Пункт здавання старовини

26.08.2015
Пункт здавання старовини

Архіви Львівської бібліотеки імені Василя Стефаника можуть відчутно збідніти. (Юрія Бендрика з інтернет-проекту «Знай Україну».)

Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Наукова спільнота Львова просто приголомшена такими результатами роботи засідання Міжурядової українсько-польської комісії у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей, що проходило в Польщі у червні. Звернення з цього приводу Президентові передали на нещодавніх заходах, приурочених відкриттю у місті Лева пам’ятника митрополиту Андреєві Шептицькому.

Комісія рекомендує...

Судячи з офіційної інформації на сайті Мінкульту за 19 червня, комісія переважно обговорювала можливість обміну цінних матеріалів, що зберігаються у Львові. В Києві польську сторону цікавили історичні документи міста Бохні, які зараз зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в Києві. Правда, на що конкретно при такому обміні може розраховувати Україна, наразі вивчається, і в цьому випадку міжурядова комісія рекомендувала «продовжити роботу». А от рекомендації щодо культурних цінностей, які зберігаються у Львові, значно конкретніші та чіткіші. Зокрема, комісія рекомендувала «здійснити обмін архівними матеріалами: Львівська міська книга 1687 року, що зберігається в Національному архіві у Кракові, на документи центральних органів влади Другої Речі Посполитої, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові», «розглянути можливість передачі Польщі реконструйованої картини невідомого автора «Царі Шуйські перед Зигмундом ІІІ» (з колекції Львівського історичного музею) в обмін на передачу Україні двох церковних дзвонів, які були віднайдені в селі Лютовиська і зберігаються в Національному музеї Перемиської землі в м. Перемишлі». І, що власне найбільше й обурює, «здійснити обмін матеріалів архіву Наукового товариства ім. Т. Шевченка з Національної бібліотеки у Варшаві та Бібліотеки Національного закладу ім. Оссолінських на архів Національного закладу ім. Оссолінських, що зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника (до кінця 2016 року)». В останньому чиновники не просто рекомендують «продовжити роботу» чи «розглянути можливість», а таки «здійснити обмін» і навіть термін виконання «рекомендації» зазначили — кінець 2016 року.

Більшість наукової спільноти Львова, навіть ті, хто власне й опікується зазначеними культурними цінностями, про такі міжурядові «рекомендації» дізналися зовсім не від присутніх на тій комісії українських представників, а з інтернету. Й одразу забили на сполох, адже багато в чому такий обмін вважають нерівноцінним.

Книгозбірню засновано у Відні графом Оссолінським

Слід зауважити, що згадана міжурядова комісія покликана працювати над поверненням культурних цінностей, які були незаконно вивезені під час Другої світової війни. Це світова загальновідома практика і працюють за нею не лише в Україні. Така специфічна галузь функціонує за своїми законами, яких також дотримуються в більшості цивілізованого світу. Отже, предметами роботи комісії повинні бути винятково ті речі культурного надбання, які були в незаконний спосіб вивезені з України під час нацистської окупації, і того, що в такий самий спосіб опинилося в Україні. І архів НТШ саме належить до тієї культурної спадщини, яку слід повернути на Батьківщину.

«Ці документи були зібрані нашою найбільшою західноукраїнською науковою організацією, Науковим товариством імені Тараса Шевченка, яке існувало на західноукраїнських землях понад 130 років, — розповідає «УМ» Галина Сварник, завідувач науково-дослідного відділу історичних колекцій Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. — Під час війни, одразу перед наступом Червоної армії, тодішня німецька влада вивезла матеріали бібліотеки на Захід. Проте на західних землях Польщі вони потрапили під бомбардування. Вивезені матеріали знайшли вже після війни польські бібліотекарі разом з архівами Львівського університету та архівами Оссолінеуму. Потім вони опинилися в Бібліотеці Народовій у Варшаві, де їх понад 40 років переховували на горищі. Я їздила туди більше 15 років та впорядковувала ті архіви. Для України це, безумовно, дуже цінний архів. Там, до прикладу, є військові документи армії Української Народної Республіки, архів Легіону Українських Січових Стрільців, архіви Андрія Жука та Дмитра Донцова... Цей архів, згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року, мав бути повернутий державі-власниці, на ту територію, з якої він був вивезений. І ніякому обміну він не підлягає».

Натомість архів Національного закладу ім. Оссолінських, який зберігається в Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, аж ніяк не належить до втраченої спадщини Польщі. Аби роз’яснити ситуацію журналістам, науковці зібралися на спільну прес-конференцію. Так, історію архівів Оссолінських та й бібліотеки загалом розповіла Лариса Крушельницька, доктор історичних наук, професор, почесний директор Бібліотеки імені Василя Стефаника.

«Книгозбірня імені Оссолінських була заснована у Відні вченим та просвітителем, графом Юзефом Оссолінським, який також виконував обов’язки директора цісарсько-королівської бібліотеки, — розповіла почесний директор. — На його прохання перед австрійським урядом та за підтримки суспільства приватну колекцію Оссолінського в 1827 році перевезено до Львова і, за заповітом її власника, довічно подаровано столиці Галичини. В заповіті йдеться: «Усі мої друковані книги, рукописи, збірки рисунків, карт, медалей, образів, скульптур, дослівно все, що до творчості і мистецтва належить, а після моєї смерті в моїй власності перебуває, на створення публічної бібліотеки в столичному місті Галичини Львові передаю і призначаю».

