Нові руки для капітана

20.01.2016
Нові руки для капітана

Нова техніка масажу в дії. (з архіву Дениса Підкопая.)

Завдяки ентузіазму і силі волі 25-річного капітана Олега Березовського у Харкові винайшли протез, що дозволяє людям без кистей рук працювати... масажистами. Цей пристрій на сьогодні не має аналогів у світі, тому його розробники хотіли б налагодити ширше виробництво подібних протезів. Скажімо, персонально для Олега вони створили набір насадок, при допомозі яких той може почуватися цілком самостійною людиною. Але дива б не сталося, якби молодий офіцер занепав духом і змирився зі своєю долею. Саме тому Олег, окрім техніки професійного масажу, оволодів ще й фахом тренера. Наразі він допомагає адаптуватися у новому житті людям з аналогічними проблемами.

Життя після пастки

Тепер таку історію, на жаль, можна почути в різних куточках України. Молодого офіцера відправили до АТО в першу хвилю мобілізації. У липні позаминулого року його механізована колона потрапила під Слов’янськом у засідку донецьких сепаратистів. Проти наших військових використали так звану кумулятивну гранату, вибухова хвиля якої здатна пробити навіть міцну броню.

Коли Олега привезли до польового шпиталю, про порятунок кистей навіть не йшлося — вони повністю вигоріли, тому їх ампутували, аби уникнути зараження крові. Потім у київському госпіталі, де хлопець пережив кілька операцій, йому сформували культі. Далі почався тривалий період лікування та реабілітації.

Повернувшись додому, капітан не довго сидів без діла. Спочатку прийняв пропозицію рідного ВНЗ — Харківської академії Національної гвардії України — попрацювати молодшим науковим співробітником. А коли монотонна робота не припала до душі, почав шукати цікавіше заняття. Так доля його звела з директором Українського НДІ протезування, протезобудування і відновлення працездатності Антоніною Салєвою, яка запропонувала йому посаду адаптолога. «Коли до палати «ампутантів» заходить адаптолог без обох кистей рук, — каже Олег, — пацієнти починають менше скаржитися на долю і більше цікавляться своїми перспективами. З часом у них з’являється упевненість в тому, що інвалідність — це не вирок. Якось мене вразив 43-річний чоловік, що відморозив руки і ноги. Він тривалий час лежав по лікарнях, не міг примиритися з теперішнім станом і постійно потребував сторонньої допомоги. Але після того, як я йому показав кілька прийомів, у нього з’явилася цікавість до життя».

Сам Олег уже давно навчився бути повністю незалежним. Для нього в НДІ протезування і на Полтавському протезному заводі виготовили кілька насадок, за допомогою яких він вправно користується столовими приборами, піднімає гантелі й навіть пише. Нові каліграфічні навички капітан вперше публічно продемонстрував на письмовому іспиті в Харківській академії фізичної культури, у стінах якої вирішив отримати другу вищу освіту. «Хлопець спокійно дістав спеціальний пристрій, — пригадує завідуючий кафедрою фізичної реабілітації і рекреації професор Денис Підкопай, — одягнув його на культю й почав писати».

До спортивної академії офіцер вступав на загальних засадах, хоча мав одразу дві пільги — учасника АТО та інваліда.

Масажний модуль

Для того щоб Олег міг освоїти нову спеціальність, у Міжрегіональному учбовому центрі, що діє при академії, створили спеціальний пристрій. Ззовні він схожий на міцний чоловічий кулак. Його дія залежить від способу кріплення до культі: в одному положенні виникає ефект дотику зовнішнього боку кисті, у другому — імітується рух долоні, у третьому — натиск ребром. Окрему функцію (усього їх шість) тут має протезний великий палець, що може бути задіяний для більш глибокого продавлення поверхні тіла. У разі потреби Олег використовує ще й лікті. Фактично йдеться про окрему самодостатню методику, що вирішує одразу дві проблеми: оздоровлює пацієнтів і дає нову професію людям, які через життєві обставини не можуть оволодіти таким фахом у принципі.

Сам «масажний модуль» виготовлений зі спеціального силікону, що на дотик дуже подібний до людської руки. Аби змінити положення «кулака», достатньо однієї секунди. Тобто пацієнт навіть не помітить цих технічних нюансів. «В академії я освоїв два види масажу — спортивний і реабілітаційний, — каже Олег. — У результаті отримав диплом під номером один Міжрегіонального учбового центру. Тепер можу працювати масажистом широкого профілю».

Аби продемонструвати свою роботу, Олег накидає пасок протезу на плече, одягає на культю наручник із латексу і приводить 600-грамовий модуль у робочий стан. Сьогодні у нього все виходить швидко і вправно, але так було не завжди. Денис Підкопай каже, що досягти блискучої майстерності офіцеру вдалося лише через три місяці наполегливих тренувань. Крок за кроком Олег оволодівав спочатку технікою, а згодом і методикою масажу. У нього боліло все тіло, але він лише збільшував навантаження. Без залізної сили волі офіцер навряд чи зміг би стати настільки успішним у цивільному житті.

