Ігор Мосійчук: Уже за півроку Захід може мати діалог із новою українською владою

24.06.2016
Ігор Мосійчук: Уже за півроку Захід може мати діалог із новою українською владою

Радикали блокують трибуну з вимогою створити ТСК по офшорах. (Фото прес-служби Радикальної партії.)

Один iз найактивніших депутатів від Радикальної партії Ігор Мосійчук уже три місяці як повернувся до Верховної Ради. Він продовжує працювати у сесійній залі, звідки його у вересні 2015 року публічно виводили у супроводі спецпризначенців, перед цим нашвидкуруч позбавивши депутатської недоторканності. Час, проведений під вартою, позначився на здоров’ї пана Ігоря, але не на його активності. Він серйозно схуд, знайшов нове кохання і продовжує відвідувати лiкарiв та судові процеси у справах політв’язнів, брати їх на поруки. В ексклюзивному інтерв’ю «УМ» Ігор Мосійчук дає оцінку політичній і соціально-економічній ситуації в країні, загрозам для конституційного ладу, а також ділиться планами на майбутнє. 
Про «БПП-шний Титанік», «панамських патріотів» і бій за Конституцію
— Ігоре Володимировичу, фракція Радикальної партії фактично з вересня 2015 року перебуває в опозиції. Можливо, як колишнім партнерам по попередній коаліції варто наводити якісь містки із владою?
 
— Наші принципи не дозволяють нам входити до коаліції, перебувати на цьому «БПП-шному Титаніку», який потопає, на жаль, не лише сам, а й топить країну. Власне, все почалося 31 серпня 2015 року після прийняття так званих змін до Конституції в частині надання Донбасу особливого статусу самоврядування, проти яких ми виступали. В результаті страшної провокації тоді пролилася кров, якою, по суті, прикрили питання ганьби національної. 
 
Вiдтодi нічого практично не змінилося. Більше того, коаліція «панамських патріотів» у нинішньому парламенті стала «ширкою», до якої неофіційно входять, окрім власне БПП і «Народного фронту», замасковані екс-«регіонали» з олігархічних груп «Відродження» і «Воля народу», а також так званий «Опозиційний блок». Ми бачили не раз, як вони об’єднувалися під час голосування. Останнє голосування за зміни до Конституції в частині судочинства, за участі цього злодійського «ОБ», учергове підтвердило це.
 
Отже Президент спирається не на демократичні, національно-патріотичні сили, а на оту гидоту, з якою боролася і яку перемогла Революція гідності. Ми не можемо бути в коаліції з цими силами. Це по-перше. 
 
Друга причина: тотальне зубожіння людей, знищення економіки країни, яке ми спостерігаємо останні два роки. Небажання влади реформувати економіку, запустити виробництво і дати людям гідну роботу, на наш погляд, є не лише антисоціальною, а й антинаціональною політикою. Влада розглядає Україну не як Батьківщину, а як територію для заробляння коштів. Їхні діти вчаться за кордоном, живуть там, онуки за кордоном народжуються. І вони не бачать свого майбутнього в цій країні. Просто використовують ресурси для власного збагачення.
 
Радикальна партія Олега Ляшка ніколи цього не поділяла. До того ж у нашій фракції є багато людей, які своїм життям довели відданість країні. Це і Юрій Шухевич, який пройшов радянські табори, і командири добровольчих батальйонів, і політв’язні часів Януковича і Кучми. Для нас Україна — це країна, за яку ми готові покласти власні життя, за яку ми готові вбивати ворогів, на відміну від них. Бо це земля наших дідів і прадідів, земля, на якій ми народилися і яка дасть майбутнє нашим дітям і онукам. 
 
— Напередодні Дня Конституції України не можу не згадати про ймовірні політичні зміни в тілі основного закону, які перед­бачені Мінськими угодами. Від ваших колег iз фракції «Самопоміч» уже лунають попередження, мовляв, у середині липня, в останній пленарний день сесії влада планує протягнути закон про вибори на окупованій частині Донбасу. З подальшою імплементацією цих змін у Конституції. Що вам про це відомо?
 
