Кредит недовiри

14.10.2015
Кредит недовiри

Закiнчення. Початок у №132 вiд 13 жовтня 2015 р.

Частиною 1 ст. 192 ЦК України закріплено, що законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Згідно зі ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом України. Саме тому всі валютні іпотечні кредити треба негайно переглянути, навіть примусити фінансові установи це зробити якимось законодавчим актом.

Замість того, щоб надати цільову допомогу людям, які взяли іпотечні кредити (зауважуємо на тому факті, що вони не дочекались допомоги держави — не отримали квартир як молоді спеціалісти, як молоді сім’ї, як члени багатодітних родин, як громадяни України, що, згідно з Конституцією, мають право на безоплатне житло) держава через Національний банк України допомагає комерцiйним структурам — банкам, тобто тим установам, які надали кредити українцям, майже кожного року рефінансуючи їх (навіть банкам, у яких уже закінчилися ліцензії, наприклад, колекторський санаційний банк «Родовiд»), списують борги банкам, які нібито стали державними (це окрема тема «розводу» українців).

Українець платить податки із зарплати, не сумісної з життям, а олігархам провладні лобі безсовісно списують багатомільярдні податкові борги. Де аналіз цих злочинних дій?

Хто проаналiзував використання рефiнансування комерцiйних банкiв? Які аргументи викладали керівники комерційних банків у своїй заявці на отримання рефінансування від НБУ?

Де «рефiнансування» (цiльова пiдтримка) конкретних позичальникiв, яким протидіють комерційні банки, служби безпеки банків, колекторські та факторингові компанії, Державна виконавча служба, Міністерство юстиції, суди, Національний банк України, банківське лобі у Верховній Раді України тощо?

Страхові резерви під проблемну заборгованість банками сформовані вже в повному обсязi, а в деяких банках вони в 3-6 разів перевищують суму проблемних боргів. Ще в 2011 році банкам були надані фінансовим регулятором та урядом пільги ДПАУ для того, щоб взаємовигідно (для кого?!!!) вирішити проблеми кредитних боргів.

Згідно зi ст. 159. 4.1 Податкового кодексу, списання безнадійної заборгованості не збільшує банкам їх прибуток, що обкладається податком, і не потребує додаткової оплати податків.

Списати нараховані штрафи або пені для банків узагалі простіше, тому що в склад доходів банки включають такі суми тільки за датою їх фактичного надходження (ст.137.13 Податкового кодексу).

Крім того, НБУ розробив інструкцію «Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резервів», яка узгоджена з Міністерством фінансів України і затверджена Постановою Правління НБУ №172 від 01. 06. 2011р.

Згідно iз затвердженим Порядком, банки мають право одночасно списати за рахунок сформованих ними під проблемну заборгованість страхових резервів як основний борг, так і нарахований, але не проплачений відсотковий дохід та комісійні.

Додатково ДПАУ в своєму листі від 02.11.2011р. №5010/7/15-1417 «Про застосування пункту 159.4 статті 159 Податкового кодексу України» роз’яснює, що банки мають право списувати за рахунок страхового резерву заборгованість, яка визначена безнадійною згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, в тому числі й у випадку її невідповідності визначеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу ознакам без віднесення в подальшому цього страхового резерву на доход платника податку.

Якщо після списання банком безнадійної заборгованості позичальник відновить погашення свого кредиту, ці суми будуть чистим доходом для банку, за який він повинен буде платити податок на прибуток.

Кожен позичальник окремо при адекватнiй судовiй системi мiг би вiдстояти свої права i визнати цi кредитнi договори недiйсними, бо кожен iз цих договорів входить у протиріччя або з законом, або зі здоровим глуздом.

Завдання — збити з пантелику

Щоб заплутати позичальників, договори побудували на системі перехресних посилань: одна стаття кореспондувалась до другої, третя — до сьомої, десята — до четвертої тощо.

Усе було зроблено для того, щоб якомога більше людей узяли кредити і платили відсотки. Бо відкриті в Україні «дочки» західних банків брали гроші у своїх «мам» під 2-3% річних, а з громадян знімали по 12-18% у валюті. А споживчі кредити надавались узагалі під 50—120%... А ще до 5% платежів позичальники платили страховим компаніям, заснованим самими банками, або ж за домовленістю (страхова компанія потім ділилася отриманими доходами).

Продумано все було так, щоб якомога більше українців iз кредитом були схожі на героїв усім відомої картини «Бурлаки на Волзі».

