«Або я її веду до РАЦСу, або вона мене — в прокуратуру»

16.03.2016

Є контакт: начальник обласного управління вінницької Нацполіції кримчанин Антон Шевцов подав у відставку. Глава Нацполіції Хатія Деканоїдзе задовольнила його рапорт. Виконувач обов’язків керівника Юрій Педос усунув на момент перевірок і заступника начальника, луганчанина Олександра Селіверстова.
Останньою краплею в скандалі довкола Шевцова стала його участь у «путінському» параді на честь дня Перемоги 9 травня 2014 року у вже анексованому Криму. Сам поліцейський запевняв, що приїхав лише підтримати свого діда.
Активісти звинувачують у «сепаратизмі» й Олександра Селіверстова.
Вочевидь центральне керівництво силових відомств «переконали» прибулі до Вінниці бійці АТО.
Але іронія долі в тому, що «рішуча й миттєва» реакція столичних начальників сталась після заяви Служби безпеки України, в якій ідеться, що немає даних, які б підтверджували причетність Антона Шевцова до діяльності, «спрямованої на порушення територіальної цілісності та недоторканності України, насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або участі у не передбачених законом воєнізованих або збройних формуваннях». Опублікований Шевцовим лист заступника начальника голови СБУ Михайла Глуговського датовано 11 березня 2016 р. Відео з Шевцовим на «путінському» параді українські спецслужби не знайшли.

Роздоріжжя активістів

Висока швидкість обертів скандалу невтомно видавала на-гора варіанти причин, бо в стані, коли старе щеплення від сприйняття акцій як ідейних пошуків справедливості, а не проплачених, усе ще діє, багато хто намагається вивести власну формулу походження протестів та ймовірних замовників. Зрозуміло, не позбавлені цього і різноманітні як «реєстрові», так і незалежні громадські організації. От і на останньому зібранні акцію автомайданівців підтримало лише одне — ГО «Брат за брата» (учасники АТО) — із сімнадцяти об’єднань. Інші пропонували вчорашнім соратникам по Майдану дати можливість «попрацювати Шевцову місяць-другий, показати себе...»

«Зараз очевидно, що ми стали заручниками протистояння Гройсмана і Порошенка, а чуби тріщатимуть у простих вінничан, цього не можна допустити», — наполягав на засіданні координаційної ради громадський діяч Ростислав Романюк.

Також імовірною причиною конфлікту вінницьких активістів і Шевцова називають статус батальйону «Крим», яким опікується автомайданівка Таїсія Гайда. Активісти стверджують, що Шевцов усіляко перешкоджав створенню і статусу «Криму» як такого, що проводив би розвідувальні операції з виявлення контрабанди вздовж лінії розмежування. У поліції — «не для преси» — шепотіли, що серед бійців «Криму» є вахабіти (представники радикальної течії в ісламі), і їм «стрьомно» видавати зброю.

Знову заявив про себе розкол у середовищі активістів. Вочевидь наразі вони «розквартировані», але водночас склалося враження, що чимало з них просто відчули страх і почали нервувати. Бо можна по-різному ставитись до активістки Таїсії Гайди, можна звинувачувати в лобіюванні у Вінниці інтересів спікера, але робити вигляд, що все нормально, на тлі серйозних «пред’яв» до вже скандально відомих силовиків — якось не «комільфо».

«Копай звідси й до обіду»

У цей черговий бурхливий на Вінниччині тиждень реакцію місцевої влади, що вилилась у спільну заяву голів ОДА, облради та міста Вінниці, й реакцією не назвеш. Так, римейк «минулого» ніби й наперед знали, чим усе закінчиться: «Незважаючи на всі зовнішні та внутрішні виклики відбулося глобальне перезавантаження влади, оновлення місцевих рад, практично з нульової позначки сформувалась нова боєздатна Українська армія, відбувається реформа правоохоронних органів.

Саме Вінницька область та місто Вінниця завжди були, є і будуть взірцем відкритості, прозорості демократичних процесів та суспільних інновацій.

Вінниця неодноразово і по праву стає найкомфортнішим містом для проживання у всій Україні, Вінницька область уже другий рік поспіль перебуває на найвищих щаблях всеукраїнських рейтингів розвитку регіонів. І це наш спільний результат. Результат державницької політики Президента України, результат співпраці всіх органів місцевої влади та громади. Водночас потрібно зауважити, що події останніх днів, які відбуваються в місті з не притаманними для толерантної Вінниччини проявами агресії, неповаги до щоденних потреб вінничан безпечно та комфортно пересуватись містом та областю, викликає не тільки занепокоєння, а й тривогу. Адже певні заклики та дії, які наближаються до межі екстремістських, можуть розпочати процес дестабілізації в нашій області. Сьогодні громадськість і влада не має права допустити процес руйнації тієї взаємоповаги, діалогу та ефективної співпраці. Все, що вибудовувалось роками, не повинно руйнуватись водночас і завдавати репутаційних втрат місту та його мешканцям, Вінниччині та всій країні».

Якщо влада це називає порядком, тоді вже краще безпорядок, що нарешті змів би всі ці узаконені годівниці за рахунок народу й створив би новий порядок, у якому влада була б по-справжньому підконтрольною народу, а не сиділа у нього на шиї. І не було б ворожіння на кавовій гущі: чий новий керівник і що він принесе народу. От і наступного претендента на керівника поліції області не завадило б перевірити на народному детекторі, а не призначати знову кулуарно.

Палиця з двома кінцями

Ні Шевцову, ні Селіверстову, напевне, і в страшному сні не снилось, що вони стільки разів будуть освідчуватись у любові до України, як це було тут, у Вінниці, перед різною аудиторією: і активістами, і свідомими подолянами, і журналістами. А нашим столичним правителям — як нуртує на Вінниччині спротив авантюрам, приниженням, тиску, який десятиліттями плодять тут власть імущі. Адже до автомайданівців та атовців долучилось чимало свідомих вінничан. Емоційне збурення вирувало і в селах області.

Тим часом саме виконувачу обов’язків глави вінницького облуправління поліції Юрію Педосу і пророкують крісло головного копа області. Його співвідносять із Володимиром Гройсманом.

Наразі активних громадян регіону цікавить, а що це перезавантаження принесе вінницьким активістам, проти котрих відкриті кримінальні провадження: «без вини винному» ув’язненому Юрію Павленку (Хорту); змушеному жити далеко від своєї родини й малих дітей, біглому біло-сердечному Януарію Шостаку; пригніченому судовими процесами рухівцю Михайлу Сіранчуку; посадженому на два місяці у власному домі одному з генераторів «тарифних» майданів та віче у Вінниці Віктору Малиновському?

Адже висновки не помінялись, нічого нового.

У нашій країні правителі не втомлюються вести безпредметні монологи. Із цього стану їх може вивести лише народ, утомлений безплідним очікуванням. «Чи можна вважати виразниками більшості незначну частину населення, яка нав’язує свою думку більшості?» — не втомлюються вкотре резонно перепитувати скептики після останніх подій. А хіба наші революції не довели: долю країни в підсумку визначає та частина населення, яка готова боротися за власні уявлення про майбутнє активно, добровільно і безстрашно?

Америки не відкриємо, сказавши, що нинішні можновладці цього ще не усвідомили. І голобля може повернутись iншим боком, якщо все так і далі залишатиметься у стані непрохідного болота.