У домі, який спорудив собі сам,

05.01.2016
У домі, який спорудив собі сам,

Віктор Сребнюк із сином Миколою біля свого солом яного будинку. (автора.)

Будинок-термос

Такий будинок у Полтаві в районі колишнього Малобудищанського цегельного заводу будують члени громадського об’єднання «Центр підприємливих людей». Скинувшись коштами, усі роботи виконують власноруч, щоб показати: таку споруду (причому всього за 3—4 місяці) може звести будь-хто — для цього навіть не обов’язково мати будівельні навички.

У чому ж унікальність? Незвичайна сама форма будинку: він круглий, із дахом у вигляді купола (причому дах є водночас і другим поверхом). Стіни першого поверху зведені за традиційною технологією: викладені в одну цеглину, а знадвору утеплені пінопластом завтовшки 5 сантиметрів — цього достатньо для того, щоб будинок був теплим. До того ж, оскільки стіни мають сферичну форму, вітер торкається їх по дотичній, а отже, не так охолоджує. А от другий поверх зовсім незвичайний — виготовлений за японською технологією повністю з пінопласту, причому не містить металевого чи дерев’яного каркасу. Після гідроізоляції його покриють фінською черепицею, яку ще називають єврорубероїдом.

«Пінопласт легко кришиться, проте якщо з нього викласти сферу, стає надміцним, — стверджує очільник «Центру підприємливих людей» Віталій Майборода, за фахом інженер телерадіокомунікацій. — Попри скептицизм багатьох людей, називаю пінопласт будівельним матеріалом ХХІ століття: він цілком безпечний, не гниє, не іржавіє... До того ж, якщо будинок із цегли витримує землетрус силою 4—5 балів, отакий купольний будинок круглої форми — 8—9 балів. Це будинок-термос: накопичивши теплову енергію, він потім добре її утримує. Іще одна особливість: його можна будувати в будь-яку пору року. А головне — він порівняно недорогий. Скажімо, ось такий невеликий трикімнатний будиночок площею 60 квадратних метрів, задуманий як дачний варіант, коштуватиме приблизно 12 тисяч доларів, що принаймні втричі дешевше за квартиру в Полтаві такої ж площі. Оскільки в нашому дачному будиночку дах є одночасно і стінами другого поверху — це суттєва економія. Бо в будинку прямокутної форми із двоскатною покрівлею, де горище, як правило, не використовується, дах при будівництві тягне близько 30 відсотків вартості всієї споруди. Таким чином, тільки за рахунок того, що в нашому будиночку немає чіткого поділу на дах і стіни, ми зекономили на матеріалах 30—40 відсотків витрат. Зокрема, купол (він же і другий поверх) із пінопласту коштував майже наполовину дешевше, аніж перший поверх, зроблений за традиційною технологією з цегли. А ще в ньому енергетика, як у піраміді, тут вільно дихається».

Зводячи будинок, окрім усього, ставили завдання зробити його енергоефективним, аби обійтися без комунальних платежів. Тож у центрі будівлі спорудили універсальну реактивну піч із вогнетривкої цегли, що може працювати як на дровах, вугіллі, так і на природному газі. Та господарі збираються опалювати приміщення воднем, який можна одержати зі звичайної води спеціальним приладом, розщеплюючи її методом електролізу — це їхня власна розробка. Іще один нюанс: якщо у звичайній печі димохід іде вгору, а отже, через нього виходить у небо й теплова енергія, то тут він залягає горизонтально під підлогою. У підсумку при опалюванні приміщення матимуть ще й теплу підлогу. За рахунок спеціальної конструкції димоходу створюється реактивна тяга, тобто повітря для підтримання горіння подається з вулиці. Таким чином, піч закрита, тобто повністю безпечна.

Переваги будинку і в тому, що вікна в ньому зроблено по всьому його периметру, а отже, з ранку й до вечора в усіх кімнатах світло.

«Тут зовсім поряд у 5-поверхівках є електроенергія, а в дачному кооперативі, на території якого розмiщений і наш будинок, немає. Дачники вже заплатили за те, щоб обленерго підвело її, і добиваються цього вже понад рік, проте безрезультатно, — розповідає Віталій Майборода. — Я ж хочу показати сусідам, що можна жити й без комунікацій, освітлюючи будинок сучасними, порівняно недорогими засобами. От перед вами світлодіодний ліхтарик, всередині якого вмонтований акумулятор. Задіємо невелику сонячну панель, яка б заряджала його, — бажано повісити її за вікном. Люди думають, що сонячні панелі коштують шаленi грошi. Насправді ж я замовив ось таку міні-панель через інтернет за 190 гривень. Ліхтарика вистачить на освітлення однієї кімнати. Тож нам потрібні три ліхтарики — у такий спосіб вирішимо питання освітлення, а отже, й незалежності від дорогої електрики».

Наразі будинок має діаметр шість метрів. Коли ж його добудують, діаметр становитиме 12 метрів — зовнішня стіна буде з полікарбонату, а за нею розмістяться зимовий сад та теплиця. Такі плани.

— Хочемо показати тим, хто має житлову проблему, що звести такий будинок-термос цілком реально. Задля цього організували курси й навчаємо охочих, як це зробити. Спочатку все показували на пальцях. А потім вирішили спорудити ось такий наочний експонат, де б люди все могли помацати, відчути на дотик. Можна будувати цілі ансамблі таких будинків, коли до центральної сфери за потреби прив’язуються інші, а можна звести одноповерхову будівлю з пінопласту, піднявши при цьому цоколь на метр від землі. Словом, варіантів багато, — підсумовує Віталій Майборода.

