Граблі самознищення: як влада «тихою сапою» встановлює тотальний контроль за партіями

16.05.2017
Граблі самознищення: як влада «тихою сапою» встановлює тотальний контроль за партіями

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Партійне рабство — ознака виборів?

Політична ситуація в Україні далека від благополучної. Фактор військових дій на сході ніхто не відкидає, але він не виправдовує, а лише занурює в реальність.
 
Наразі вітчизняні й закордонні аналітики стверджують, що в адміністрації Президента розглядають три варіанти розвитку політичної ситуації в Україні.
 
Перший — переформатування коаліції та структури влади. Тоді чимало чиновників позбудуться своїх крісел. Другий — заморожування ситуації аж до 2019 року.
 
Третій — дострокові парламентські вибори.
 
Головні ознаки прийдешніх виборів до Верховної Ради ще не проявляють себе на повну потужність, однак вторинні почали чітко вимальовуватись навіть на віддалі.
 
Це, скажімо, й активізація декотрих діючих парламентаріїв із фейсбуковими звітами з різних приводів, новий рух почався на різних партійних сайтах, активізувались й у загально-політичних ЗМІ декотрі партійні функціонери. 
 
Світ на другому десятку двотисячних лихоманить не по-дитячому, Україна ж узагалі опинилась в одному з епіцентрів подій, де великими нашими жертвами визначається злам старого світопорядку.
 
Так само, як ніхто не передбачив 1991 рік — незалежність України, ніхто й не передбачив 2014-й.
 
Крім тих, хто мріяв, щоб свобода пішла, а правда більше не плуталась під ногами. Поки що їхні прагнення продовжують бути причиною наших втрат і болю на полях брані. 
 
А що на мирній частині країни? Тут і влада, й опозиція однаковою мірою не переконали нас, що вони готові, прагнуть і знають, як будувати якісно іншу систему поступального розвитку.
 
Виголошувані опозицією ідеї, — здебільшого ті, що були драйвом останніх десятиліть, — раптом втратили свою привабливість.
 
Не те щоб Захід, та й ми, ментально заточені на вибудовування справжніх цінностей, відкинули ці ідеї, ні. Просто демо­кратія і свобода перестали бути єдиним знаменом.

Труднощі реєстрації демократичного суспільства 

Влада ж про наближення виборів сигналізує встановленням тотального контролю над партіями, особливо в регіонах.
 
На що вказує процес перереєстрації партійних організацій, осередків та їхніх лідерів. 
 
Свідоцтво про реєстрацію мусить мати кожна політична сила, її структурні підрозділи та їхні керівники.
 
Через кожні два роки партійні осередки проходять процес оновлення керівництва, коли обирають нового голову або перереєстровують чинного.
 
Якщо раніше для реєстрації готувався лише витяг із протоколу з’їзду, конференції або зборів про обрання керівника і цей документ можна було реєструвати в органах юстиції впродовж одного-двох місяців, тобто він і був єдиною достат­ньою умовою для легалізації парт­організації чи керівника, — то тепер після проведених зборів, конференцій, з’їздів, рішення керівного органу, який ініціював їх скликання для реєстрації, готується оригінал протоколу, а не витяг, як раніше.
 
Це чимала папка документів. Далі — цей протокол має завірити нотаріус — послуга платна.
 
Третій документ — реєстраційна відомість, де зазначаються персональні, паспортні дані, ідентифікаційний код новообраного керівництва. Риторичне запитання: для чого? 
 
А ненадання цих документів означатиме піддати сумніву проведення конференції і легітимність її рішення.
 
Четвертий документ — квитанція про сплату коштів за послугу державної реєстрації — 420 гривень.
 
Раніше ця послуга була безкоштовною, а тепер без квитанції документ ніхто не прийме.
 
На керівника в управлінні юстиції складають окрему картку: паспортні дані, код, номер телефону.
 
Також має бути оригінал протоколу лічильної комісії. Рішення — протоколи з мандатної комісії. І на підготовку й реєстрацію цього всього надається термін — 10 днів.
 
Інакше держава не визнає рішення конференції. Тоді доведеться проводити її знову. Однак навіть ті, хто встигне зробити це все вчасно, не мають залізобетонної гарантії реєстрації.
 
Бо, за потреби, держава може знайти помилки, невідповідності даних і т.д. і не визнати рішення. Або ж, елементарно, реєстратор може довго читати документи, затягуючи це задоволення в часі.
 
Крім того, у певні стислі терміни у податкові органи необхідно подати документальне підтвердження того, що партія не є прибутковою організацією. 
 
Фінансову звітність політичні партії мають і перед НАБУ. Сюди вони доповідають про ви­трачені кошти. І займає цей звіт 60 сторінок таблиць — чималий обсяг інформації. 
 
Однак найцікавішими звітами є документи про видатки: оренда приміщення, оренда рухомого майна, статутні заходи.
 
Партії також мають вивернути всі кишені й показати чеки на бензин, квитанції за сплату рекламних матеріалів у ЗМІ... І головне: суми, коли й ким виділялись кошти.
 
Дані спонсорів ( паспортні, код) також мають бути додані до всіх квитанцій, чеків, фінансових звітів.
 
А якщо, скажімо, партія ухвалює рішення про перехід в опозицію, то що тоді буде з цими спонсорами за влади, для якої існує лише два рішення: одне її, інше — неправильне, — зрозуміло.

Не сіра — сіра політична зона

Усе це більше схоже на збір фактажу. І якщо партія «нормально» поводиться, тобто лояльно до влади, то їй гарантована дружба, «договорняки», вакансії в майбутньому тощо.
 
Якщо ж ні — влада блокуватиме її діяльність. Є ще інші варіанти загальмувати політичні процеси «неправильної» партії.
 
Скажімо, вмонтувати туди певну групу нових людей (хто ж проти розбудови своєї політсили?), а вона, ця група, розгойдуватиме ситуацію зсередини.
 
Як варіант, — сплачує внески й підробляє підписи або дає неправдиві особисті дані.
 
За першої перевірки, яка, до того ж, знає що шукати, робота політорганізації паралізується на невизначений термін. 
 
Такий тотальний контроль із боку влади може виправдати одне — війна.
 
Але ж є на лінії фронту сіра зона — територія розмежування від нашого блокпоста до ворожого.
 
Її ніхто не контролює і тому там може бути все. 
 
У зоні політичної відповідальності таке не допускається. Зрозуміло, що будь-яка влада так чи інакше намагається завжди обмежувати свободу слова, думки.
 
Відомі винятки — Вацлав Гавел чи Лех Валенса, які не мстилися за критику, — лише підтверджують нині існуючі правила гри.
 
Вожді вітчизняного істеблішменту далекі від таких світоглядних установок.
 
І коли владі вдається завербувати політсили, котрі мали претензії на опозиційність, то одяг і прапори на фестивалі політичного косплею смислового навантаження не нестимуть. 
 
В Україні маса партій. Майже всі — лідероцентричні, котрі працюють як спілки бізнесу та політичні системи, а трансформуються на виборах у парламентські при непрозорому фінансуванні.
 
За нинішніх умов легалізації партійних осередків марне сподівання на появу насправді ідеологічно пан-української партії, яку очолював би подвижник національної ідеї.
 
Більше того — інтелектуал із державотворення національної держави, лідер реалізації її інтересів і відновлення соборності.