Фундаментом національної безпеки країни називає національно-патріотичне виховання міністр молоді та спорту України Ігор Жданов.
Наприкінці 2014 року, прийнявши цю посаду, він публічно задекларував намір відродити національно-патріотичне виховання в Україні як основу формування української громадянської ідентичності.
Радником з цих питань запросили відомого громадського діяча Миколу Ляховича. А вже в березні 2015 року в Мінмолодьспорту було створено відділ національно-патріотичного виховання, який він очолив. Це був перший такий спеціалізований підрозділ у центральному органі виконавчої влади за часів незалежності України.
— Миколо, цього року Мінмолодьспорт уперше проводить цікавий експеримент із громадськими організаціями, коли будь-яка молодіжна організація може подати свій всеукраїнський проект через управління молоді обласної державної адміністрації і реалізувати його. Уже є результати?
— Справді, цьогорічний календарний план заходів сформували на основі проектів всеукраїнського і міжнародного рівня, які подали структурні підрозділи з питань молоді та спорту обласних державних адміністрацій спільно з громадськими ініціативами, які на волонтерських засадах долучаються до організації.
У результаті до плану ввійшло понад 50 освітньо-виховних, інформаційно-просвітницьких, культурологічних заходів.
На сьогодні Мінмолодьспорт уже провів понад 40 міжнародних та всеукраїнських національно-патріотичних заходів у 18 областях України, участь у них взяло понад 50 тисяч хлопців і дівчат, загалом охоплено понад півмільйона осіб.
Цей план заходів на 2016 рік розробив відділ національно-патріотичного виховання наприкінці минулого року за ініціативи міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова.
План затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України 25 грудня 2015-го. Таким чином, уперше за 25 років незалежності України на реалізацію заходів із національно-патріотичного виховання було виділено цілеспрямоване бюджетне фінансування в розмірі 10 мільйонів гривень.
Для участі в цих заходах варто уважно стежити за оголошеннями, які оприлюднюються на сайті Мінмолодьспорту, на сторінці «Національно-патріотичне виховання» у соціальній мережі «Фейсбук» та на сторінках і сайтах громадських організацій.
— Останнім часом завдяки підтримці уряду США чимало державних службовців гуманітарного напряму, науковців і громадських активістів з України були ознайомлені з особливостями формування національної ідентичності у провідних країнах Європейського Союзу. Чи є якісь разючі відмінності у пострадянському та європейському сприйнятті громадянської освіти?
— У таких потужних країнах ЄС, як Франція, громадянське виховання є основою національної безпеки держави. Воно спрямоване на захист і розвиток національної мови і культури. Відомо, що Франція «тримається» не на державному апараті чи армії, а на громадянах, які є носіями національних суспільно-державницьких цінностей.
Цінності там не є результатом «суспільного консенсусу», а здобуті французькою нацією в кривавих внутрішніх громадянських протистояннях і закріплені законодавчо. А це свобода, рівність, братерство і світськість.
Тому кожен державний службовець, науковець чи представник неурядової організації, які здійснюють громадянське виховання, — пропагують ці цінності. Заперечення цих цінностей визнано аморальним, за це передбачено санкції для осіб, що працюють у галузі освіти і виховання.
При цьому ці цінності є універсальними, надідеологіями і програмними засадами суспільно-політичних сил у Франції.
Тобто з якою б ідеологією при владі не перебували політичні сили, у гуманітарній політиці може корелюватися лише стратегія і тактика втілення одних і тих же цінностей.
Цінності громадянського виховання у Франції впроваджуються здебільшого через формальну (міністерство освіти) і неформальну (міністерство молоді) освіту, хоча значну лепту в процес вносить і Національна поліція шляхом профілактики правопорушень, і міністерство оборони шляхом формування концепцій «оборонної свідомості».
Це поняття не містить у собі майже нічого зі звичного для пострадянського простору мілітаризму, а навчає школярів захисту національних цінностей, мови і культури, а також правової і безпекової культури.
Україна теж претендує на входження в євроатлантичний світ і має визначити та законодавчо закріпити свої національні суспільно-державницькі цінності, які не можуть бути «компромісом», але не повинні заперечувати загальнолюдських цінностей, а також цінностей, які культивують у дружніх до України спільнотах.
Доки національні мислителі працюють над цим питанням, ми пропонуємо взяти як «робочий варіант» цінності, які виборювала українська нація у ході становлення державності. А це самобутність, гідність, воля і соборність українського народу.
— Ви кажете, що «оборонна свідомість» виховується не міліарними методами. А якими ж?
— У Франції основними завданнями оборонної свідомості, перш за все, є донесення національних цінностей держави засобами французької мови та культури. Задля цього вихованцям надаються певні компетенції.
По-перше — захист французької мови і культури.
По-друге, уміння фільтрувати джерела інформації. Суть у тому, що в демократичних вільних країнах не намагаються «обмежувати» доступ до джерел інформації; європейці натомість тренують у вихованців навик перевіряти інформацію на достовірність.