Ще одна ланка в корупційній фінансовій схемі — оцінщики і нотаріуси, які віддають фінустановам до половини отриманих у позичальника грошей. А банківські комісії за обслуговування кредитів та ведення рахунків... З позичальників, які вперше беруть іпотечні кредити, при оформленні права власності своїх заставних квартир нотаріусами, що «прикормлені» банками, знімається незаконно 1% від вартості квартири нібито в пенсійний фонд україни, не згадуючи про інші по відношенню до позичальників незаконні дії (хто їх перевіряє?). У результаті, сплачуючи кредит, позичальник фактично купував заставну квартиру в декілька разів дорожче, ніж мав би можливість тепер купити на ринку нерухомості.

Звернення позичальників до банків або залишали без розгляду або відмовляли одразу в письмовій формі, або пропонували абсурдні пільги — щомісячну суму виплат зменшували втричі, а урізаними двома третинами збільшували тіло кредиту, на яке одразу ж нараховували підвищені відсотки.

Позичальник, підписавши договір про реструктуризацію боргу (причому шрифтом 7 або 9), під тиском банку, не усвідомлював, під якою угодою він ставив свій підпис. Тільки через деякий час, отримавши консультації професіоналів, він розумів, що його вкотре безкарно обдурив банк, не пояснивши, наскільки збільшується вартість кредиту в результаті цих маніпуляцій iз «реструктуризацією боргу», — це шахрайство з боку банків, міжбанківська змова, бо керуючi філіями різних банків отримували розроблені корупційні схеми і відпрацьовували свої чималі зарплати, підсовуючи позичальникам для підпису підготовлені раніше договори реструктуризації і в жодному разі не йшли на поступки позичальнику, тобто знову в односторонньому порядку змінювали умови кредитування, не враховуючи побажань другої сторони договору.

Оскільки кредитні договори, укладені позичальниками як фізичними особами для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних iз підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника, то в розумінні ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»: «Позичальник є споживачем банківських послуг з часу укладання зазначеного договору».

Законопроект, якого очікували

Згідно з п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача в письмовій формі про кредитні умови, серед яких наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг щодо оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; всі переваги та недоліки пропонованих схем кредитування... В жодній із кредитних угод немає в повному обсязі цієї інформації.

Пунктом 3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10. 05. 2007 року, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором.

Ні перед укладанням кредитного договору, ані під час укладання кредитного договору позичальників не було попереджено про валютні ризики (чому ж тоді всі ризики несуть не банки, а тільки позичальники?!!!).

Чинний Цивільний кодекс України (далі ЦК України) розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Валюта зобов’язання — це валюта, в якій виражається зобов’язання. Валюта виконання зобов’язання — це валюта платежу.

Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19. 02.1993 року №15-39 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Постановою правління НБУ №34 від 04. 02.1998 року «Про затвердження Класифікатора іноземних валют», долар, франк, фунт тощо — «це іноземна валюта «як «валютна цінність».

Таким чином, валютою зобов’язання та валютою виконання зобов’язань в усіх валютних кредитних договорах є іноземна валюта.

А згідно зi ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Згідно зi ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити (а можуть і не визначати) грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно з ч.1 ст. 533 ЦК України, зобов’язання підлягає виконанню у національній валюті.

То які можуть бути претензії до намагання через законопроект 1558-1 знайти компроміс між позичальниками, які уклали незаконні договори (бо національна валюта в Україні — гривня), та комерційними банками (як приватними підприємницькими структурами) при повній безвідповідальності органу, який повинен контролювати діяльність комерційних банків та зміцнювати національну валюту, — Національного банку України?

Чому «суспільство» примусили хвилюватись через те, що якась кількість власників комерційних банків недоотримає свій надприбуток, вигоду, бо прибутки вони вже отримали (тіло кредиту та частину відсотків усе-таки на сьогоднішній день позичальники в основному виплатили), чому ніхто не хвилюється з того приводу, що рефінансування цих же комерційних банків не повернуто (а ось тут уже пропадають гроші кожного українця!!!)?

Чому «суспільство» не хвилює питання недоотримання бюджетом країни відрахувань від банківських операцій майже всіх банків України (і тут кожен українець недоотримує свої гроші !!!)?

Чому «схвильовані» не цікавляться відсутністю кредитування реального сектору економіки цими комерційними банками, а відповідно і відсутністю нових робочих місць в Україні? Чому не створюються бізнес-інкубатори та нові інноваційні підприємства, чому бюджетні кошти «гуляють» по комерційних банках, а не сконцентровані в державних? Можливо, через те, що власники банків є, в основному, і власниками медіа-ресурсiв в Україні? І вони формують зацікавленість до тих чи інших подій у країні...

