Одного разу на міні

21.08.2015
Одного разу на міні

В’ячеслав Ніконоров зіграв у стрічці молодого художника Гену. (з соціальної мережі.)

Нещодавно у столиці відбулася прем’єра короткометражного художнього фільму «Міна», який у травні презентували на міжнародному кінофестивалі у Каннах. Творча група стрічки у вересні 2014-го вирушила у визволену частину Донецької області (Слов’янськ, Семенівку, Артемівськ, Сіверськ та Святогірськ), аби на власні очі побачити наслідки руйнівних боїв. Власне, фільм не про саму війну, а про мирне населення, про «совковість», яка вчепилась за пострадянський простір i проросла агресією та нетерпимістю. Творці стрічки вирішили не лише привернути увагу світової спільноти до конфлікту на сході України, а в більшій мірі — показати причини його виникнення.
Головний герой стрічки — молодий художник Гена, якого зіграв екстравагантний шоумен, актор і режисер В’ячеслав Ніконоров, прагне миру і творчої самореалізації. Та навколишній світ не дає йому спокою: батьки не сприймають його громадянської позиції, кохана дівчина не розуміє, оточення дратує. «УМ» поцікавилася у В’ячеслава про особливості роботи над стрічкою.

 

— Чи легко давалася роль і які відчуття довелось пережити?

— Зніматись було дуже цікаво, адже в мене раніше ніколи не було головних ролей. Тим паче що в якомусь сенсі цю роль можна назвати драматичною!.. Але водночас було й складно, адже доводилося постійно перевтілюватись. Хоча ця нова для мене робота, де я виплакав усі очі, — шалений досвід!

Деякі сцени фільму «Міна» протягом шести днів були відзняті без використання декорацій у селі Семенівка та у місті Слов’янську, які постраждали від обстрілів, тож якоюсь мірою це художньо-докуменальний твір. Трагічна фінальна сцена, коли герой назавжди залишає рідне село, аби поїхати туди, де не стріляють, тікаючи від соціального середовища, в якому нестерпно жити, й простуючи полями до автобусної зупинки, наступає на міну, відзнята на Київщині. Адже наражати знімальну групу на небезпеку в замінованих полях Донбасу — було б безглуздо. Потрапили в кадр i непрофесіонали: місцеві жителі й воїни АТО, у сцені перевірки документів на реальному блокпосту.

Додає напруження стрічці й своєрідна музика гуртів «ДахаБраха», «Електронмашу» й Вофки Солов’я, котрий був також в іпостасях генерального продюсера, режисера й співавтора ідеї фільму. Пан Вофка, справжній український самородок, адже звичайний сільський хлопець із Херсонської області, без зв’язків, спеціальної освіти через соціальні причини вирвався у США на навчання і, незважаючи на скепсис за океаном своїх же співвітчизників по «совку», — ось уже 18 (!) років успішно працює в Голлівуді.

— Коли ви знімали фільм у зоні АТО — наскільки це було безпечно й чи виникали якісь проблеми?

— Під час самого знімального процесу у нас була охорона й ніяких проблем не виникало. Єдиний неприємний випадок стався вже опісля зйомок, коли наш продюсер по візуальних ефектах Максим Чижевський перетинав кордон, аби провідати свою сім’ю в Алчевську... Але, слава Богу, він залишився живим i все закінчилось для нього благополучно.

— Як вдалося домовитися про перетин блокпостів у зоні АТО?

— У цьому неоціненну допомогу отримав від мого друга Тимофія Нагорного, з яким ми познайомились в Лос-Анджелесі й котрий згодом став виконавчим продюсером фільму. Він уміє домовлятися й переконувати, адже вже разів 20 до зйомок перетинав блокпости, причому як наші, так і ворожі. Також дуже вдячний штабу АТО, тим людям, які підтримали й зрозуміли, що коли в країні робиться хороший якісний продукт — потрібно об’єднувати зусилля!

— Чому взялись виконувати головну роль у цій стрічці?

— Сценарій молодого й талановитого Олексія Гавриленка мені дуже сподобався. В якійсь мірі доля головного героя перегукувалась із моєю, відчув якусь паралель з тим, що відбувалось у мене в житті... Я побачив можливість поєднати дві теми, соціальну й тему сучасних подій на сході, й виразитись творчо. Завдячую таланту оператора-постановника Олександри Мясникової, яка родом iз Мінська, але зараз працює в Нью-Йорку.

— Які перші відчуття були під час зйомок на території недавніх боїв?

— Приїхавши на схід, побачивши руйнування, бронетехніку, що з шаленим ревом проїздить поряд, — перші дві години було дуже страшно, а потім звикаєш, розуміючи, що життя не зупиняється! Згодом ще важче було, коли повернулись у Київ, — три дні не могли перебудуватися до спокійного життя...

Михайло Ігнатов, котрий зіграв батька головного героя, емоційно додав: «Коли режисер запросив мене зніматися — мене знайомі відмовляли від зйомок; я страшенно боявся, адже довгі роки жив за кордоном. Але, коли приїхав до Києва й познайомився з доброзичливим, толерантним, романтичним й патріотичним Вофкою Солов’єм, всі переживання минулися. Не пам’ятаю за весь знімальний день (граючи з Тетяною Кравченко, досить нервовою акторкою), щоб режисер підвищив на кого-небудь голос. Це єдина картина після зйомок, у якій я радів, відпочивав і насолоджувався від виконаної роботи».

— Який загальний бюджет фільму?

— Бюджет складає більше 70 тисяч доларів. Основний вклад зробив Назар Бонка. Фільм робився не лише в Україні, а й за кордоном — зокрема корекція кольору, монтаж, накладання музики, доповнення відзнятим матеріалом та візуальними ефектами, аби продукт відповідав світовим стандартам.