Добре забуте старе

11.03.2015
Добре забуте старе

Скульптор Валерій Пирогов із романтичних робіт перейшов на «Боротьбу». Війна не оминула і художників. (автора.)

До 15 березня у просторих залах «Мистецького арсеналу» проходитиме один із найвидовищнiших столичних заходів — Великий скульптурний салон. На арт-форумі понад 70 українських митців представили майже 200 робіт і шість спецпроектів. Зважаючи на те, що вже традиційну виставку в 2014-му не вдалося провести, у відвідувачів були великі очікування на скульптурні новинки на цьогорічному салоні. Однак замість «ситного обіду» «МА» обійшовся «легким перекусом», зібраним із минулорічних салонів.

Під одним дахом арт-директор заходу Соломія Савчук, уникаючи рамок концептуалізму, поєднала всі існуючі форми в скульптурі. Щоб догодити відвідувачу, який за вхід заплатить 50 гривень, на його вибір представлено і традиціоналізм, і салонність, і, звичайно ж, Contemporary Art. Гендиректор «МА» Наталя Заболотна переконана, що на виставці є багато нових робіт. За її словами, «скульптура — найскладніший вид мистецтва, важка арт-артилерія в прямому і переносному сенсі». І додала, що робить ставку винятково на сучасних художникiв, показує оригінальні образи. Однак із нею можна посперечатися. Адже якщо пригадати шість попередніх салонів, то нових облич виявиться не так багато. А якщо уважно оглянути строкату експозицію, то серед робіт пару десятків знайдеться, змайстрованих у поті чола за останні рік-два. Більшість — або виставлялися у попередні роки, або були відкладені в ящики ще з 90-х самими митцями.

Скульптурний салон має один величезний «плюс». Упродовж усієї виставки за роботами стежать їхні творці. Вони зазвичай скромні й малопомітні, мабуть, окрім Олега Пінчука. Йому єдиному вдається поєднати під білою сорочкою і сяючою усмішкою скульптора (члена Спілки художників України), впізнаваного здалеку світського персонажа і невгамовного арт-дилера власних «звіро-птахів», які нагадують дорослі іграшки або ж радянські статуетки у серванті. Та варто лише звернути увагу на чоловіка (рідше жінку) з бейджиком і запитати, що означає їхній фонтанчик, поцілунок, боротьба чи богиня, можна почути дивовижні історії, до яких ніколи б у житті ніхто, крім автора, не додумався.

Наприклад, спецпроект «З домашнього музею скульптора» Олександра Сухоліта, заради якого варто йти на салон. У просторому залі він облаштував темну печеру з ліхтарями, які освітлюють «мощі скульптур». Так автор називає биті глиняні фігури і фрагменти, які нагадують артефакти, здобуті під час археологічних розкопок. «Це «оригінали», з яких знімають бронзові «копії». Для мене вони — душі робіт», — каже Сухоліт.

Серед численних безтурботних дам і погрудь Віктор Гріза висловився на тему війни. Ще восени на Гогольфесті він почав роботу над ажурною кольчугою з 3300 міні-розп’ять Ісуса, для виготовлення яких були переплавлені артилерійська латунь і осколки снарядів, зібрані на Донбасі. Назвав її «Кольчуга праведного радника, виконана в техніці розп’яття мирних жителів».

Найпривабливішою для любителів сфотографуватися на пам’ять є вулична скульптура «Керамічна зустріч» Валерія Пирогова з Харкова. Митець розповів, що «МА» щороку його запрошує на виставку, оплачує проїзд і проживання. На жаль, із продажу робіт не вдається прожити. Кажу йому, що Кернес із Добкіним просто зобов’язані таку красу купити для міста. «Ага, вони якраз куплять, здоженуть і ще раз куплять», — жартує скульптор. На виставці представив роботи у різних напрямах і з різного матеріалу. «Мені хочеться все спробувати. Нецікаво зупинитися на одній формі та обігрувати її. У мене немає покупців у Харкові. В «МА» теж немає ліцензії на продаж. Тож живу на зарплату викладача в училищі у 1400 гривень», — ніяково зізнається митець.

На салоні одне з ключових місць мали б зайняти провідні горлівські скульптури, постійні учасники виставки Петро Антип і Микола Бірючівський із трипільською символікою. Проте їх та лауреата багатьох конкурсів Володимира Кочмара у різні кути загнав молодий киянин Антон Логов піддонами, які безідейно поскладав у вежу посеред залу. І зробив це так помпезно, що Заболотна на відкритті салону жалісно зітхнула — нема тепер у нас Петра Антипа, вперше пропустив салон, перебуває у творчій апатії, яка царює в Донецькому регіоні. А це доводить, що на салоні всього так багато, що там можна годинами нишпорити за ключовими роботами та іменами, як на справжньому велетенському ярмарку.