— Ви розповіли про плюси купольного будинку-сфери. А які в нього мінуси?

— Єдине, на що потрібно звернути увагу: в такому будинку має бути добра вентиляція. Недаремно його називають термосом — сюди слабо проникає повітря. Інших недоліків у ньому не бачу, — запевняє чоловік.

Екологічна солом’яна «хатинка»

Колишній викладач, а нині приватний підприємець Віктор Сребнюк не в захватi від утеплених пінопластом будинків-термосів, бо така оселя, за його словами, абсолютно не дихає, а тому людині в ній, як мінімум, некомфортно. Він прибічник солом’яного дому. Такий дім із трьох кімнат і невеликої сауни (загальною площею 95 квадратних метрів) разом із дружиною Терезою та 25-річним сином Миколою Віктор Миколайович зводить неподалік від Полтави — у селі Андріївка — і збирається в ньому оселитися.

«Технології солом’яного дому — сотні років, вона знана в усьому світі. В Україні, звісно, не надто відома. Хоч, скажімо, у Дніпропетровську вже існує приватна фірма, яка виготовляє стінові елементи з утеплювачем — соломою — на промисловій основі, — «просвітлює» мене Віктор Сребнюк. — Та коли ми почали будувати сімейне гніздо у селі, я про таку фірму ще не знав. Таким чином вирішили побудувати економний дім із соломи самі. От візьмімо фундамент. Оскільки солома, зрозуміло, набагато легша за цеглу, його можна зробити з паль — вони й тримають опору. Уже на цьому етапі, порівняно з класичною технологією, маємо чималу економію коштів та часу. Скажімо, отакий фундамент із 25 паль ми втрьох, включаючи й пару жіночих рук, зробили за день».

На палі по всьому периметру поклали дерев’яний брус — так звану нижню обв’язку. На неї в певній послідовності спираються дерев’яні стояки, відстань між ними має бути трохи меншою за довжину солом’яного тюка.

«Найбільш складні роботи — каркасний скелет і покрівлю — виконали за допомогою двох найманих будівельників, — продовжує розповідь глава сімейства. — А відстань між вертикальними стояками заповнювали спресованими солом’яними тюками вже ми самі — для цього не потрібен якийсь особливий хист. Солом’яні тюки розміром 90х50х35 сантиметрів та вагою 18 кілограмів закупив у одного з фермерів. Загалом на будинок їх пішло 350. Потім солома стрижеться, вирівнюється й зверху штукатуриться глиною (глини знадобилося дві вантажівки). Покривши ж стіни фінішною штукатуркою, одержите сучасний дім, про який не скажеш, що він із соломи. Товщина стіни разом із штукатуркою — понад півметра. За збереженням тепла це прирівнюється до 1,5-метрової стіни з цегли. Тобто солом’яний дім набагато тепліший за цегляний. До речі, наскільки мені відомо, подібний дім із соломи є в селі Стасі, а ще в Полтаві, в районі центрального автовокзалу, — там він узагалі двоповерховий».

Основна вимога — солома має бути із жита. Річ у тім, що в житній соломі не заводяться ні комахи, ні гризуни — з якоїсь причини її не люблять, до того ж вона є природним антисептиком. За словами Віктора Сребнюка, одна з особливостей солом’яної будівлі в тому, що вона регулює рівень вологості в оселі, чого не скажеш про утеплений пінопластом будинок-термос. Якщо в останньому не вентилювати повітря, у приміщенні заводяться грибки, не завжди видимі для людського ока, а тому особливо підступні, бо виходить, що людина часом хворіє, не знаючи причини недугів. Солом’яний дім застрахований від таких несподіванок апріорі. Бо солома має капілярну структуру, а тому є природним регулятором вологості. З іншого боку, цей своєрідний будівельний матеріал дуже боїться надлишку води. Батько й син пригадали такий сумний досвід: одну зі стін, що приймає всі вітри з поля (а отже, і дощ та мокрий сніг), вони прозівали, вчасно не поштукатуривши. Тож солома намокла й частково загнилася — довелося перекладати всю стіну. Зате захищена штукатуркою солома може зберігатися всередині стіни сотні років, при цьому така ж золотисто-жовта, як начебто тільки-но з поля. До того ж вона ще й консервує дерево.

— Ви наголошуєте, що це не лише екологічний, а й економний дім?

— Так, 350 тюків соломи з доставкою коштували нам приблизно 4,5 тисячі гривень. А порахуйте, скільки цегли можна купити на такі кошти, — із неї зведеш хіба що два метри стіни, — порівнює Віктор Сребнюк. — Але на такий дім пішло набагато більше деревини — майже 20 кубометрів. Слідуючи філософії екологічного будинку, веранду та внутрішні перегородки виклали із саману: так збіглося, що неподалік розбирали стару хату, от ми і придбали цей саман за символічну ціну та й дали йому друге життя — із часом він не втрачає своїх властивостей. А от щодо вікон, то вибрав металопластикові з енергозберігаючими склопакетами. Свого часу як приватний підприємець виготовляв їх, тому добре знаю всі їхні недоліки й переваги. Щодо збереження тепла, зручності та надійності в експлуатації вони займають перше місце.

Віктор Миколайович зізнається, що колись, у молодості, його, вихідця з села, більше приваблювало місто. А тепер чим старшим стає, тим усе більше тягне до землі, природи. Тому й узявся за будівництво, як він говорить, сімейного гнізда. І одержує велике задоволення від самого процесу будівництва. Більше того, вважає: потрібно, наскільки це можливо, будувати родинний дім власноруч — тільки тоді знатимеш його справжню цінність.