За руку з черепахою

20.01.2015
За руку з черепахою

Що принесе у книжкову сферу, крім підвищення цін і результатів низки літературних премій, новий 2015 рік — поки що не знає ніхто. Сподіваємося, будуть у ньому яскраві спалахи, зокрема в літературі для дітей і підлітків. Нині «Україна молода» добрала сім яскравих дитячих книжок, що побачили світ наприкінці 2014-го, — з них і почнемо новий літературний рік.

 

Українські видавці нечасто балують наймолодших читачів книжками 3D-формату — надто це вже дороге задоволення. Велика поп-ап книжка «Це наше — і це твоє» від телеканалу «Плюсплюс» з’явилася дуже вчасно: з одного боку — брак подібних видань на ринку українських дитячих книжок, із другого — популярність усього українського й гостра потреба в національному вихованні. У підзаголовку «Моя перша книжка про Україну» коротко сформульовано ідею видання: на шести розворотах ідеться про найпопулярніші речі й місця, якими можуть пишатися маленькі українці, — найбільший у світі літак, найперша гасова лампа, найдавніший заповідник, найбільші запаси солі, найродючіша земля, найдовший музичний інструмент. Короткі текстівки, схематичні малюнки, знайомі малюкам по телезаставках на «Плюсплюсі», і як бонус — поки що найгучніша промо-кампанія книжок і читання в Україні.

Книжка-перегорталка «За руку з черепахою / Івасик, Ісусик і Марічка» від Василя Карп’юка і Христини Стринадюк («Фонтан казок») сподобається насамперед шанувальникам оригінального оформлення дитячих книжок і цінителям вигадливої неримованої поезії. Поет Василь Карп’юк та художниця Христина Стринадюк створили світ, сповнений непростих метафор та образів, насичений релігійною тематикою та незабутніми гуцульськими орнаментами. На рівні з тваринками серед персонажів книжки трапляються й майбутні герої Нового Завіту — маленький Іван Предтеча, Богоматір та Ісус Христос, які поводяться зовсім, як звичайні діти — бавляться, цікавляться світом і часом роблять речі не зовсім гарні.

Любителі традиційної, перевіреної віками літератури втішаться новинкою від «Видавництва Старого Лева» — подарунковому виданню чеської народної казки «Золотоволоска» в перекладі Івана Федечка та з розкішними ілюстраціями Ростислава Попського. Сюжет знайомий багатьом: кмітливий і добрий хлопчина з допомогою вродливої розумної дівчини перехитрив недалекого короля й відтак зайняв його місце. Утім найцікавіше в цьому виданні — це великоформатні, яскраві й деталізовані ілюстрації Ростислава Попського, який із книжки в книжку все більше тішить українських читачів.

Ще один чудовий приклад вдалої співпраці автора й художника — новинка видавництва «Грані-Т «Авіа, пташиний диспетчер» від Оксани Лущевської та Віолетти Борігард. Із динамічної повісті Оксани Лущевської малі читачі дізнаються про професії авіадиспетчера й журналіста, а з прикладу голуба Авіа навчаться бути наполегливими й досягати своєї мети. Окремий бонус видання — оригінальні й дотепні ілюстрації Віолетти Борігард, що зробили структуру книжки в чомусь подібною до коміксу. Газетні вирізки, шматки інтерв’ю — це все, попри стилізацію під публіцистику, читається напрочуд легко й невимушено.

Про авторку повістинки «Ой, Лише, або З чим їдять вундеркіндів» Валентину Захабуру («Електрокнига») українські читачі, сподіваємося, ще не раз почують. У дебютній книжці авторка зуміла цікаво й весело розповісти про життя нетипових київських родин: в одній тато — яхтсмен, у другій — байкер-іхтіолог. Дідусь головного героя пересувається на моноциклі, над головою стрибає на скакалці старенька бабця-сусідка… Як справедливо зауважує подружка головного героя Ойка, це «божевільня». І водночас перед нами — життя міських дітлахів, які вміють самі й обід влаштувати, і вірші написати, і навіть допомогти водіям у надзвичайній ситуації. Бонус видання — легкий і ненав’язливий гумор.

