Рани душі та тіла

26.07.2016
На лікарняному ліжку сидить чоловік, тіло якого від шиї до ніг перев’язане бинтами. Поруч із ним — жінка, що трепетно витирає чоло своєму чоловіку. На жаль, це не сцена з воєнної стрічки про Другу світову війну, це фото з життя українського військового Сергія Масана.
 
Десантник під час одного з обстрілів «града» отримав 70% опіків усього тіла, i тепер на кілька місяців він став героєм того воєнного фільму, які так любив y дитинстві. 
 
Миколаївський військовий став одним із героїв десятків світлин фотовиставки «Рани». Документальний проект американського фотографа українського походження Йосипа Сивенького показав десятки українських солдатів, які отримали поранення під час подій Євромайдану та y зоні АТО.
 
Жодна з фотографій не є постановочною i демонструє фрагмент лікарняного життя бійців. Хтось на фото страждає від нестерпного болю, хтось не може ходити, а хтось втратив руку чи ногу. Є й такі, що страждають на посттравматичний стресовий розлад чи стали залежними від знеболювальних препаратів, але усіх їх об’єднує завдання адаптуватися до нового життя після поранення. 
 
Проект «Рани» має на меті показати українських солдатів, часто зовсім молодих, яких було тяжко поранено і покалічено, коли вони захищали свою країну, домівки і родини. Рішення зробити проект визріло y фотографа ще під час столичного Майдану.
 
Так, першим учасником став юрист Артем Заболотний, y якого влучив снайпер, коли чоловік стояв на містку біля Жовтневого палацу. З цього все i почалося, але згодом було багато місяців роботи у шпиталях та реабілітаційних центрах, згадує автор.
 
«Я спілкуюся з військовими, з їхніми родинами. Фотографую тих, хто йде на контакт, хто довіряє мені. Це найважливіше. Ми сприймаємо одне одного як співрозмовника, і кожен з нас розуміє, чому я це роблю. Насправді не так важко психологічно й емоційно зробити фотографії, як потім переглядати їх на комп’ютері, обирати з них для загального представлення. Чоловіки, з якими я провів час, фотографуючи їх, пройшли через страшні випробування. Я дуже поважаю їх, захоплююся їхніми величезними жертвами у служінні на захисті своєї країни, своїй громаді, своєму дому», — каже фотограф.
 
Своїми роботами Йосип Сивенький прагне звернути увагу громадськості на потрібну для всіх постраждалих довгострокову програму медичного обслуговування, пенсійне забезпечення, курси фізичної терапії, лікування посттравматичного синдрому, перепідготовку та майбутню зайнятість. Попри те, що виставка відбулася вже y кількох містах України, a після Києва продовжить подорожувати далі, проект триває і Йосиф далі фотографує адаптацію бійців до звичайного життя.
 
У Національному музеї імені Тараса Шевченка у Києві сьогодні останній день роботи виставки. Вхід вільний. 
 
Йосип Сивенький спеціалізується на репортажній, портретній та новинній фотографії. Його роботи були представлені у різних музеях та галереях Швейцарії, Франції та США. Фотограф працював як фотокореспондент у країнах Східної Європи і Центральної Азії, в Африці, на Близькому Сході та в Північній Америці для The New York Times, Forbes, Bloomberg Businessweek, Conde Nast Portfolio, Newsweek, The New Yorker, Time тощо.