Вiктор Ющенко в рiднiй Хоружiвцi на Сумщинi з мамою Варварою Тимофiївною, дружиною Катериною, дiтьми та онукою.
Катерина Ющенко-Чумаченко, до сьогодні — громадянка США, вирішила подати документи для отримання українського громадянства. Вона хотіла віднести ці документи ще на початку вересня, але завадила хвороба Віктора Андрійовича. Про це розповіла дружина лідера президентських перегонів у інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня». Рішення стати громадянкою України спонукане, зокрема, ще й тим, що суперники Ющенка розгорнули цілу кампанію, в якій використовують як контраргумент американське підданство його дружини.
«Вони (суперники В. Ю. — Ред.) не можуть знайти компромат на мого чоловіка, а тому взялися за його сім'ю, — розповідає Катерина Ющенко. — Політичні опоненти Віктора намагаються надати його дружині образ шпигунки й таким чином його дискредитувати. Я вже не кажу про те, що втручатися в чуже життя аморально і незаконно. За останні роки ми багато пережили... Однак мені стає страшно жити в державі, для якої жінка і троє її маленьких дітей є «загрозою національній безпеці країни». Катерина Ющенко-Чумаченко нагадує про своє глибоке українське коріння: «Мої батьки народилися й виросли тут, в Україні: мама — в селі Літки під Києвом, батько — у селі Зайцівка на Харківщині. З примхи долі вони опинилися далеко від Батьківщини. Мамі було лише 14 років, коли німці погнали її як остарбайтера на примусові роботи до Німеччини. Там вона зустрілася з батьком, котрий солдатом Червоної армії в роки Великої Вітчизняної війни потрапив у фашистський полон і був вивезений у концтабір. 1945-го вони одружилися й дуже хотіли повернутися в Україну, де залишилися їхні близькі. Хоча вони дуже добре розуміли, чим загрожувало повернення, адже, як тоді казав товариш Сталін, «у нас немає полонених, у нас є тільки зрадники». Але в батька виявили важку форму туберкульозу. Йому потрібна була операція, йому видалили половину легень і ще десять ребер, вісім років він провів у закритому санаторії й не бачив свою сім'ю. Весь цей час моя старша сестра жила в монастирях і чужих сім'ях, а мама багато працювала, щоб оплатити лікування батька. Пізніше батьки на запрошення церковної громади переїхали до США, батько все життя працював електриком у маленькому містечку й завжди мріяв повернутися в Україну. Він похований на Лісовому кладовищі в Києві».
Катерина Чумаченко каже, що щаслива від того, що живе в Україні. Стосовно ж рішення прийняти громадянство, то воно прийшло давно. «Юристи ще 1999 року сказали, що для цього треба прожити п'ять років в Україні. Адже раніше, до 1999 року, я перебувала тут лише з робочими візитами, — пояснює пані Катерина в інтерв'ю «ДТ». — Відтоді, як у мене з'явилася сім'я й пішов відлік мого постійного проживання, я вже маю п'ять років і можливість подавати відповідні документи. Мені дуже б хотілося, щоб на цій темі більше ніколи не спекулювали політичні опоненти мого чоловіка», — резюмує дружина Віктора Ющенка.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
