Росія підганяє закони під свої інтереси

23.08.2016
Росія підганяє закони під свої інтереси

(Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.)

Фундаментальні відмінності в підході до закону

Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) зазначило, що допінгова проблема — це проблема не окремих спортсменів, а всієї Росії, в якій замішані ФСБ та інші особи. ЗМІ висловлюються про Росію без зайвої дипломатії: «допінгова проблема пустила в Росії глибоке коріння», «допінгова проблема пов’язана з корупцією; хабарництво і корупція — це частина російської культури»,«Росія звикла не гребувати нічим заради перемоги».
 
Ця проблема має безпосереднє відношення до російської традиційної соціальної психології, пов’язаної зі сприйняттям правил і закону. Отже, вона потужно впливає на різні соціальні та політичні сфери.
 
Ця культура також знаходить відображення і в російській дипломатії: анексії Криму, проблемi «північних територій» тощо.
 
За часів СРСР я кілька років прожив у Москві. Тоді я звернув увагу на фундаментальні відмінності у сприйнятті правил і закону в Японії та Росії. Словом, японці свято дотримуються правил і законiв. У Росії ж поширена думка про те, що вміле маневрування між різними правилами і законами — це життєва мудрість. У Росії тих, хто неухильно дотримується закону, вважають дурниками.
 
Це добре помітно на історичному тлі: з імператорських часів і донині росіяни сприймають правила і закони як те, що багатi нав’язують простим людям через свою примху.
 
Коментуючи США XIX століття, француз Алексіс де Токвіль писав, що американський народ вірить, що закон належить йому, і тому дотримується його з радістю. У Росії все навпаки. З давніх-давен існує безліч прислів’їв, пов’язаних iз законом: «закон — як дишло: куди повернеш — туди й вийшло», «де закон, там і образа», «закон, що павутина: джміль проскочить, а муха загрузне», «богу — свічку , судді — мішок».

Психологія не змінилася з імператорських часів

Як відбувалася анексія Криму: під виглядом сил самооборони на півострів було направлено регулярні війська, в умовах воєнного контролю було створено видимість референдуму. Таким чином Росія виправдала «законність» приєднання півострова.
 
Є одна історія про подібну «законослухнянiсть» щодо радянських тюрем: «У цьому випадку (втечі) вартовий повинен дати два попереджувальні постріли вгору, а третій — у втікача».
 
Але зазвичай буває навпаки: перший постріл дають по живій мішені, а потім два в повітря»(Анатолій Марченко, «Мої свідчення»).
 
Наразi психологія сприйняття зовнішнього світу російським керівництвом збігається з психологією російського народу. Іншими словами, російська верхівка вважає, що Захід нав’язує світовий порядок через власну примху.
 
Наприкінці XIX століття імператор Олександр III заявив: «Росія оточена ворогами. Союзники обов’язково зрадять нас. Наш найкращий союзник — це армія». Нещодавно на одній iз прес-конференцій міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров підтвердив ці слова. Що стосується зовнішньої політики, то психологія російської верхівки нічим не відрізняється від імператорської.
 
Керівництво Росії не поважає міжнародне право та організації і не довіряє їм. Політологи відкрито говорять, що всі країни трактують міжнародне право на свою користь і в них є на це право.
 
Тому уряд Росії впевнено заявляє: «Всі країни намагаються обійти олімпійські правила. Так чи інакше всi застосовують допінг. Тому важливіше те, як приховати ці порушення».
 
Саме тому Путін висловив протест у зв’язку з допінговою проблемою, назвавши її політичними діями Заходу, спрямованими проти Росії.
 
Якщо Росія і шкодує про щось, то не про свої дії, а про те, що їй не вдалося приховати порушення. Саме тому вона називає людей, які розкрили неправомірні дії, зрадниками.

Вжити заходів, відмовившись від солодких ілюзій

Як я зазначив, Росія не довіряє міжнародному праву та організаціям і не поважає їх. Більш того, вона порушує суверенітет. Тут необхідно сказати: якщо вона вирішує, що щось може бути здійснено, вона це робить.
 
Подібний російський цинізм характерний і для Китаю. Наприклад, Ген­асамблея ООН прийняла резолюцію, що засуджує анексію Криму, проте Росія проігнорувала її без роздумів. При цьому, оскільки в Росії є право вето в Раді Безпеки, вона використовує ООН по максимуму.
 
Тому Кремль жорстко критикує воєннi дії коаліції, якi не схвалила Рада Безпеки, називаючи їх порушенням суверенітету, і при цьо­му складається враження, що Росія ставиться до ООН iз величезною повагою.
 
Один iз чиновників МЗС, який упродовж багатьох років вів переговори з Росією щодо проблеми «північних територій», підкреслив, що російська сторона підганяє закони під свої інтереси. Рiч у тiм, що Росія з легкістю ігнорує міжнародне право у кримській та інших проблемах, під час переговорів по максимуму використовує ті частини міжнародного права і Конституції ООН, якими можна скористатися.
 
Що ж стосується політики стосовно Росії, то наша країна не повинна покладатися на «турботливу» дипломатію, сподіваючись на якісь поблажки. Необхідно усвідомити весь цинізм російського уряду і діяти холоднокровно і реалістично. Росія швидше поважатиме саме такого реаліста, який позбувся солодких ілюзій.
 
Сігекі ХАКАМАДА, японський політолог (inosmi.ru)