— Ми докладемо максимальних зусиль, щоб не допустити цього. Будемо закликати людей під стіни парламенту, бо для нас це битва за Україну. Це бій iз внутрішнім ворогом, колаборантом. Прийняття такого закону продемонструє світу, що проти України нібито й не здійснюється агресія з боку Росії, що це наш внутрішній конфлікт. Ми цього не можемо допустити, бо інакше зрадимо своїх побратимів, які склали голови, захищаючи Україну. Тому ми не маємо морального права програти цей бій!
 
«Режим бариг має оцінити ризики»
 
— Припустімо, «ширка», як ви кажете, протягне ці зміни. Яким, на вашу думку, буде подальший розвиток подій? 
 
— Боюся, що голосування за цей закон, хоч і в останній день сесії, остаточно відверне всіх патріотів від тих, хто його протягуватиме. А враховуючи соціальний стан, тарифний геноцид, який проводить влада, все це в комплексі може призвести до чергової революції. Чи на користь це нації і державі? Важко сказати. Але передумови вже є. Ці передумови окреслив свого часу Ярослав Стецько у своїй праці «Дві революції», де він чітко писав, що «українська стихія перемагає тоді, коли поєднуються соціальні і національні питання».
 
Ми зараз бачимо це, і я вже не раз говорив, що Президент Порошенко біжить по граблях, які залишив йому в спадок громадянин Янукович. Вони його б’ють прямо у центр лоба, але він набирає швидкість, набагато більшу, ніж була свого часу в Януковича... 
 
Тому я вважаю, що Президент має оцінити ризики для себе як політика, для себе як громадянина, як для Президента України. Бо все це може стати початком неповернення в його політичній кар’єрі. Думаю, він це розуміє, тому припускаю, що під час зустрічей і телефонних розмов із європейськими лідерами на цьому тижні намагається переконати їх не тиснути з цього приводу. Адже наші західні партнери або ті, що видають себе за партнерів, часто-густо перебувають під впливом чи навіть на утриманні в російських монополій, таких як «Газпром».
 
— Окрім політичних ризиків, ви не враховуєте ризики для статків Петра Олексійовича? 
 
— Розумію, про що ви питаєте. Бо я вважаю цю владу режимом цинічних бариг, які, на відміну від підприємців, не заробляють, а баригують, спекулюють. Ми спілкуємося із західними дипломатами, позиція яких є наступною: якщо люди вийдуть на вулицю, то Захід уже не допустить кровопролиття, яке відбулося під час Революції гідності. Захід скаже: «Олексійовичу, йди на вибори!» У тому числі й на дострокові президентські, а не лише парламентські. У свою чергу, Петро Олексійович навряд чи повторить шлях свого попередника, адже управління його статками знаходиться у Європі, і він розуміє, чим ризикує, якщо не прислухатиметься до західних партнерів.
 
Водночас ми (радикали — Авт.) мали зустрічі з деякими дипломатами і представниками бізнес-кіл Європи. Ми починаємо переконувати їх у тому, що в Україні є українська опозиція. Що опозицію не представляє так званий «Опозиційний», а насправді кремлівський, блок. І що західним партнерам потрібно розуміти, що щодня все більше українців підтримують українську опозицію. Тому західним партнерам потрібно починати з нами діалог, тому що може так скластися, що вже за півроку західний світ матиме діалог із новою українською владою. 

Офшор  — як червона ганчiрка для бика 

— Окрім Радикальної партії, до української опозиції ви відносите...

— «Самопоміч», «Батьківщину» в якійсь мірі. Нас дивує, що вони займають трохи м’яку позицію в опозиції. Коли ми блокуємо трибуну, наполягаємо на розслідуванні офшорного скандалу, на створенні комісії по тарифах, то «Батьківщина» і «Самопоміч» не приєднуються. Думаю, якби всі три фракції почали блокувати трибуну і президію, то рішення щодо ТСК вже були б прийняті. 
 
