій, особливо коли ми воюємо. Блокада — це політика, це засіб війни, а якщо ви говорите про щось як про засіб війни, то суто економічні наслідки не є першочерговими. Всі військові дії, будь-які, не тільки «стрілялки» — це витрати, розорення, і в цьому сенсі дії, пов’язані з війною, оцінювати з точки зору економічного ефекту дивно.

 

— Що необхідно зробити владі в першу чергу, щоб економіка почала зростати не на 1-2%, а хоча б на 3% на рік?

 

— Зосередитися на підприємницькому кліматі. Потрібно дати можливість підприємцям проявити свою ініціативу, це і є єдиний шлях стабільного економічного зростання країни. Нам обов’язково потрібні дві речі: підтримка людей, які розумово заражені інноваціями, і підтримка людей, які нарощують наш експорт.

 

— Економіка припинила падати і дуже повільно почала зростати в 2016 році. Але в першому кварталі 2017 року ситуація вже стала дещо гіршою. Наразі триває негативна тенденція?

 

— Є кілька позитивних факторів, я б сказав, що економіка поліпшується якісно. Наприклад, зростає експорт до Європейського Союзу. Якісні показники не менш важливі, ніж кількісні. І до речі, що ще дивно, — зростає експорт у Росію. Звичайно, війна дуже заважає нам, але мене просто дивує, що в умовах війни економіка взагалі зростає. Це говорить про те, який здоровий організм — наша країна.

 

— Ви сказали про зростання експорту в Росію. Як із політичної точки зору, а не економічної, оцінити таке зростання, враховуючи непрості відносини двох держав?

 

— У нас йде, як зараз кажуть, гібридна війна, де ось ці паралелі війни з Гітлером абсолютно недоречні. Ми торгуємо і воюємо одночасно. І це дуже дивно для нас, але треба пам’ятати, що ми вийшли з Радянського Союзу, і коли ми вийшли, частка експорту з Росією була переважаючою. Більше 70% експорту йшло в Росію. Ми і так дуже різко зменшили торгівлю з Росією, але якби, наприклад, прийшов якийсь радикал і сказав: «Так, від цього дня ніякої торгівлі», то це був би руйнівний удар по Україні, по її розвитку, реформам, стабільності.

 

— Яка модель розвитку економіки для України є пріоритетною, враховуючи, що сировинна економіка не дуже перспективна, а за рівнем розвитку сучасних технологій ми все-таки не посідаємо лідируючих позицій?

 

— Модель така — свобода, свобода і свобода. Не дай Бог якусь модель прийняти, яка б з ентузіазмом була б сприйнята бюрократією і використана для її збагачення. Особливо я люблю, коли говорять про пріоритети розвитку... Бюрократи дуже люблять вказувати підприємцям, де треба розвиватися. Дайте свободу, і це буде найкраще, що може бути.

— Як ви оцінюєте пенсійну та земельну реформи? У чому переваги та недоліки цих реформ?

 

— Зараз йдуть реформи, що визначають майбутні соціальні параметри нашого суспільства — і пенсійна реформа, реформа охорони здоров’я, і освіти, і земельна реформа... Якщо ви не всередині процесу, завжди знайдеться море зауважень.

 

Скажімо, пенсійна реформа. Усім очевидно, що ми катастрофічно запізнюємося з введенням накопичувальної форми пенсійного забезпечення. Очевидно, що ця система погано працює без довіри громадян до держави, але до цього далеко. А в діючій солідарній системі зроблені необхідні кроки, пов’язані з балансуванням доходів і витрат, але це важко назвати реформою. До того ж ці зміни зможуть працювати хоча б кілька років, якщо прогнозоване падіння кількості працівників буде компенсуватися стійким зростанням їхніх доходів і, відповідно, зростанням пенсійних внесків.

 

Я завжди пам’ятаю слова передчасно померлого видатного реформатора Кахи Бендукідзе, який говорив, що краще помилитися і потім виправляти, ніж нічого не робити. Це був його принцип. А ми, безсумнівно, будемо ще не раз виправляти наші помилки, наші реформи. Але ми задумали гуманну освітню реформу і, я б сказав, раціональну реформу охорони здоров’я.

Що стосується земельної реформи, то ми — бідні саме тому, що не провели земельну реформу, тому що ми не торгуємо землею. Земля виключена з легального обороту капіталів, примусово дешева для великих орендарів. Їхні інтереси тримають у бідності не тільки мільйони власників паїв, а й країну в цілому. Значна частина національного багатства розбазарюється, використовується потворно.

 

— А якщо повернутися до теми пенсійної реформи, по-вашому, чи буде в наступні роки в Україні підніматися пенсійний вік і чи потрібно це?