Хто бачив і в якому пункті законопроекту посилання на те, що валютним позичальникам «пробачили» тіло кредиту чи зробили нульовою відсоткову ставку за кредитною угодою? Дамо відповідь: цих посилань немає. Так що ж так схвилювало «суспільство»? А може, ніхто за студентською звичкою так і не прочитав сам законопроект, а, надуваючи щоки, з розумним виглядом «вєщає», граючи роль експерта?А хіба валютні позичальники не є частиною українського суспільства? Чому їх не чують?

КОМЕНТАРІ

Як реагує громадськість на прийняття законопроекту 1558-1?

Володимир Яворський,

голова Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська рада народного контролю — комітет народного контролю»:

«Контролюючі органи держави не виконують сьогодні своєї основної функції, і тому народ вимушений це робити за них. Ми започаткували проект «Народний аудит», яким визначили пріоритетні напрями проведення аудиту своїми силами — спеціалістів-фахівців iз Громадського сектору. Діяльність Національного Банку України цікавить громадськість найбільше, бо це ненормально, коли НБУ нікому не підзвітний і ніколи ніким не перевірявся, не надавалась оцінка ні діяльності цієї структури в цілому, ні злочинам та зловживанням його керівників. А законопроект 1558-1 фактично відволікає від розслідування і покарання за злочини у банківській сфері. Називаються цифри (нічим не обґрунтовані) ймовірних втрат після прийняття цього закону. Озвучуються цифри: спочатку — 100 млрд. грн., потім 95... Остання цифра — вже 60 млрд. гривень. Хіба проводились аудити по кожному кредиту (документальна перевірка)? У нас є дані про математичні помилки з боку банків у розрахунках. Чомусь про це нiхто навіть не згадує. За весь час співіснування НБУ і комерційних банків не було жодної реальної перевірки діяльності комерційних банків. У них немає, напевно, часу та потрібної кваліфікації, а у народу час на аудит комерційних і державних банків повинен знайтись, бо наше покоління має думати і про сьогодення, і про майбутнє своїх дітей. Громадськість вимагає:

— створення постійно діючої незалежної комісії з числа небайдужих депутатів, представників НБУ, правоохоронних органів із залученням громадськості для перевірки законності видачі валютних кредитів, визначення джерел надходження валютних коштів, за рахунок яких надавались кредити, бо вважає, що банки тільки імітували видачу валюти при наданні кредиту, по бухобліку всіх банків проходить гривня, а не іноземна валюта;

— податкових перевірок банківських установ щодо сплати податку на прибуток по валютних кредитах у момент зростання курсу валюти, а також у момент передачі (продажу) кредитного портфеля колекторам та факторинговим компаніям iз дисконтом;

— податкових перевірок за кожним фактом передачі боргу сплат новими кредиторами податку на прибуток, а також перевірки кожного рішення суду, яке виконано чи перебуває на виконанні на предмет сплати податків;

— сплати компенсації або надання соціального житла позичальникам, які втратили з 2008 р. по даний час іпотечне майно, що було єдиним житлом позичальника, який отримав кредит у валюті;

— впровадження типових кредитних договорів та додаткових угод, погоджених iз громадськістю та затверджених НБУ;

— заборони банкам змінювати істотні умови кредитних договорів тощо;

— зобов’язання позичальників по іпотечних кредитах, узятих в іноземній валюті для придбання єдиного житла площею до 50 кв. метрів (27, 6 кв. м житлової площі на одну людину) на момент прийняття закону вважати виконаними;

— всі інші зобов’язання за валютними кредитами, взяті для придбання єдиного житла більшої площі або під будівництво (враховуючи земельну ділянку до 10 соток) чи придбання власного будинку площею до 250 кв. метрів, повинні бути переглянуті й перераховані за курсом НБУ на дату підписання кредитного договору без пені та штрафних санкцій, враховуючи виплачені відсотки в тіло кредиту, залишок за кредитними зобов’язаннями повинен бути поділений для оплати за графіком за погодженням сторін із відсотками, що не перевищуватимуть розміру облікової ставки НБУ, що встановлена на дату підписання договору;

— автокредити та кредити, взяті під розвиток бізнесу та придбання елітного житла (квартири чи котеджу) або придбання земельних ділянок, що перевищують норми для будівництва і ведення особистого господарства, повинні бути переглянуті й перераховані за курсом, визначеним у кредитному договорі на дату укладання кредитного договору без пені та штрафних санкцій, враховуючи виплачені відсотки в тіло кредиту, залишок за кредитним зобов’язанням повинен бути поділений для оплати за графіком, за погодженням сторін з відсотками. І це було б чесно по відношенню до працездатного ще прошарку населення, який не очікував від держави ніяких подарунків, а почав самостiйно змінювати своє життя, взявши ці кредити. Ніхто ж не відмовляється від своїх зобов’язань. Протестують проти банківського свавілля і нечесної гри в одні ворота. Потрібно на цьому акцентувати.

