У ході підготовки до 85-х роковин Голодомору, дослідники з України та з-за кордону вперше порушують чимало досі не озвучених питань.
Скажімо, що причиною геноциду українців стало практикування не лише комуністичної, але й імперської російської ідеології.
Це надзвичайно важливо для більш глибокого розуміння причин і можливих наслідків сучасної російсько-української війни, адже агресор застосовує подібні імперські механізми.
5— 6 червня 2017 р. у Києві, в Українському домі, відбудеться міжнародний публічний симпозіум «Імперії, колонії та голод в історико-порівняльній перспективі».
Понад 50 провідних учених з України і світу аналізуватимуть механізми голодотворної політики різних урядів, спричинені «імперським способом мислення» та системою залежності «метрополія — колонія».
Про тематику симпозіуму та прикладне значення порівняльних досліджень «УМ» розповідає директорка Українського науково-освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), докторка історичних наук Людмила Гриневич.
— Пані Людмило, ідея міжнародної академічної спільноти поглянути на Голодомор крізь призму імперіалізму піднімається, здається, вперше. Як вона виникла?
— Власне у науковому світі ця ідея витає вже дуже давно. Але десятиліттями західна наукова спільнота не наважувалася визнати, що розглядати український Голодомор слід не лише у контексті комуністичних практик, а й імперіалізму. Дискусія, чи був Радянський Союз імперією, зараз усе активніше ведеться в науковому світі. До певної міри тут відіграли свою роль російсько-українська війна та спроби сучасної Росії відновити імперію.
Чому так сталося? Колись, в умовах Холодної війни політиками так часто вживалися визначення «СССР — імперія», «Україна — колонія», що багато науковців почали вважати, що застосування цих понять до України — це є політизація, а не наука. І це намагання «залишатися поза межами політики» в цьому конкретному випадку, на мою думку, обернулося тим, що частина науковців опинилася не поза політикою, а поза наукою. Адже в науковому світі апріорі не може бути питань, відповіді на які приймаються без дослідження та обговорення.
З іншого боку, і в нас є певні політичні кола, котрі пробують тиснути на науковців, мовляв, «якщо ви порівнюєте Голодомор з іншими голодовими катастрофами у світі, то розмиваєте його і заперечуєте геноцидну сутність». І перший, і другий підходи не конструктивні. Тішить, що сьогодні велика кількість авторитетних учених зі світовими іменами, серед яких є представники США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Франції — розуміють, що слід розглядати і порівнювати всі випадки політики творення голоду, дивитися на них крізь призму різних дискурсів, у тому числі й імперіалізму.
— Тобто, коли порівнювати геноцид українців з іншими голодовими катастрофами, ми краще зрозуміємо, що відбувалося саме з нами?
— Так. Ми живемо у глобалізованому світі. Якщо ми не цікавимося і нічого не знаємо про те, що робилося в 1930-ті роки в тому ж Казахстані та в російських регіонах— чи достатніми будуть наші знання? Потрібно розглядати й порівнювати різні ситуації, дивитися й на випадки політики творення голоду в Ірландії, Бенгальській Індії, Китаї — лише тоді ми в усій повноті зрозуміємо, що власне сталося в Україні.
— У чому полягають власне «імперські» методи?
— У нас традиційно кажуть, що «Голодомор став наслідком реалізації комуністичної доктрини». Це правда, але не вся. Бо це не пояснює, як саме ситуація в Україні різнилася з тим, що відбувалося в певних російських регіонах. Скажімо, чому 1928 року з України були вивезені всі страхові запаси хліба — не на експорт, а в Росію, яка розбудовувала свою промислову базу. І чому 1929 року, коли Україна потерпала від голоду, в зворотному напрямку не було направлено достатню допомогу?
Чому, при декларовано рівних умовах, одні території СРСР виступали в ролі донорів, а інші — визискувачів? Чому при декларованому державному статусі не Харків, а Москва порядкували в Україні? Якщо дивитися на це лише крізь призму практик комунізму, ми не матимемо відповідей.
Україна до Першої світової війни була серйозним гравцем на світовому хлібному ринку. Її вважали житницею Європи. Якщо в Україні були якісь неврожаї чи негаразди природно-кліматичного плану, це миттєво відображалося на коливанні світових цін на хліб. На початку 1930-х ця величезна територія була розорена, перетворена на суцільний цвинтар.