По-третє, уміння захищати інформацію. І по-четверте, уміння аналізувати чи принесли користь захисту цінностей держави військові операції, в яких брали участь Збройні сили Франції.
У середніх навчальних закладах формування «оборонної свідомості» на цьому й завершується. Жодних навиків насильства чи мілітарних умінь у школах цивілізованих країн не викладають.
Аналогу совкового «Захисту Вітчизни» з вивченням військових статутів, «стройовою підготовкою», розбиранням зброї і стрільбою немає навіть у воюючому Ізраїлі, де 100-відсотковий призов на службу всіх громадян, незважаючи на стать.
Головне завдання освіти і виховання — сформувати національну оборонну свідомість у дітей та молоді, а якісні мілітарні навички вони отримають у спеціалізованих клубах чи при проходженні військової служби.
Спеціалістам таких позашкільних закладів і клубів також потрібно чітко розуміти, що таке оборонна свідомість.
Зараз бачимо, що на «зірницях», відроджених за Дмитра Табачника, виховувалась молодь, яка воює «по обидві сторони», а на «Гурбах-Антонівцях», «Звитязі» на Волині чи «Легіонері» «Пласту» — ті, що воюють лише за державну незалежність і територіальну цілісність України.
Бо головними у цих ігрових та виховних системах завжди були українські національні цінності.
Необхідно безкомпромісно вживати у військово-патріотичних заходах українську мову. Там, де українська мова вистояла в часи насильницької русифікації, уже маємо перемогу, без єдиного пострілу. Російська гібридна агресія навіть не планує заходити на території, де українці зберегли українську мову і національні традиції.
— Миколо, ви на посаді менше двох років. За цей час напрацьовано низку нормативно-правових актів, які забезпечують елементарні умови для національно-патріотичного виховання в Україні. Як усе починалося?
— Найперше ми провели сотні консультацій із представниками різних органів влади, наукових установ, національно-патріотичних громадських об’єднань. Проаналізували ситуацію в цій галузі.
З кінця 2014-го до початку 2016 року ліквідували низку нормативно-правових актів, які «наплодили» попередні режими, аби створити правові підстави для поширення радянсько-кремлівської ідеології.
Указом Президента України від 12 червня 2015 «Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» розроблено Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016—2020 роки.
Тут передбачено чіткий перелік індикаторів ефективності виконання та низку заходів — від популяризації української мови до створення експозицій у музеях, присвячених національно-визвольній боротьбі.
На виконання Стратегії відділ національно-патріотичного виховання розробив проект Концепції Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на 2016—2020 роки.
Проект іще до кінця 2015 року з успіхом пройшов усі громадські слухання, був підтриманий усіма обласними державними адміністраціями, однак не всіма центральними органами виконавчої влади.
Проте Мінмолодьспорту продовжує переконувати колег з інших міністерств, що національно-патріотичне виховання є основою національної безпеки, і тому «економія» на ньому може обійтися ще дорожче країні, ніж її відсутність у 2014 році в Криму та окремих районах Луганської і Донецької областей.
Важливо не допускати профанації, коли національно-патріотичне виховання подають як один із «пріоритетів» молодіжної політики, бо в усіх сильних країнах ЄС молодіжна політика є одним із елементів системи громадянського, національно-патріотичного виховання, а не навпаки, як намагалися нам нав’язувати.
Тому треба ухвалити окремі місцеві програми з національно-патріотичного виховання, яке є наскрізним процесом: не обмежується дітьми та молоддю, а стосується всіх громадян.
ДОСЬЄ «УМ»
Микола Ляхович
Народився у 1976 р у м. Дубровиця на Рівненщині. 2009 р. закінчив факультет психології Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова.
За участь в акціях «Україна без Кучми» позбавлений волі на 5 років, амністований у 2003 р.
До травня 2004 року перебував у лікувальних закладах. Незважаючи на інвалідність, влітку 2004 року включається в громадську діяльність.
Проходить увесь шлях із сумськими студентами на Київ. Активіст Помаранчевої революції. У 2010 р. заснував громадську ініціативу «Поліська Січ», яка провадить збір спогадів учасників національно-визвольних змагань на Поліссі, та оприлюднює їх на однойменному сайті.
Активний учасник Євромайдану, співорганізатор походів до Межигір’я.
Один із координаторів «Просвітницької сотні Майдану». Доброволець оборони України в зоні АТО у 2014 р. З 2015 р. — начальник відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України.
ВАРТО ЗНАТИ
Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена у жовтні 2009 року спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України.
Це один із перших документів, де було повністю відкинуто пострадянську «військово-патріотичну ідеологію».
Ще одним важливим документом було розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 № 253 щодо «Питання Всеукраїнського центру патріотичного виховання молоді», яке через кардинальну зміну політичних сил при владі так і не запрацювало, а у 2013 році рішенням уряду Миколи Азарова визнано таким, що «втратило чинність».
Проте ці два документи дали великий поштовх активізації національно-патріотичного виховання.
