Повторення не пройденого

29.03.2016

На традиційному недільному вічі вінницькі майданівці ініціювали відставку чинного голови обласної ради Анатолія Олійника. Причина такого бажання задавнена. Зокрема, називалася неоднозначність особи пана Олійника, якому громадськість, серед іншого, закидає звинувачення в організації заворушень 6 грудня 2014 року.

Крапка, крапка, кома

Як зазначала раніше «УМ», обрання голови Вінницької облради Анатолія Олійника супроводжувалося гучним спротивом майданівців, проте із підтримкою більшістю депутатів цієї кандидатури. Чимало активістів та просто свідомих громадян регіону відчули себе ошуканими та розчарованими тими, на кого покладали патріотичні сподівання. Активісти хотіли бачити на цьому посту або Людмилу Щербаківську («Батьківщина»), або лідера обласних «свободівців» Олексія Фурмана. Проте обласні керманичі демократичних партій навіть не висували свої кандидатури. Не мирячись із позицією, що продемонструвала в цьому випадку фракція «Свободи», молодий депутат Володимир Барцьось вийшов із лав цієї партії.

У необхідності «розбору польотів» саме таким чином майданівці солідарні, однак бачення їх втілення дещо різняться. Наприклад, попередник Анатолія Олійника, висунутий на посаду голови облради місцевим майданом,Сергій Свитко запропонував зробити це в інший спосіб.

«Я пропоную звернутися до депутата облради Володимира Барцьося, щоб він розпочав серед колег збір підписів за відсторонення Олійника, — сказав він. — Не думаю, що заступник голови облради Щербаківська буде займатися цим».

Володимир Барцьось підтвердив «УМ», що не проти провести таку роботу.

Гострий політичний токсикоз

Отже, розгул демократії в окремо взятій області залізобетонно сконцентрувався в руках однієї політсили, котра взялася захищати Конституцію і права людини. І навряд чи самостурбована влада свідома того, до чого справді може призвести така узурпація. Настільки вже комфортно облраді в нових розкладах депутатського преферансу. І компанія підібралася хороша, можна сказати, душевна. Про все домовились.

Ще тоді, коли активісти вимагали пояснень, скажімо, керівник партії леді Ю в області Щербаківська сказала, що це, мовляв, такий компроміс, аби випустили на волю активіста Юрія Павленка (Хорта). Очевидно, «пробоїни на мізері» у спонтанному поясненні не були прораховані. Бо, по-перше, Павленко сам сказав, що він не прийме свободу такою ціною. По-друге, якби це було так, то цього ніхто ніколи публічно не озвучував би. По-третє, це демонструвало б, що в нас немає правосуддя. Як воно в нас виглядає, ми самі добре знаємо, але офіційно, все інакше. І взагалі, для чого було стільки складнощів городити. Можна було простіше сказати: «Любимо, готові прислуговувати».

Отже, рімейк недовіри-підтримки голови облради буде таким собі черговим тестом на «вошивість» депутатів обласної ради. Адже більшість із них клялась на публіку, що не голосували за Олійника. Але ж давно відомо, що в політиці немає вічних ворогів та вічних друзів, є лише вічний інтерес. Тільки за Черчіллем — вічний інтерес Англії. У наших реаліях — це далеко не константа.

Любов і ненависть почергово лідирують на життєвій дистанції, надію витісняє розчарування, не тривке захоплення відволікає від болю, що невпинно множиться. Навіть найважливіші відрізки пройденого шляху ми рідко цінуємо як самодостатнє знання. І наразі воно абсолютне: практику передвиборчих обіцянок і післявиборчих «відмазок» пора рішуче викорчовувати, якщо вже не вдалось абортувати в зародку плоди нерозбірливих політичних походеньок «наліво». Бо від такої кількості «священних корів» українців справді вже нудить. Тим більше, регіональних. Може, настав час керманичам демократичних партій перезавантажити свої регіональні проекції? Доки їм (загальнодержавним політикам) ще довіряють люди.