Овації Рожевій пані

Рекордні 88 постановок

Голова Національної спілки театральних діячів Олексій Кужельний, що вже не перший рік керує процесом «Пекторалі», зазначає, що не слід відносити премію до класичних змагань: «Усі, хто потрапив до списку номінантів, є переможцями, а вже далі, голосуванням, визначаються перші з рівних. Не слід забувати першоціль цієї премії — налагодження діалогу між театрами, щоб колективи не існували у своєму вузькому колі здобутків, а усвідомлювали себе як єдину мистецьку громаду».

Заявки на участь подавали більше 30 театрів столиці (також 5 театральних проектів), тому очевидним є факт цьогорічної рекордної кількості постановок — аж 88. Протягом року 20 експертів переглядали прем’єри і визначали кращі роботи у чотирнадцяти номінаціях. Окрім того, було вручено ще три українськi «оскари» за плідну роботу творчих одиниць на українському театральному просторі.

Не лише ілюзія, а й підтримка

У номінації «Подія року» за мистецький акцент на соціально значиму проблему і відкриття першого Центру дитячої паліативної медицини премію отримав благодійний проект-вистава Ростислава Держипільського (м. Івано-Франківськ) та Ірми Вітовської (м. Київ) «Оскар і Рожева пані» за Е.-Е. Шміттом. Як зазначила заступник київського міського голови Ганна Старостенко, «театр на цьому прикладі довів, що він може бути не тільки прекрасною ілюзією, а й колосальною підтримкою для тих, кому це дуже потрібно, у даному випадку — нашим дітям». Завдяки цій постановці, яку щомісяця показують у Києві , а за півроку вона побувала майже у всіх обласних центрах столиці, було зібрано близько 600 000 гривень на паліативно-хоспісну допомогу важко хворим дітям і створено центри та волонтерські громади, що займаються цією проблемою.

«Проект «Оскар і Рожева пані» є яскравим прикладом того, що театр може бути соціально активним інструментом впливу на владу і суспільство, коли можна змінити болючу проблемну ситуацію на краще», — запевняє Ірма Вітовська.

Стоячи, довгими оваціями глядацький зал вітав iз премією «за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» заслуженого артиста України, професора кафедри режисури Національного університету культури та мистецтв, володаря ордена «Знак Пошани» та Почесної грамоти Президії Верховної Ради УРСР — Дмитра Семеновича Чайковського. Режисер 106 вистав (здійснених у театрах Івано-Франківська, Житомира, Хмельницька, Києва, а також аматорських) та автор 30 наукових і навчально-методичних праць на церемонії похвалився, що зi своїх 103 рокiв він 100 віддав театрові.

Спеціальну премію «за людяність і виявлену небайдужість у колі театральної спільноти та допомогу в організації збору коштів на лікування актора Тараса Мельничука» отримав колектив Театру юного глядача на Липках. На сцену піднялися художній керівник театру Віктор Гирич та актор Тарас Мельничук і подякували всій театральній громаді України за колосальну допомогу. (До речі, збір коштів на лікування талановитого молодого актора триває).

Популярна кіно- та театральна актриса Леся Самаєва, яка цьогоріч номінована на премію «За кращу жіночу роль другого плану» (Густа) у виставі Дмитра Богомазова «Пой, Лола, пой!» (Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), запевняє: «Київська пектораль» — це прекрасний привід, щоб зустрітися і поспілкуватися з колегами, тому приємно потрапити навіть у номінацію. Тим паче що такого роду премія у столиці єдина. На жаль, професія театрального актора зараз не популярна, тому саме завдяки «Пекторалі», висвічуванні її у пресі, на телебаченні чи навіть у соціальних мережах відбувається популяризація нашого фаху».

Олександр Ганноченко — не менш відомий кіно- і театральний актор, що став лауреатом у тій же виставі Д. Богомазова у номінації «За кращу чоловічу роль» (Гнус), — додає, що будь-яка премія є подією у житті актора, адже «актори — вони ж, як маленькі діти, їм би якусь цяцянку, іграшку, похвалу — і мають втіху».

Режисер Київського муніципального театру ляльок Михайло Урицький, дві вистави якого («Оскар» і «Чому довгий ніс у слона») номіновані були у шістьох і отримали чотири премії, переконаний: «Пектораль» — це привід узяти певну високу планку, втримати і прагнути підняти її ще вище. Для нашого театру цьогоріч премія є великою подією, адже вперше лялькова вистава стала лауреатом у номінаціях «краща драматична вистава» і«краща сценографія» (художник Сергій Данько. — Авт.), вперше номінована «за кращу жіночу роль» (Юлія Шаповал. — Авт.) і «краще пластичне вирішння у виставі» (Тетяна Чичук. — Авт.). Муніципальний театр ляльок розташований на Лівому березі Днiпра, як нещодавно писали у пресі, «серед пивних кіосків і баклажанів» — його важко знайти, він не примітний серед сірих будинків спального району. Тому, можливо, ця премія сприятиме тому, щоб більше глядачів дізналися про наш театр».

Лідерами за кількістю номінацій (по 10) стали Молодий та Театр імені І. Франка, проте премій вони отримали не багато. У Молодому театрі дві премії отримали актори Ірма Вітовська у номінації «За кращу жіночу роль» Баби Прісі у виставі «Сталкери» Стаса Жиркова (спільний проект Театру «Золоті ворота» і Молодого театру) та Дмитро Суржиков у номінації «За кращу чоловічу роль другого плану» Мервіна у виставі «Однорукий» Андрія Білоуса, а у Театрі імені І. Франка — актриса Олена Хохлаткіна «За кращу жіночу роль другого плану» Уліти з вистави «Ліс» Д. Богомазова.