 

— У нас, як і у всьому світі, адміністративний віковий поріг виходу на пенсію замінюється комплексом економічних стимулів, що орієнтують людину на певний вік. Людина вільна вибирати, але стимули вказують їй оптимальний вік припинення роботи, і цей вік буде неминуче зростати (для солідарної системи) зі старінням населення і зі зростанням тривалості життя.

 

— А як ви оцінюєте підвищення страхового стажу?

 

— Просто потрібні гроші для того, щоб платити. Якщо страховий стаж підвищили, значить, ви будете довше платити до того моменту, коли почнете одержувати пенсію, але і пенсія буде більшою. Пенсійні гроші не беруться нізвідки.

 

— Ви в одній з колонок писали про те, що в Україні не поліпшується підприємницький клімат, у нашій розмові ви його теж згадали. А які чинники, на вашу думку, впливають на це погіршення?

 

— Ми покращуємо свої показники в різних індексах, пов’язаних з економічною свободою, але я не відчуваю в розмовах з підприємцями, що це якось відбивається на них. Підприємницький клімат — це дуже загальне поняття, я б сказав, поняття свободи, свободи від бюрократії, від корупції, і поки у нас немає таких значущих досягнень. Але, з іншого боку, хочу підкреслити, що у нас, у воюючій країні, почала зростати економіка — ми ж мали падіння економіки, а тепер вона зростає дуже повільно, в межах точності розрахунків, але все-таки зростає. Але люди помічають більш великі зміни, більш масштабні, а статистика фіксує і початкові рухи.

 

— Чи можна говорити про погіршення інвестиційного підприємницького клімату, коли відбуваються обшуки, наприклад, нещодавно в Dragon Capital, багатьох IT-компаніях...

 

— Бачите, бюрократія ж нікуди не поділася, бюрократи не відлетіли в космос, бюрократія є плоть від плоті нас усіх. Ми всі, на жаль, хворі ХХ століттям, ми всі діти тих, хто пережив страшні потрясіння в ХХ столітті, ми втратили низку корисних властивостей, які потрібні для того, щоб бути успішною країною, зокрема, більш за все мене турбує ставлення до праці... Знаєте, протягом тисячоліть людина сакрально ставилася до праці, як до священнодійства, ця сакральність була втрачена впродовж трьох поколінь Радянського Союзу, оскільки вона не підтримувалася конкуренцією, а конкуренція — це потужний негативний стимул, який змушує людей відповідально ставитися до праці. І коли ми обговорюємо всі наслідки радянської господарської системи, ми про це не говоримо.

 

Ми втратили священне ставлення до праці, а це означає, що ми втратили відповідальність у праці, і це дуже важко долати. Можливо, нам доведеться долати поколіннями.

У школі, на початку 60-х, я проходив практику із праці у робітника, переведеного із заводу до майстерні інституту — і ось за що: він не вмів працювати погано, він працював швидше й якісніше за всіх і всім заважав жити спокійно. Пам’ятаю й інший подібний епізод із випускницею торговельного технікуму. Її звільнили на другий день після початку роботи в маленькій крамниці, де вона паралізувала своєю чесністю звичне бригадне злодійство.

 

Узагальнюючи ваші питання, можна повторити питання мого приятеля, відомого польського реформатора: «У нас у Польщі безлад не менше вашого, чому у нас виходить, а у вас якось скособочено?» Відповідь проста, але вона не на поверхні — вони повернулися до себе додому, до Європи. Їх реформи ґрунтуються на соціальних цінностях, які сповідують більшість: свобода і відповідальність як життєва необхідність, повага до себе і до інших, довіра як основа відносин у суспільстві.

 

На нас чекає довгий шлях. Століття життя в чужих державах, особливо криваве ХХ століття викувало у більшості народу стратегію виживання: не вір нікому, крім своїх, приховуй, не вийшло — обдури, не вийшло — підкупи. Тут немає місця свободі й повазі до особистості, включаючи свою.

 

Ще один приклад. Пандуси при входах потрібні мільйонам, не лише інвалідам, але й літнім і мамам із немовлятами. Прогуляйтеся і здивуєтеся цими новомодними пандусами, які неможливо подолати через їх крутизну. Для мене це знущання — показова характеристика неповаги до особистості, будь-якої, а значить, і до себе самого. Ось чому західні наполегливі поради змінюватися швидко — малопродуктивні. Цінності приходять у суперечність зі створюваними новими інститутами. Десятиліття знадобляться для їх взаємної адаптації.

 

— А як витік мізків і кваліфікованих рук може позначитися на економіці, житті країни в цілому? Як можна зупинити або хоча б загальмувати цей процес?

 

— Знаєте, витік мізків — це природний стан. Протистояти цьому можна по-сталінськи — просто закрити країну, але не потрібно. Це природний стан — перелив робочої сили з бідної країни в багату. Усі країни, які успішно пройшли модернізацію, переживали витік мізків. Це їм не завадило розвиватися. 

 

ПРО ПОМИЛКИ

«Найбільші олігархи ослабли»