Закохані в Президента

04.08.2015
Закохані в Президента

Багато хто з теперішнього складу КСУ працював ще при Януковичі та на Януковича. Час для оновлення суду настав уже давно...

Спочатку трохи офіціозу: Конституційний Суд України визнав законопроект «Про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» відповідним до вимог статей 157 і 158 Основного закону. Про це йдеться в оприлюдненому 31 липня висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України.
Сталося все блискавично: в липні Верховна Рада проголосувала за президентську децентралізацію, 16 числа документ ліг на стіл суддів КСУ, а вже за два тижні суд оголосив свій вердикт. Відтак, якщо парламент знайде 300 голосів для внесення змін до Конституції України, «ДНР» та «ЛНР» здійснюватимуть так званий «особливий порядок самоврядування», виписаний окремим законом. Однак мова зараз не про окуповані території, мова про готовність Конституційного Суду підіграти будь-якому главі держави — як би не звучало його ім’я і яким би не був зміст лобійованого ним документа.

Референдум 2000-го

Конституційний Суд було засновано у 1996 році. Перша гучна справа, пов’язана із ним, торкалась референдуму «за народною ініціативою», проведеного Леонідом Кучмою. Тоді Леонід Данилович надумав підперти свою владу правом розпускати парламент, зменшенням кількості парламентаріїв, зняттям iз них недоторканності та впровадженням двопалатного парламенту.

На всі питання, винесені на плебісцит, електорат напрочуд дружно дав позитивні відповіді, і це попри те, що роз’яснювальна робота з приводу того, чим, наприклад, є двопалатний парламент, навіть не проводилася. КСУ «благословив» цей референдум, але Верховна Рада так і не імплементувала його рішення.

Розсерджений Кучма вдруге звернувся до КСУ — цього разу по тлумачення, чи означають положення Конституції про те, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, можливість проводити зміни в законодавстві без участі парламенту. Іншими словами, тодішній президент сподівався обійтися у питанні імплементації без участі Верховної Ради.

За іронією долі чи зумисне, рішення за цим поданням КСУ ухвалив акурат на восьму річницю кучмівського референдуму — 18 квітня 2008 року. І, згідно з вердиктом Конституційного Суду, рішення всеукраїнського референдуму є остаточними і не потребують будь-якого затвердження, зокрема й Верховною Радою.

Ухвала КСУ визріла, коли минуло майже 4 роки після завершення каденції Леоніда Кучми. Але оприлюднена була якраз вчасно — Президент Віктор Ющенко подумував над тим, чи не винести, бува, на всенародне обговорення текст нової Конституції, однак згодом ця ідея мало-помалу зійшла нанівець. Не встигнувши прислужитись Кучмі, КСУ прислужився Ющенкові. Це, власне, й все, що вартує знати про Конституційний Суд. Але якщо цього прикладу замало, є й інші.

Хроніка лояльності

2001 рік був, як відомо, вельми непростим для Леоніда Кучми. Його вистражданий референдум було, вважаймо, провалено, а тут ще вибухнув «касетний скандал». В умовах, коли в парламенті сформувалась антикучмівська опозиція, коли вулицями Києва щойно відгриміли скандування «Кучму — геть!», Леонід Данилович вирішив, що зайве опертя йому не завадить. Навіть якщо таким опертям будуть комуністи, котрі, за його власним зізнанням, попсували йому чимало крові. Відтак 21 грудня 2001 року КСУ скасував рішення Президії Верховної Ради від 30 серпня 1991-го про заборону діяльності Компартії.

«Чого хочуть комуністи, я розумію. А чого хочуть ці (читай: опозиціонери), серед яких є соціалісти, які об’єдналися з профашистською УНА-УНСО?... Як це можна розцінювати, коли ультраліві та ультраправі об’єднуються?» — жалівся Кучма в березні 2001-го.

За кілька місяців по тому КСУ також зрозумів, «чого хочуть комуністи». І хоч попри формальну заборону Компартія вже десять років як була представлена у парламенті, у 2001-му КСУ порадував її скасуванням накладеного на неї табу. Бо бажання комуністів у даному разі збiглися з бажанням Кучми. А отже, й стали законом.

Ще один приклад прогинання КСУ під забаганки правителя також пов’язаний із Кучмою. Перед новим, 2004-м, роком Конституційний Суд дозволив тоді ще діючому Президенту балотуватися втретє. Схему доводів, на яку мав спиратися КСУ, розробив для Кучми його «сірий кардинал» Віктор Медведчук. У рішенні КСУ йшлося про те, що «царювання» Кучми у 1999—2004 роках було його першою, а не другою каденцією, адже відлік слід вести від ухвалення нової Конституції.

На жаль (для суддів КСУ) і на щастя (для України) Леонід Кучма передумав усіма правдами і неправдами триматися за президентське крісло. Про це він заявив уже в перших числах лютого 2004-го, знищивши всі старання конституціоналістів йому догодити.