З аналогічними питаннями «УМ» звернулася до валютних позичальників.

Ваше ставлення до прийняття законопроекту 1558-1?

Молчанова Любов Іванівна,

позичальник кредиту в швейцарських франках:

«Прийняття закону 1558-1 відновить справедливість у стосунках банк—позичальник. Упродовж 7-8 років позичальники споживчих кредитів в іноземній валюті сплачували їх за завищеним курсом, навіть більшим, ніж офіційний курс Нацбанку, тобто банки отримували прибуток іще й від валютно-обмінних операцій — різниці між офіційним та комерційним курсами іноземної валюти. Про це всі чомусь забули. Це значить, що свою частину валютних ризиків позичальники вже оплатили, і не по своїй волі. У нас держава вже декілька разів підтримала банки, а позичальників не чула, і люди самі вирішили впоратись із цією проблемою, тому й з’явився наш законопроект. Свою частку ризиків ми понесли, тепер черга за банками та державою».

Андреєва Ольга Іванівна,

поручитель валютного позичальника:

«Вважаю це першим законом за всі роки незалежності України, спрямованим на вирішення проблем добросовісних людей. На момент отримання кредиту (вересень 2008 року) чоловік працював шахтарем, я і син теж мали роботу з достойною оплатою, нашу платоспроможність перевіряв кредитний комітет банку і надав позитивний висновок. З будівельною компанією ТОВ «Монтажспецбуд» син уклав попередній договір на придбання квартири, але у нас на той період не було достатньо власних заощаджень для купівлі квартири, і ми звернулися до ВАТ «Сведбанк». Наші гривневі кошти (30%) були добавлені до кредитних коштів (70%) від вартості квартири (зауважую: в гривнях!!!) і перераховані банком на рахунок будівельної компанії. Але договір нам дали підписати валютний за курсом на день підписання договору (4,98 грн.). У мене питання: взяв мій син кредит у національній валюті чи в доларах, якщо всі документи, крім договору, свідчать про те, що банк розраховувався гривнею? Взявши кредит, ми планували розрахуватись за нього через 3-5 років. У перші місяці ми проплачували всі платежі з випередженням графіка і за тілом кредиту, і за відсотками. Потім отримуваний нами спільно дохід рiзко знецінився, і ми вже в повному обсязі (в доларах) не змогли оплачувати тіло кредиту, але відсотки платили справно. Так продовжувалось до листопада 2012 року, до моменту передачі наших кредитних зобов’язань ТОВ «ФК «Вектор Плюс», у той же день цей «правонаступник» передав грошову вимогу нашого кредиту ТОВ «Кредитні ініціативи» з дисконтом у 94%. Із таким дисконтом, я впевнена, не тільки моя родина змогла б викупити свою іпотеку, а й перший-ліпший позичальник цього банку. З 2009 року спокою вже не було, а з 2012 року «стало ще краще», колектори дзвонили кожну годину з погрозами. Якби ж можна було передбачити, що влада зробить iз нашою національною валютою — гривнею, а потім іще звинуватить в усьому простих українців-позичальників, не дозволила б сину брати кредит».

 

Ваші дії в разі ветування закону Президентом України?

Молчанова Любов Іванівна:

«Якщо Президент накладе вето на законопроект, буде ініційовано процес — народ України проти держави за незаконність кредитування в іноземній валюті, позичальники масово звернуться до судів про визнання недійсними договорів, і тоді справді банківська система впаде — її просто не буде. Банкам не вдасться домовлятися з судами через підкуп, бо контроль буде жорстким. Крім того, вже збираються підписи про відкликання голосів за депутатів, які звернулись до Голови Верховної Ради про непідписання і ненаправлення цього закону Президенту і зараз «істерять» з приводу свого «помилкового» голосування.

Андреєва Ольга Іванівна:

«Я голосувала за Петра Олексійовича, в якому бачила гарного сім’янина, господарника, людину, яка створювала робочі місця. У своїх публічних виступах він завжди демонстрував піклування про підприємництво, про людей, які своєю працею заробляють собі на життя. І ніколи не забуду його виступ у Верховній Раді під час інавгурації Президента України, я й інші потерпілі вірять його словам, що «найцінніше — не гроші, не заводи та підприємства, а «людський капітал», який має Україна. Немає сумніву в тому, що ми здолаємо всі труднощі».