— Отже, вірогідність створення ТСК щодо офшорного скандалу є малоймовірною?
 
— Помиляється той, хто вважає, що наше блокування нічого не дає. Влада намагається бути з нами у діалозі, домовитися щодо розблокування і навіть погоджувалася на компроміс: створення не тимчасової слідчої комісії, а робочої групи. Але влада наполягає, щоб у назві робочої групи або комісії не було слова «офшор». Це слово для влади — як червона ганчірка для бика. Вони настільки загрузли у цих офшорних схемах, що навіть бояться цього слова. Але ж офшори — це величезна біда. І ми хочемо показати суспільству масштаби цієї біди і примусити владу відмовитися від цієї ганебної практики та сплачувати податки в Україні. 
 
— Як не остання людина у фракції — які завдання для партії бачите на найближчу перспективу?
 
— Будь-яка політична партія створюється для того, щоб рано чи пізно прийти до влади. Але я не лише член Радикальної партії або депутат, я за переконаннями український націоналіст. Я 25 років свого життя поклав на боротьбу за українську Україну. І для мене, і для партії є метою побудова процвітаючої, самодостатньої країни, де пануватиме ідеологія києвоцентризму. Коли нам не будуть диктувати умови ні з Москви, ні з Вашингтона, ні з Брюсселя. Тобто нам потрібна така держава, яка відштовхуватиметься винятково від своїх власних національних інтересів. Як партія ми будемо боротися за владу, брати участь в усіх виборах. 
 
Якщо так складеться, що нинішня влада піде шляхом повної узурпації, а такі натяки вже є, то ми і до людей звернемося. Ми ж прийшли у політику з вулиці, тому повернутися на вулицю нам дуже легко. Нас пам’ятають, знають і підтримують. І наша кінцева мета — здобути владу і побудувати українську Україну. Я бачу свою політичну діяльність нерозривно з Радикальною партією, і мене абсолютно влаштує посада Генерального прокурора при Президентові Олегові Ляшку. 
 
— Чому саме посада Генпрокурора?
 
— Бо добре знаю систему як політв’язень часів Кучми і Януковича. Багато докладаюся до знищення радянської ситеми правоохоронних органів, її реформування. Так, прокуратуру ми взагалі маємо ліквідувати, це має бути департамент у рамках Міністерства юстиції, як це є у США, у Польщі тощо. Наша партія виступає за виборність місцевих прокурорів і суддів, бо найкраще їх знає громада, а не ми тут, на Печерських пагорбах. Громада знає, хто має бути окружним суддею чи прокурором, хто чесний, а хто хабарник. От новий Генпрокурор Юрій Луценко заявив про реформи. Ми дивимося: він одного прокурора відвіз на Львівщину, іншого — на Одещину, їх там ніхто не знає. І жодної відповідальності перед громадою, лише перед вищим керівництвом. Тоді як у нас маса молодих юристів, людей які пройшли національно-визвольну війну на Сході і Революцію гідності. Влада їх відштовхує і консервує репресивну систему.

Мета: виправдання у Європейському суді

— Кримінальне провадження щодо вас, відкрите ще попереднім Генпрокурором Віктором Шокіним, не закрито. Як зараз розвивається ваше протистояння зі слідчими? 
 
— Я очікую судового засідання, яке має відбутися 29 червня у Солом’янському суді Києва по суті справи, де я готовий доводити повністю свою невинуватість, абсурдність звинувачень тощо. Адже я маю експертизи, які підтверджують, що я зазнав катувань шляхом ненадання медичної допомоги в СІЗО СБУ, де в мене загострилися хвороби. Коли мені було найтяжче, я погодився оговорити себе, в обмін на допуск лікарів. Я рятував своє життя, але не оговорив Олега ­Валерійовича Ляшка, як мені пропонували. Але наслідки долаю досі. Ось нещодавно знову був на обстеженні в інституті Шалімова. Ще не зажили виразки на шлунку, процес лікування ще триває.
 