Новий відлік часу для КСУ почався з приходом до влади Віктора Януковича. Вже на початку його президентства КСУ порадував Януковича двічі. 8 квітня 2010 року Конституційний Суд дозволив окремим депутатам ВР входити до складу парламентської коаліції. І дарма, що цим рішенням КСУ перекреслив власний вердикт від 2008 року, котрим визнав, що формувати більшість мають право винятково парламентські фракції.

У 2008-му акцент на фракціях був необхідний Віктору Ющенку, у 2010-му дозвіл на входження до коаліції окремих депутатів був конче потрібним Віктору Януковичу. І КСУ обрав між двох Вікторів того, котрий наразі тримав президентську булаву. А те, що при цьому довелося вкотре пожертвувати своєю репутацією, КСУ не бентежило.

«Найдіть мені в Конституції заборону депутатам брати участь у формуванні більшості. Ви цього ніде не знайдете», — зухвало відповідав журналістам тодішній голова КСУ Андрій Стрижак. А відтак і зовсім приголомшив своїх інтерв’юерів: «КСУ розглядав цю ситуацію (з приводу засад формування більшості) не як конституційно-правовий конфлікт. Суд виходив з реалій нашого життя, про які не завжди можна прочитати у книгах та законах».

Що ж, життя й справді штука складна. Але на те й існують холопи, щоб шукати прості для господарів шляхи. Восени все того ж 2010 року КСУ скасував конституційну реформу 2004 року й тим самим запалив Януковичу зелене світло до необмеженої влади. Хтозна, можливо, якби не було цього рішення, не було б i кривавої розправи над Євромайданом, до якої вдався перегодований владою і безкарністю тодішній президент.

Теперішній час

На місці Петра Порошенка навряд чи слід радіти тому, що КСУ, як і завжди, з півнатяку зрозумів, що саме від нього вимагається, і в рекордно короткі строки виніс очікувану ухвалу. З тим самим завзяттям, з яким «високий суд» служить теперішньому хазяїну Банкової, він служитиме й тим, хто прийде йому на зміну. Перервати цей ланцюг зрад можна лише звільнивши набір продажних душ, представлених у КСУ.

Звісно, проблема цього Президента (так само, як колись і Віктора Ющенка) полягає в тому, що оскільки каденція «конституційного» судді триває дев’ять років, новому главі держави дістається склад КСУ, котрий працював ще на його попередника. Порошенкові доводиться мати справу з правниками, котрі обслуговували інтереси Януковича, як і Ющенкові свого часу доводилося миритися з «людьми Кучми» у КСУ.

Досить експресивно на цю тему висловився народний депутат Єгор Соболєв, котрий зазначив, що за децентралізацію проголосували судді, «яких зґвалтував ще Янукович. Він завів «тітушок» у Конституційний Суд». Соболєв зазначив, що в Європі створили конституційні суди як місце для науковців, професорів, які не є суддями, але є дуже глибокими філософами конституційного права.

«Наші ж судді давно стали повіями і готові обслуговувати будь-якого Президента в обмін на право далі бути на цьому місці. Це є нашою великою ганьбою. Вони дискредитують поняття правосуддя. Я скажу більше — ці судді вже більше 16 місяців підозрюються ГПУ у скоєнні найважчого злочину — спробі узурпації державної влади. Вони давали Януковичу диктаторські повноваження. До них не можна ставитися серйозно, їх потрібно звільнити і поставити перед правосуддям», — сказав голова парламентського Комітету з питань запобігання і протидії корупції.

Біда в тому, що чинного главу держави, схоже, влаштовує як залежний стан суддів КСУ, так і перевірена досвідом готовність не чинити Президентові жодних перешкод. На підтвердження такої версії говорить передчасне звільнення судді КСУ Віктора Шишкіна — правника, котрий має в бекграунді понад 30 випадків висловлення «особливої думки».Чи не єдина фахова людина у складі КСУ пішла перед тим, як Конституційний Суд висловився з приводу президентської децентралізації. Підтримка конституційним змінам, таким чином, забезпечена. Та чи виграє від цього Конституція і країна в цілому?

А ТИМ ЧАСОМ

Суддів Конституційного Суду України допитують як свідків у справі про узурпацію влади, нікому з них не оголошували про підозру, заявив перший заступник Генерального прокурора України Юрій Севрук. «Провадження розслідувалось СБУ, зараз воно передане в Генпрокуратуру. У нас по цьому провадженню, наскільки мені відомо, підозра нікому не повідомлялась. Вони (судді КСУ. — Ред.) на даний момент допитуються як свідки, тому виконують свої обов’язки», — сказав Севрук. Він додав, що нині ця справа перебуває у провадженні Головного слідчого управління Генпрокуратури. Нагадаємо, що в квітні в СБУ повідомили, що розслідують кримінальну справу проти колишнього Президента Віктора Януковича за узурпацію влади, зокрема щодо скасування Конституції 2004 року. У червні в СБУ додали, що в рамках розслідування цієї справи планують також допитати 15 народних депутатів України.