Заниженою ціною тарифів дотували «Нафтогаз» і корупціонерів

Відтак тема — як більшості українців витягнути непосильну ношу — зависоку, зважаючи на низькі доходи, плату за житлово-комунальні послуги — стала топовою не лише у ЗМІ, транспорті, на роботі, на домашніх кухнях, а й в уряді.

 

Кабінет Міністрів заготовив для двох третин українців «подушку безпеки»: в цьому опалювальному сезоні, за попередніми розрахунками, субсидії отримуватимуть 9 мільйонів домогосподарств із 15, які налічуються в Україні. Сьогодні державною підтримкою користуються 5,5 мільйона сімей. 

 

Безумовно, фахівці, котрі пов’язані з газовим ринком, розуміють, що продавати газ у збиток — це нонсенс. Ціна газу повинна відповідати його реальній вартості, що її формує ринок. Але ринку поки що немає. А тому це множить популістські заяви й заклики, що падають на благодатний ґрунт невдоволення рівнем життя більшості українців. Тому все гучніше лунають посили на кшталт: «За злиденних заплатять багатіші, тобто ті, хто міг би формувати запит, але змушений оплачувати високі тарифи...» або «Куди йде більше грошей: на пряме субсидіювання «Нафтогазу» чи на пряме субсидіювання населення?». 

 

Почнемо з першого. Що означає «за бідних заплатять багатші»? Тарифи ж для всіх однакові. Це по-перше. По-друге, субсидії сплачуватимуться за рахунок рентної плати за користування природним ресурсом нафтогазових компаній. 

А тепер щодо так званого субсидіювання «Нафтогазу». 

 

«До 2016 року, коли ми тримали тариф від високого зростання, тобто ціна на газ була нижчою від ринкової, ми тим самим дотували не 9 мільйонів домогосподарств, а всі 15, що є в Україні. Тобто сума цієї знижки стосувалася всіх: і багатих, і бідних, — пояснив міністр соціальної політики Андрій Рева. — Так от, у 2014 році на пряму дотацію «Нафто­газу» витрачено з державного бюджету 114 мільярдів гривень. У 2016 році на підтримку 9 мільйонів домогосподарств у бюджеті заплановано 40 мільярдів гривень. От вам різниця між прямою дотацією і адресною допомогою». 

На думку урядовця, обмеженість фінансових ресурсів в Україні не дозволяє сьогодні стримувати зростання тарифів на комунальні послуги. 

 

«Проблема нашої країни не в тому, що тарифи високі, а в тому, що люди бідні. Але хіба люди збідніли в останні три місяці? — задає риторичне запитання Андрій Рева.— Я не хочу ні на кого показувати пальцем, але саме соціально-економічна політика в країні, що проводилася протягом 25 років незалежності, спричинила сьогоднішнє зубожіння людей. А тому треба кардинально змінити підходи до соціальної політики — перестати воювати з тарифами. Зараз ми підійшли до ситуації, коли в країні просто немає ресурсу для їх стримування, — резюмує міністр соціальної політики, — не дарма ж майже всі попередні українські уряди постійно вели перемовини з МВФ. Підвищення тарифів — крок далеко не популярний. Він не подобається жодній людині в Україні, так само як він не подобається й урядовцям, але це — вимушений крок».

Водночас, за словами міністра, підвищення тарифів — це лише початок шляху здійснення реформ. Наступні кроки будуть здійснюватись у напрямку підвищення мінімальних пенсій і зарплат.

Отже, можна сказати, що нинішня ситуація із підняттям вартості тарифів та забезпеченням субсидіями означає, що значна сума коштів, що раніше направлялась на дотацію «Нафтогазу», залишилась у бюджеті й тепер їх (кошти) можна буде використати для підвищення життєвих стандартів, до реалізації чого вже підійшов уряд. 

 

Звичайно, є істина і в словах голови наглядової ради ПАТ «Київенерго» Івана Плачкова, що тарифи в Україні не прозорі — ми не бачимо складових, із яких вони формуються. А тому немає довіри в значної частини суспільства до правильності рішень щодо їх цінових зростань. Це з одного боку. З іншого — каламуть із складових тарифів дає можливість наловити в забрудненій воді цілу купу домислів. Обґрунтувати претензії так, як тільки дозволить фантазія. І використати їх винятково для політичної доцільності. Як відомо, чим глибша прірва, в котру потрапляють люди, тим легше змусити їх реагувати на емоційні речі, а не на прагматичні. Формула виживання в усі часи, тим більше в переломні епохи, була одна: щоб жити — необхідно думати й аналізувати. Тим більше розмірковувати є над чим. 