Одна з найбільш довгожданих новинок цього року — фінальна частина трилогії «Лісом, небом, водою» Сергія Оксеника. Від виходу «Лелі» до появи «Інженера» — довгих сім років, за які видання встигло змінити ілюстратора (третю книжку ілюстрував не Олександр Міхнушов, а молода художниця Юлія Войтенко) й видавництво (від «Коника» до «Смолоскипа»). Ця історія — для читачів, які вже виросли й готові стикнутися з буднями й бюрократією сучасного наукового світу. Світу, що потонув у корупції та інтригах, нікому не потрібних дослідженнях і звітах, де геніальним інженерам немає кращого місця, ніж потаємна комірчина інститутського кабінету. Водночас ці читачі мають бути готовими й до вельми непривабливих візій майбутнього, що їх нам показує як одні з можливих версій Сергій Оксеник. Ну, і звісно ж, пригоди Лисого, Лелі та інших у третій книжці нарешті знайдуть логічне завершення. А для тих, хто ще не ознайомився з попередніми двома томами трилогії — «Лисим» і «Лелею», — видавництво «Смолоскип» перевидало всі три книжки серії.

Наостанок залишилася книжка, яку видано вже давненько, проте яка й досі не знайшла свого критика й читача. «Повістинка про Потворка» Віктора Терена («Криниця», 2004, «Веселка» — «Навчальна книга — Богдан», 2012) цього року ввійшла до довгого списку Шевченківської премії, і хоч її геть нелегко читати, у підсумку читач отримує зворушливу трагікомічну історію про непотрібну дитину. Потворко — сирота, звичайний собі хлопчик, покинутий напризволяще. Дитина, що тікає зі своєї планети Ч. (читай: із дому, а Ч. тут прочитується як «Чорнобиль») на сусідню планету, де їй також не раді. Тут панує міщанство й продажність, хоча добрі люди також трапляються. Найдобріша серед них — теж дитина. «Повістинка про Потворка», попри іронічний і місцями сповнений сарказму стиль автора — твір досить сумний, оскільки за веселими дитячими (традиційно «нестайківськими») пригодами зчитуються реалії — самотня, покинута напризволяще й нікому не потрібна дитина в дорослому світі. Повість — одна з небагатьох речей у сучасній українській дитячій літературі, що змушує читача по-справжньому співпереживати (місцями навіть пускаючи сльозу) і не спекулює при цьому банальностями. Якби щось подібне з’явилося друком і в 2015 році, вважайте, що літературний рік прожито недаремно.

Ольга КУПРІЯН,
Простір української дитячої книги «БараБука»,
спеціально для «УМ»

  • Сила голосу Бет Харт у Києві

    Як годиться на концерті справжньої зірки, початок змістився на півгодини. Але чого вони варті у порівнянні з двома наступними, коли американка Бет Харт співала блюз, грала на клавішних і гітарі. >>

  • "Коронація слова" зробила ставку на масове чтиво

    Червона доріжка і оркестр біля входу до Київського театру оперети. Жінки у вечірніх сукнях і чоловіки у вишиванках чи костюмах. Метушливі фотографи та журналісти у пошуках відомих облич. Юрій та Тетяна Логуші, до яких стоїть черга за інтерв’ю та коментарями. >>

  • Через Терни — до пісні

    Про відродження хору в рідному селі Анатолій Мокренко мріяв усі роки, відколи те явище — злагоджений спів громади — зникло з життя села, в якому народився, та й у цілому трохи не всієї України. >>

  • Молодим — дорога в Канни

    Минулого тижня відбулася неформальна зустріч голови Держ­кіно Пилипа Іллєнка та мецената Ігоря Янковського з молодими українськими режисерами, які представляли свої короткометражні фільми на найбільшому в світі кіноринку під час 69-го Канн­ського кінофестивалю. >>