Маю багато інших доказів, свідчень. Для багатьох українців від самого початку було зрозуміло, що це політична роз­права. З часом це підтвердилося. Мене попереджали в день арешту про проблеми, але я не думав, що все буде зроблено настільки цинічно. 
 
Власне, я доведу свою справу до логічного кінця. По-перше, маю за мету дійти до Європейського суду з прав людини і отримати рішення щодо незаконності затримання, арешту і звинувачень. По-друге, рано чи пізно особи, що вчиняли цю розправу, понесуть відповідальність. Хоча, як хритиянин, я усіх простив. 
 
— Щоб дійти до Європейського суду, вам треба пройти всі судові інстанції в Україні...
 
— Так, ми вже багато інстанцій пройшли, готуємося до нових процесів. У нас уже є по незаконному затриманню рішення Вищого спеціалізованого суду, по процедурі в парламенті — рішення Верховного Суду. Зараз ми судимося за те, щоб арешт був визнаний незаконним не тільки через процедуру в парламенті, а й через дії слідчих.  
 
У мене чудові адвокати, вони патріоти, які не беруть жодної копійки з мене за захист. Двоє з них — мої помічники. Так, Ігор Мамалига воював в «Айдарі», а Оксана Мельник захищає мене ще з часів так званих «Васильківських терористів». Тобто команда юридично потужна, і я переконаний на 1000%, що ми досягнемо всіх поставлених завдань.

Влада не хоче звільняти окуповані землі

— Ви підтримуєте контакт iз багатьма захисниками України — добровольцями, бійцями ЗСУ. Нещодавно знову побували у Маріуполі з нагоди річниці звільнення міста. Якою є реальна ситуація на фронті? 
 
— Дуже складна ситуація. Діють ДРГ ворожі, обстріли не припиняються. Але найбільший цинізм влади полягає в тому, що добровольців, які гинуть за Україну, їх навіть у статистику офіційну не вносять. Це показала трагедія з чотирма загиблими на шахті Бутівка бійцями «Правого сектору».
У Маріуполі я зустрів багатьох­ соратників, з якими ми багато пройшли. Адже я стояв бiля витоків добровольчого руху, є одним зі співзасновників батальйону, зараз полку «Азов». У Маріуполі мене нагородив відзнакою міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Одразу виникло багато питань: одні кажуть, що це свідчить про співпрацю, інші питають, як можна було мене нагороджувати, доки не закрито кримінальне провадження. Але ця відзнака для мене просто сатисфакція факту, моєї участі у звільненні Маріуполя. 
 
Спілкування з добровольцями засвідчило дуже негативне ставлення до подій на фронті. Хлопцям не дають воювати, наказують не відповідати на вогонь ворога, що призводить до втрат. І я хотів би застерегти Президента Порошенка і міжнародних партнерів від політики умиротворення агресора. Бо Мінські угоди дуже нагадують 30-ті роки минулого століття, коли Чемберлен умиротворяв Гітлера.
Хлопці наелектризовані ще й тим, що влада проводить дуже багато репресій проти добровольців. 
 
— Отже, така позиційна війна триватиме?
 
— Наша влада не має політичної волі звільняти окуповані території, ми не задіяли всі механізми, які можемо. Більше того, ми мали б у цій війні брати приклад з Ізраїлю. Якщо нормандський формат не діє, відмовляємося від нього і переходимо до формату Будапештського. Бо є країни, які гарантували нам безпеку, коли ми відмовлялися від ядерної зброї. Саму відмову від ядерного потенціалу я вважаю найбільшою помилкою за всі 25 років незалежності. 
 
Якщо ще й Будапештський формат нас не чує, ми маємо знову піти шляхом Ізраїлю і відновити ядерний потенціал країни, бо тоді жодних зобов’язань ні перед ким ми не маємо. Судіть самі, до Сектору Газа не може потрапити жоден громадянин Ізраїлю, а в нас на Донбасі колони авто везуть туди-сюди будматеріали, інші товари. Ми постачаємо електроенергію і воду в Крим... 
 
