Смертельна байдужість

У середмісті столиці голий безпритульний чоловік, замотаний у шматок старої ковдри, дві доби пролежав на території медичного закладу. Безхатченко помирав під стінами лікарні швидкої допомоги, але ніхто на нього навіть не звернув уваги, — стверджують соціальні працівники Служби порятунку. Вони прибули на анонімний виклик, який, як потім з’ясувалося, зробив один із медиків. Він подзвонив у Службу порятунку бездомних, оскільки у приймальному відділенні відмовилися надати допомогу невідомому. Втім у лікарні запевняють, що безпритульного вони бачили і навіть пропонували йому надати медичну допомогу, але той нібито від неї відмовився. «Ми зробили все, що в наших силах. Але якщо людина не хоче йти в лікарню та відмовляється від надання їй медичних послуг, насильно гопіталізувати її у лікарню ми не можемо»,— каже завідуючий приймального відділення лікарні швидкої медичної допомоги Олександр Береговий. З’ясувати, чи кажуть лікарі правду, буде важко, адже нещасний помер.

У Благодійному фонді «Соціальне партнерство» «УМ» розповіли, що випадок із лікарнею на Братиславській не поодинокий — iз початку року подібних епізодів сталося кілька, коли у лікарнях відмовлялися допомогти безпритульним. Тож навчені сумними випадками люди наразі рідко звертаються у медзаклади. Швидше йдуть за допомогою у соціальні служби, благодійні центри чи організації.

За словами прес-секретаря фонду Юлії Бабій, однією з причин негативного ставлення у суспільстві до безпритульних є невміння людей відрізнити безхатченка від волоцюги та стереотипи, якими ми живемо, адже безхатченко — «це не завджи алкоголік чи наркоман». Жінка каже, що багато людей не стали б безхатченками, якби держава вчасно допомогла. «Найчастіше людина стає безпритульною з кількох причин. Перша, коли вона вийшла з тюрми, а рідні назад її не приймають. Друга: підлітки, які змалечку виховувалися у дитячих будинках і зовсім не пристосовані до нормального життя. Третя: квартирні та інші афери, в які втрапили люди»,— коментує пані Бабій. За її словами, багато хто залишається на вулиці, бо просто не знає, де знайти роботу чи як мотивувати себе. Якщо людина залишається безхатченком протягом двох років, їй буде дуже важко повернутись до звичного, домашнього життя.

До слова, вихідними Спільнота святого Егідія провела акцію під стінами лікарні, аби віддати шану загиблому та вимагати змін від суспільства і держави у ставленні до безпритульних людей. «Проблема полягає в тому, що система і суспільство порушують фундаментальні права людини, а кожен може опинитися на її місці. На жаль, це лише один із випадків, що став широко відомий. Людська байдужість вбиває! Два дні людина лежала перед вікнами 15-поверхової лікарні! Скільки людей пройшло повз, скільки лікарів ішло на роботу...» — коментує голова Спільноти святого Егідія в Києві Юрій Ліфансе.