Бажаючих піти його шляхом сьогодні немало, і в цьому є певний сенс. «Масажний модуль — вітчизняний винахід, розрахований на застосування саме нашими людьми, — каже професор Підкопай. — У розвинутих країнах людина з обмеженими фізичними можливостями має добру соціальну підтримку, і їй не потрібно замислюватися над тим, як прогодувати себе та родину. Але нам сьогодні надзвичайно важливо, аби люди, які втратили через поранення колишню трудову кваліфікацію, здобували нові професії».

Харківський центр реально може надати їм таку допомогу, але для розвитку соціальних проектів у нього немає коштів. Скажімо, Денис Підкопай розробив згаданий модуль безкоштовно і в такому ж благодійному пориві усі три місяці навчав капітана користуватися пристроєм. Не взяли жодної копійки за виготовлення експериментального зразка й фахівці НДІ протезування, але для того, щоб повернути «руки» усім, хто цього потребує, одного бажання добрих людей замало. Потрібна цільова державна програма. «Таких модулів можна виготовити скільки душа забажає, — ділиться своїм баченням проблеми професор Підкопай. — Але сьогодні я, будучи керівником центру, що відкрився минулого квітня Кабінетом Міністрів завдяки клопотанню народного депутата Ольги Богомолець, не можу прийняти всіх бажаючих. У нас тут усе тримається фактично на голому ентузіазмі. Звичайно, ми могли б попросити гроші у волонтерів, але як довго волонтери перекладатимуть на себе функції держави?»

Наразі у центрі отримує фах масажиста ще один воїн АТО, який втратив на фронті руку. Четверо наступних почнуть заняття з нового навчального року. Для родичів ветеранів нинішньої війни тут відкрили безкоштовний центр масажних технологій. Але харківські фахівці могли б принести набагато більше користі, якби мали можливість надавати аналогічні послуги за місцем проживання інвалідів. Поки що на цей проект коштів немає.

Варіантів повернення травмованих бійців до нормального життя насправді немало. «Разом з освітою ми можемо запропонувати їм і реалізацію у спорті, — каже ректор Харківської академії фізкультури Олександр Ажиппо, — і вже як спортсменів-паралімпійців вивести їх на міжнародну арену».

За словами Дениса Підкопая, сьогодні вітчизняні спеціалісти виготовляють функціональні протези досить високої якості, які разів у десять дешевші за імпортні аналоги. Але чиновники віддають перевагу закупівлі зарубіжних, вартість яких сягає в середньому 30 тисяч доларів. Якби наші виробники протезів могли собі дозволити придбання кевларового матеріалу, то різниця взагалі б зникла. Поки що ж відмінність зводиться до 150-грамової різниці у вазі. Налагодити серійне виробництво саме вітчизняних модулів важливо й тому, що вони — не довговічні. Навіть найдорожчий протез за кілька років доведеться замінювати. А чи існуватимуть програми закупівлі імпортних зразків після війни, сьогодні сказати складно.

Життя триває

Що ж стосується Олега Березовського, то він зупинятися на досягнутому не збирається. В Італії йому пообіцяли виготовити за державний кошт ще один протез, з яким він зможе оволодіти модною нині технікою банкового масажу. До того ж, аби стати ще самостійнішим, капітан записався у Києві до єдиної в Україні автошколи, що дозволяє освоїти техніку водіння машини людям з обмеженими можливостями. Фахівці цієї установи створили спеціальну конструкцію керма, яка максимально адаптована до рук Олега. Цей пристрій також може сміливо претендувати на окремий технічний винахід, здатний полегшити життя багатьом інвалідам. Реалізував офіцер після поранення й ще одну свою давню мрію — записався до секції тхеквондо: у цьому виді боротьби використовують ноги, а не руки.

Та найзначнішим досягненням Березовського все ж стала робота саме адаптолога. «Я впевнений: в Олега велике майбутнє, — каже Денис Підкопай. — Люди з обмеженими можливостями вірять його слову, а це означає, що їхнє відновлення проходитиме набагато простіше й успішніше. Дивлячись на Олега, інші думають: «А може, і я так зумію?». Він буквально свій серед своїх. І неважливо, ким є ці «свої» — «атошники» чи люди, що отримали каліцтво в цивільному житті. Коли він поруч, і протезистам спілкуватися набагато простіше з тими, хто втратив кінцівки. Він ніби служить містком між лікарями та пацієнтами. А сам Олег, здобувши досвід, напише наукову роботу і створить власну методику реабілітації, якою зможуть користуватися інші».

Неймовірно, але факт: до повноцінного життя капітан повернувся усього через рік після тяжкого поранення. Каже, що не впадав у відчай навіть у перші дні після ампутації кистей. Сьогодні ж у нього є чимало цікавих задумок, які він збирається перетворити на нові проекти.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>