П’ятого липня Верховна Рада розглядала подання Генеральної прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності й арешт народного депутата Олександра Онищенка. Йому інкримінується розкрадання коштів під час видобування та продажу газу за договорами спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування». Кожному народному депутату була роздана схема, що її виготовило Національне антикорупційне бюро України (НАБУ). На ній чітко зображено, як працював сам корупційний маховик. 

 

Отже, все закручено довкола державного підприємства «Укргазвидобування». Воно ніколи не мало власних обігових коштів через те, що держава в нього фактично вилучала газ за директивною ціною. Логіка така: газ вітчизняний, то й ціна його повинна бути найнижчою. Ну, й оскільки згадане підприємство ніколи не мало власних обігових коштів, то для того, аби видобувати газ, воно змушене було укладати договір про спільну діяльність з іншими партнерами. Очевидно, його навмисне заганяли в режим пошуку тих, хто може «допомогти». Звичайно, «допомогти» хотіли чимало претендентів, але не всіх допускали. Це також потрібно мати на увазі.

 

Так от, були допущені певні підприємства, з котрими «Укргазвидобування» підписувало договір про спільну діяльність. Імена кінцевих бенефіціарів цих компаній сховані завдяки офшорам на Кіпрі, тому з першого погляду сказати, хто там був, — важко. Це встановлює слідство. Далі, коли «Укргазвидобування» витратило гроші на геологорозвідку й буріння; і газ, той, що сам підіймався, воно викачало, то, зрозуміло, для продовження розробки родовища йому потрібні обігові кошти, хоча б для будівництва компресорної станції. Коштів обігових немає і на допомогу приходять партнери по бізнесу. Вони вкладаються — будують компресорну станцію, починають видобувати газ і, згідно з договором про розподіл продукції, отримують свою частку газу. За законом, «бізнес-партнери» одразу ж повинні сплатити ренту. Але вони її не сплачують, бо, нібито, не мають чим. І державна фіскальна служба відстрочує їм ці платежі на невизначений термін.

 

«І це вже перший корупційний момент. Бо вони повинні платити відразу, — вважає міністр соціальної політики Андрій Рева. — Чому їм даються такі преференції — це, швидше, питання до чиновників ДФС. Далі, за законом, вони цей газ не можуть продати відразу підприємству. Лише — на біржі трейдерам. І от через дві біржі вони й реалізовують цей газ. Здавалося б, біржа — це конкуренція покупців, які між собою змагаються і пропонують найвищу ціну. А в результаті — газ продають по 2640 гривень за одну тисячу кубів. Для порівняння, населення в минулому році купувало по 3600 гривень. Уявіть собі, біржова торгівля, конкуренція і ціна на газ, який вони купують, — 2640 гривень! При тому що ринкова вартість — 7057 грн. Це дані НАБУ». 

 

У поданні про притягнення Онищенка до кримінальної відповідальності вказується, що вони, ці всі переможці, були з ним зв’язані. Далі, переможці біржових торгів, котрі пройшли відому процедуру «очищення-відмивки», продають газ кінцевим споживачам за ціною 6900 грн. Різниця між 6900 і 2640 гривень — це 4300 гривень на кожній тисячі кубічних метрів, тобто майже 200-відсотковий «підйом». І з цієї суми потрібно сплатити податки. Але через фіктивні підприємства ці кошти виводяться. Це вже другий «лаз» від оподаткування. Перший — ухиляння від рентних платежів. Другий — від оподаткування, завдяки чому виведено ще один мільярд шістсот мільйонів гривень.

 

«Але вся ця схема може працювати лише в тому випадку, якщо діють ножиці: між ринковою і національною — як ми її називаємо — вартістю газу. Найнижчою. Тільки найнижча вона чомусь виявилася для біржових ділків. Населення за таку ціну не купувало газ у минулому році. І ті, хто сьогодні нас закликає опустити ціну на газ, вони фактично ратують за повернення цих схем. Задача парламенту, наскільки я розумію, не лише в тому, щоб дати можливість Генеральній прокуратурі притягнути до кримінальної відповідальності депутата Онищенка, котрого підозрюють у створенні цих схем, а взагалі — унеможливити подібні сценарії. А це може бути лише в одному випадку: коли ринкова ціна на газ буде для всіх однакова. Як тільки вона буде різною — ці схеми знову оживуть. І вони народять нових онищенків. Тому ті, хто сьогодні виступають за зниження тарифу на газ, мають на увазі бажання постійно тримати увімкненим «зелене світло» для подібних схем».