І це сталося не лише тому, що тут активно комуністичну утопію намагалися реалізувати. А й через те, що імперія методично і цілеспрямовано руйнувала економічний потенціал цієї території. Хоча пропаганда переконувала в іншому: мовляв, Україна рівна серед рівних, будують нові підприємства, республіка розвивається... Доля України була подібною до долі інших «республік», що теж мали колоніальний статус.
Тут прикладом є, зокрема, Ферганська долина. Ми знаємо, що в середньоазійських країнах вирощували бавовну. Але чомусь розвиток ткацької промисловості перенесли до російського Іваново-Вознесенська. Хіба таке могло б статися, якби СРСР був державою, де всі республіки справді рівні?
Нова імперія перетворила цілі регіони на сировинні додатки Російської Федерації, що розвивалася за їхній рахунок. Зокрема через це й постраждала Україна.Водночас метою вчиненого тут голоду було і нищення частини суспільства, як нелояльної, і спроба імперської влади закріпити «русскій мір». Бо голод був лише частиною геноциду, поряд із культурним імперіалізмом, котрий нищив церкву, інтелектуалів, носіїв української ідентичності.
— Яку роль відігравала пропаганда і дегуманізація груп, яких готувалися убити голодом у різних точках світу? Чи є спільні риси й мотиви?
— Порівняймо, як змальовувала радянська пропаганда українського «куркуля» напередодні Голодомору і британська імперська пропаганда — бенгальських індійців. Ми побачимо, що британська імперська адміністрація навіть не приховувала зневажливого ставлення до жителів цієї колоніальної території.
Творився образ людей «другосортних», «нікчем», не гідних не лише нормального життя, а й узагалі — життя. Радянська система вирізнялася тим, що її слова завжди були правильними, але з діями дуже розходилися. З іншого боку, бачимо, що напередодні Голодомору так само навіювалася зневага до українських селян.
«Пролетарська культура» змальовувалася як вища, і в цьому замаскованому під класовий підхід вигляді стверджувалася великодержавна російська культура. Українська ж поставала як архаїчна і «буржуазно-націоналістична», така, що має віджити своє і відійти. Наші дослідження також доводять: напередодні Голодомору спосіб пропаганди щодо українців був подібним до того, що застосовували гітлерівці напередодні Голокосту.
Порівнюючи імперську пропаганду в різних випадках, бачимо багато різного, але й чимало спільного. Наше завдання — глянути широко на цю проблему. Це допоможе нам створити більш повну картину історичних подій і краще зрозуміти, що відбувається сьогодні.
— Чи використовуються імперські механізми голодотворної політики під час нинішньої російсько-української війни?
— Спостерігаємо продовження цієї імперської політики в умовах гібридної війни. Зараз підривається економічний потенціал двох величезних українських регіонів — Криму і Донбасу. Окупований Крим перетворюють на вiйськову базу, імперія бачить його як додаток до свого військово-промислового комплексу. А Донбас просто руйнують, підприємства вивозять.
Це закладає серйозні підвалини для занепаду обох територій, для бідності й голоду. Складовою гібридної війни є й майстерно побудовані країною-агресором інформаційні кампанії. Україні, яку шматують і руйнують, намагаються ще й відповідальність накинути за економічні негаразди на цих територіях і звинувачують у намаганні... боронитися від ворога.
На конференції ми будемо аналізувати питання, пов’язані з механізмами творення політики голоду, способів їх замовчування, маніпуляцій інформацією — усе це нам допоможе зрозуміти і ті події, що сьогодні відбуваються в Україні та світі. На симпозіумі, між іншим, запланований «круглий стіл» на тему «Продовольство як зброя в сучасному світі».
— Яким чином порівняльні студії допоможуть визнанню Голодомору у світі?
— Такі студії, перш за все, допоможуть світу більше дізнатися про геноцидну сутність Голодомору. Але важливо також і те, що це допоможе пояснити світові, що сьогодні відбувається між сучасними Росією і Україною. Та широкий погляд на історію потрібен і нам. Коли ми будемо замикатися у власних реальних та ментальних кордонах, не будемо готові відчути і біль інших народів, які свого часу пережили подібні до нашої трагедії, — як ми можемо сподіватися, що світ нас почує? Вимагаючи від світу, щоби він відкрився до України, ми теж маємо бути максимально відкритими до світу.