Нещодавно за кордоном я мав зустріч із підприємцями Німеччини і Італії, які прямо кажуть: ви від нас вимагаєте продовження санкцій, ми зазнаємо збиткiв, але, коли ваша влада припинить торгувати з країною-агресором, коли ваш президент-бізнесмен припинить торгувати? І я, на жаль, нічого не можу відповісти. 
 
І все це відбувається тому, що при владі перебувають цинічні бариги, які власний зиск і прибутки ставлять вище інтересів нації і держави. 

Хто патріотів судить? 

— Перебуваючи у СІЗО, ви написали з десяток законопроектів. Які є прiоритетними? 
 
— Це зміни до КПК у частині обрання запобіжного заходу. Це зміни до КПК, які передбачають позбавлення прокуратури таких повноважень, як процесуальний нагляд. І найголовніший, на мій погляд, законопроект про зміну підсудності для учасників АТО. Його я намагаюся протиснути, шукаю підтримку Уповноваженого ВР з прав людини, Генпрокурора тощо. Адже ні для кого не є таємницею, що судді і прокурори в зоні АТО заангажовані і часто мають погляди близькі до поглядів наших ворогів. Як вони можуть судити патріотів? 
 
А таких процесів над добровольцями і військовими на Донбасі — маса. Наведу приклад: на одному процесі суддя питає у бійця: що ви робили у Пісках? Той віповідає, що захищав Україну від ворога, який спалив його домівку в Донецьку. Тоді суддя питає: то, може, це ви самі спалили свою хату, коли стріляли з Пісок по Донецьку? Який вирок може винести такий суддя? Яке рішення ухвалити? 
 
Я бачив десятки добровольців за ґратами. Під маркою правосуддя здійснюється ідейна політична розправа. Тому я пропоную: у випадку підозри на скоєння правопорушення під час так званого АТО справу має розглядати не суд у Донецькій чи Луганській області, а суд у тому місті, де прописана військова частина чи підрозділ МВС. А для тих підрозділів, які мають прописку на Донбасі, визначити Полтавську і Дніпропетровську області як базові для розгляду цих справ. Якщо ми цього не зробимо, отримаємо величезну кількість несправедливих вироків по відношенню до патріотів. Яких уже чимало. 
 
— З огляду на загострення хвороб чи вистачає часу на правозахисну діяльність? Адже відомо, що багатьох політв’язнів ви берете на поруки. 
 
— Я займаюся правозахистом від моменту звільнення у справі так званих «Васильківських терористів». Як народний депутат допомагаю Комітету визволення політв’язнів. Тому я володію ситуацією і моніторю всі політично вмотивовані справи, як щодо громадських активістів, так і щодо добровольців. Завжди намагаюся добитися зміни запобіжного заходу для них. В окремих випадках знайшов порозуміння спілкуючись із Ген­прокурором Юрієм Луценком, з Уповноваженим ВР iз прав людини Валерією Лутковською. 
 
Однією з показових є справа Юрія Павленка «Хорта», вінницького активіста і учасника АТО, якого засудили за розірваний портрет Президента Порошенка до 4,5 року. Зараз апеляція почалася. Публічно звертаюся до влади: ця справа приносить вам шкоди більше, ніж користі. Ця справа тільки озлоблює суспільство. Чи почують вони? Сподіваюсь, що так. 
 
Разом із соратниками по фракції відвідуємо практично всі процеси над добровольцями і громадськими активістами. У нас на поруках від 25 до 30 осіб зараз перебувають. 
 

ДОСЬЄ «УМ»

 
Мосійчук Ігор Володимирович народився 5 травня 1972 р. у м. Лубни (Полтавська область) у родині українських інтелігентів. У 1990 році, під час служби в лавах Радянської армії на Далекому Сході, створив гурток української націоналістичної молоді. У 1991 р. на знак підтримки Акта проголошення незалежності України вибив собі на руці татуювання у вигляді тризуба, за що отримав кілька діб гауптвахти.
 
