Спокуса віри

Понад 25 років. Саме стільки відомий американський режисер Мартін Скорсезе виношував ідею фільму «Мовчання», що з 19 січня виходить у широкий український прокат. Фільм засновано на однойменному романі японського письменника Сюсаку Ендо, написаному 1966 року. Книжка потрапила в руки Скорсезе ще 1988-го року, саме після того, як на екрани вийшла його картина «Остання спокуса Христа», що викликала неоднозначні відгуки кінокритиків. За словами Скорсезе, його одразу зачепила історія, написана Ендо, проте тоді він не знав, як її реалізувати.

За понад 25 років багато що змінилося, зокрема і весь акторський склад. Спочатку планували, що у фільмі знімуться Денієл Дей-Льюїс, Гаєль Гарсія Берналь та Бенісіо Дель Торо. Утім, через те, що виробництво картини постійно відкладали, у фільмі зіграли інші актори — Ендрю Гарфілд, Адам Драйвер та Ліам Нісон. І саме заради ролі у Скорсезе вони погодилися на експерименти з власним тілом: загалом на всіх трьох — скинули 39 кілограмів ваги, найбільше — Адам Драйвер — 22 кілограми. 

Події в картині відбуваються у Португалії та Японії в XVIIст. За сюжетом, португальський єзуїт одержує звістку, що отець Кріштован Феррейра, що поїхав до Японії навертати тамтешній люд до християнства, зрікся віри після тортур. Його учні — отці Себастьян Родрігес та Франциско Гаруп не вірять у відступництво свого вчителя і вирішують їхати до Японії, щоб з’ясувати правду. Їхнім провідником до країни Сонця, Що Сходить, стає рибалка Кічіджіро. У японському селі Родрігес та Гаруп стикаються зі страшною реальністю — християни голодні, виснажені, гнані й упосліджені, тож змушені приховувати своє вірування. Чутки про двох християнських священиків швидко ширяться, і коли тамтешніх жителів починають тероризувати, Родрігес та Гаруп роз’їжджаються по різних селах, щоб і далі навертати японців на віру, а вже навернених підтримувати — сповідати та служити меси.

Дорогою Родрігес знову зустрічає рибалку Кічіджіро, який уже кілька разів зрікався християнської віри. І щоразу він просить молодого отця висповідати його і відпустити всі гріхи. Зрештою, слабкий рибалка не витримує спокуси і за грошову винагороду віддає Родрігеса в руки самураїв. Його саджають у в’язницю разом із християнами-японцями і тепер, щоб урятувати їх, він має зректися Бога. У Японії були спеціальні зображення Ісуса Христа, Божої Матері або святих церкви, зроблені на дерев’яній або металевій табличці, що мали назву фуміє. Усе, що треба було зробити християнину, — це наступити на зображення. Тих, хто відмовлявся, страчували. 

Тож перед Родрігесом постає нелегкий вибір — зректися віри і врятувати людей чи зостатися вірним Богові, але приректи їх на мученицьку смерть. І саме тоді, коли він постає перед цим вибором, молодий отець і зустрічає свого наставника — Кріштована Феррейру. 

Протягом усього фільму Себастьян Родрігес намагається почути голос Бога. Він звертається до нього, просить допомоги, але не чує — чи то Бог мовчить, чи то Себастьян не може його почути: «Чи я молюся в порожнечу, бо тебе немає?» — запитує він. 

На запитання, як ви можете охарактеризувати «серце книжки», режисер Мартін Скорсезе відповів: «Я думаю, це глибина віри». Саме про це йдеться у фільмі — у чому глибина віри? Що­кроку автори стрічки ставлять це запитання глядачеві. Коли японці просять у Себастьяна бодай якийсь предмет — хрест, намистинку з вервиці чи ще щось, і коли той дивується — невже в цьому віра, чому людина так хапається за всілякі знаки? Коли сам Себастьян виявляється слабшим за тих, кому приїхав допомогти і підтримати, бо на його запитання: «Чому ти така спокійна?» — японська християнка відповідає «Ми всі помремо, а коли помремо, то потрапимо в Параїзо», то навіщо боятися смерті?

Неоднозначним є й образ Кічіджіро. З одного боку, можна провести паралель між їхніми стосунками з Себастьяном та стосунками Ісуса Христа та Юди. Проте навряд чи цим вичерпується ця лінія. Кічіджіро — це звичайна людина, з її слабкостями, з її недоліками, що постійно грішить і постійно кається. 

Звісно, однією з центральних проблем у фільмі є також проблема інакшості — інакшості світо­гляду та культури. «У нас є своя релігія, якщо ви помітили. Ви, місіонери, не розумієте Японії»,— кажуть самураї захожим християнським священикам. Саме цю інакшість вони відстоюють, і саме вона не дає пустити корені зерну християнської віри.

Питань, що їх ставить фільм Мартіна Скорсезе, — безліч, відповідей на них, що кожен глядач для себе почує, — ще більше. У стрічці порушує тишу навіть Бог — чи то він зглянувся над Себастьяном, чи той нарешті таки навчився його чути.