І Сталін розбазарював львівську бібліотеку

Щоправда, заповіту графа дотриматися не вдалося, особливо під час нацистської окупації. У 1940 році у Львові радянська влада організувала бібліотеку Академії наук УРСР, яка згодом і перетворилася на сучасну Наукову бібліотеку імені Василя Стефаника. Саме тоді до фондів новоствореного закладу ввійшли архіви Оссолінських та збірки 84 інших бібліотек Львова. Серед них були і найбільші в Україні — НТШ та Народного дому, всього більше півтора мільйона одиниць збереження. За роки німецької окупації з колекцій Оссолінських до Польщі було вивезено 18 860 примірників найціннішої літератури. З них: 11 416 книг, 360 інкунабул, 2396 гравюр та всіляких документів, 2376 рукописів.

Радянська влада подарованого Львову скарбу також не берегла. За словами Галини Сварник, чий відділ уже 10 років займається вивченням переміщених і втрачених національних культурних цінностей, зокрема з бібліотеки Стефаника, культурні надбання України ставали заручниками політичної кон’юнктури. Радянська влада передавала різні культурні цінності «в дар», у тому числі й Польщі, якраз перед виборами, на яких перемогу отримували комуністи.

За інформацією почесного директора бібліотеки, за 1945-47 роки за особистим розпорядженням Йосипа Сталіна «в дар польському народові» з львівської колекції Оссолінських до Польщі було відправленно 217 393 одиниці збереження, серед яких: 7608 рукописів і 41 505 стародруків.

«У бібліотеці імені Стефаника залишалася література, яка, в основному, стосується української культури і зв’язків України з іншими народами. Як не сумно, але біда з колекціями бібліотеки не скінчилася, — підсумувала почесний директор. — Не вміючи шанувати своїх цінностей, наша українська влада готова була віддати їх кому завгодно. Зазіхання на бібліотечні колекції продовжувались і за президентства Леоніда Кравчука, і Леоніда Кучми. Ми боролися, як могли, але наші звернення до більшості владних структур були проігноровані, і це, між іншим, усупереч усім міжнародним постановам. Нині бібліотека співпрацює з бібліотеками Польщі, передовсім iз бібліотекою «Оссолінеум» у Вроцлаві. Вважаю, що нам вдалося, завдяки розумній позиції директора цього закладу Адольфа Юзвенка, залагодити назріваючий конфлікт. За сьогоднішніх технічних можливостей ми перейшли на обмін копіями. І, наскільки мені відомо, польська сторона, маючи відкритий доступ до наших фондів, виконала понад мільйон сканів. На жаль, наше замовлення не виконано. Вважаю, що підписання договору про обмін культурними цінностями не внесе нині покращення в українсько-польські стосунки. Навпаки, сприятиме вибуху популістських спекуляцій, від яких постраждає насамперед українська сторона».

До слова, договір про спільне оцифрування та обмін копіями матеріалів архіву ім. Оссолінських у львівській бібліотеці та архіву Оссолінських у Вроцлаві було укладено ще в 90-х роках. Із того часу, за словами експертів, українська сторона надала відкритий доступ до своїх фондів, було оцифровано і викладено в публічний доступ понад мільйон копій. Натомість польська сторона своїх зобов’язань до кінця ще не виконала і доступу до їхніх архівів наші науковці не мають.

Кожен дбає про своє

Експерти-науковці нагадали також, що в Польщі до свого культурного надбання ставляться набагато відповідальніше і не поспішають віддавати хоч щось зі своїх бібліотек, архівів чи музеїв. Хоча, за словами експертів, у Кракові зберігаються, наприклад, унікальні археологічні колекції Трипілля, які свого часу були вивезені зі львівських музеїв. А, як розповіла Галина Сварник, до того ж Кракова під час Другої світової була вивезена Пруська імператорська бібліотека, яка належить до національних надбань Німеччини, але повертати її на батьківщину польська сторона не поспішає.

До того ж провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Андрій Гречило нагадав, що конфлікти з польською стороною в Галичині виникають уже не вперше. Довго тривали скандали навколо військового польського цвинтаря у Львові чи полотен Альтамонте, що експонуються в Золочівському і Олеському замках.

Проте подив науковців викликає не польська сторона, яка діє у своїх національних інтересах, а рішення української влади. Як зауважив Володимир Александрович, завідувач відділу історії Середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, з українського боку участь у подібних комісіях чи культурних заходах часто беруть «випадкові люди». Історик розповів про урочистості, які відбувалися в Польщі, коли українські та польські дерев’яні церкви внесли до списку спадщини ЮНЕСКО. Тоді в сусідню державу приїхала українська делегація в складі 15 осiб, але на святкових заходах усю делегацію представляла лише одна особа. Решта ж пішли... на шопінг.

Зважаючи на все наведене, львівські науковці написали звернення до Президента та Прем’єра, в якому просили відновити Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України (яку за часів Януковича ліквідували) та відкласти переговори про будь-які обміни, поки остаточно не буде вирішено питання про обсяг і перелік усіх цінностей, які були вивезені з України. Звернення вже підписали 120 науковців з усієї України та діаспори. До рук Президента його особисто передав народний депутат Юрій Шухевич на заходах, приурочених відкриттю пам’ятника митроплиту Андреєві Шептицькому.

До слова, наша газета звернулася до Міністерства культури з офіційним запитом, аби почути їхню аргументацію ситуації, що склалася. Проте за місяць відповіді «УМ» так і не отримала.

  • Загадки під саркофагом

    На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>

  • Чи прийде замість Леніна Шевченко?

    Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>

  • Жити як трипiльцi

    Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>

  • Будиночки живих історій

    Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>

  • Новобудови як діагноз

    Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>

  • Копайте — і вам відкриється!

    Археологія завжди залишалася дещо «закритою» сферою, адже загалу, як правило, стає відома лише частина результатів діяльності археологів у вигляді сенсаційних знахідок. Але це — лише вершина айсберга, під яким — безперервна скрупульозна робота, що їй немає рівних за значимістю в дослідженні історії людства, зокрема дописемної. >>