Згодом відбувся як журналіст, провідний діяч організованого соціал-націоналістичного руху (у 90-ті роки був членом УНА-УНСО і СНПУ), головний редактор газети «Вечірній Васильків», широкому колу став відомий у часи Януковича як фігурант справи «васильківських терористів».
 
З серпня 2011-го по лютий 2014 р. Ігор Мосійчук разом з іншими «васильківськими терористами» утримувався у Лук’янівському СІЗО. У січні 2014 року отримав шість років ув’язнення, амністований у лютому після перемоги Євромайдану.
 
З 2014 р. — депутат Київради від Радикальної партії, голова постійної комісії з питань дотримання законності, правопорядку та боротьби з корупцією. Влітку 2014-го був заступником командира батальйону iз зв’язкiв iз громадськістю «Азов».
 
З 27 листопада 2014 р. — народний депутат України від Радикальної партії, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.   
 
17 вересня 2015 року Генпрокурор України Віктор Шокін у залі Верховної Ради звинуватив Мосійчука у корупції, навівши відеоматеріали. Депутати проголосували за зняття з Мосійчука депутатської недоторканності, з парламенту він пішов у су­проводі озброєного конвою. Сам Мосійчук стверджував, що відео змонтоване, фрази вирвані з контексту, гроші він не отримував.
 
17 листопада 2015 р. Вищий адміністративний суд України визнав незаконною постанову Верховної Ради про зняття депутатської недоторканності та арешт народного депутата Ігоря Мосійчука. 10 березня 2016 року Вищий спеціалізований суд України визнав незаконним затримання депутата Мосійчука в будівлі парламенту, а вже 15 березня Верховний Суд України зупинив провадження у справі розгляду конституційності зняття Верховною Радою України недоторканності з депутата і перенаправив на розгляд до Конституційного Суду України. 
 
20 травня 2016 року Генеральна прокуратура України відкликала клопотання про арешт Ігоря Мосійчука.
 
Двічі перебував у офіційному шлюбі. Має двох дітей: син Святослав, 17 років, донька Христина, 13 років.
 

ОСОБИСТЕ

— Перебування під вартою погіршило стан вашого здоровя, активізувало хвороби, але з іншого боку — ви пострункішали (втратили близько 100 кг ваги) і тепер уже не одинак.
 
— Офіціно я неодружений, перебуваю в цивільних стосунках зі своєю дівчиною. Вона не є публічною особою, бо не бажає цього. У нас звичайні людські стосунки. 
 
До того ж у мене двоє чудових дітей, яких я дуже люблю. Донечка Христинка, 13 років, син Святослав, 17 років. Донька навчається у звичаній київській школі, ще не визначилася, ким хоче бути: чи то співачкою, чи вчителем, чи лікарем. Син хоче стати військовим — навчається у військовому ліцеї імені Богуна. Я живу для них усіх і борюся для них усіх. 
 
— Публічність батька, статус депутата не заважає дітям чи, навпаки, дає преференції?
 
— До доньки я намагаюся потрапити на всі шкільні заходи, але до мене керівництво школи не звертається з якимись питаннями. Що стосується сина, то я в ліцеї був лише раз, коли мене викликали через його проступок. Я прийшов і сказав, що він має понести покарання таке ж саме, як і інші курсанти за подібні проступки. І він поніс покарання, без преференцій. 
 
Ще коли він народився, я вирішив виховувати його як чоловіка і воїна. Недаремно я дав йому ім’я великого київського князя і завойовника Святослава Ігоревича. Тому для мене неприйнятно перетворювати його на «тряпку», робити мажором. Син однозначно вирішив бути військовим — це наш спільний вибір, але я не тиснув на нього, а підтримав. І я дуже пишаюся його вибором.