У пошуках героя

15.01.2015
У пошуках героя

Лариса Денисенко i керiвник взводу батальйону «Донбас» — жива книга, продиктована часом. (надане прес-службою PinchukArtCentre.)

«Останнім часом письменники зовсім знахабніли і просто питають читачів у соціальних мережах, кого б вони хотіли бачити головним героєм книги», — каже епатажна письменниця, музикантка і телеведуча Ірена Карпа і вирішує свого майбутнього літературного персонажа вибрати серед яскравих персон сучасності, особисто з ним познайомитися та ще й до того взяти у нього публічне інтерв’ю. І все це відбувалося у рамках популярного в Європі проекту «Живі книги. В пошуках героя», який проходив у PinchukArtCentre.
Суть проекту полягала в тому, що сучасні українські письменники вели розмови з можливими героями своїх книг. Те, як митець «читає» неординарну особистість, наче живу книгу, захотіло побачити чимало людей. Слухачі, більшість яких становила молодь, сиділи на підлозі, в коридорі і навіть на сходах між поверхами PinchukArtCentre. Всі із захопленням спостерігали за тим, як на їхніх очах твориться сюжет книги, як письменники вибудовують ланцюжок розмови, з яких боків під письменницькою лупою пильно розглядають своїх персонажів, як взаємодіють із ними, що цікавить їх у людині.

«Звати мене Юрій. Я народився жінкою»

Першим спробував прочитати людину з непростою долею Любко Дереш в залі з роботами колумбійця Карлоса Мотти, який порушує проблему стереотипів навколо гомосексуальності. Герой розмови — трансгендер Юрій Франк, чий життєвий досвід є табу для більшості українців. Русявий хлопець у реглані і джинсах сидів у кутку зали з широко розведеними ногами. Чим не типова поза для чоловіків? Але тут почав знайомство: «Звати мене Юрій, це ім’я, яке я сам обрав. За документами мене звати інакше. Я народився жінкою. За документами я жінка — у мене паспорт, у якому написано, що я Франк Юлія Валеріївна». Слухачі принишкли. А письменнику це якраз на руку. Любко ввійшов в азарт і почав розпитувати Юрія, чому той обрав такий шлях, що змусило його змінити стать і як він почувається у «новому житті». Питання із залу стосувалися фізичних аспектів такого перевтілення: як саме Юрій здійснив зовнішні зміни, через що йому довелося пройти, що буде, якщо не приймати гормональні ліки.

Наступну бесіду влаштувала Ірена Карпа. Вона запросила на публічне інтерв’ю злочинця-рецидивіста. У невимушеній атмосфері зали PinchukArtCentre з роботами китайського художника ЦзяАйлі «Юний герой» глядачі годину слухали розповідь Володимира Шиповалова, колишнього злочинця, який загалом провів 15 років за ґратами за пограбування, а тепер став «наймедійнішим злодієм». Він радив, як вберегтися від крадіїв і ділився своїм життєвим досвідом. Карпа вдало підбирала питання, пересипаючи розмову жартами про кримінальний світ і питаннями з розряду потаємного для звичайних людей. Як виявилося, Володимир народився у забезпеченій родині, але його захопила злочинна романтика провінційної Умані, через що змарнував роки життя за ґратами. Він слухає «Океан Ельзи», ненавидить шансон, живе, за дивним збігом обставин, на Троєщині і найбільше в житті цінує сина, якого бачить, радше, ботаніком, ніж крадієм. Цікаво Юрій висловився і з актуальних питань про мову: «Ну не знаю я української. Обіцяю, я виправлюсь і вивчу. Я живу в Україні і, хоча народився десь у горах у Кабулі, але вважаю своєю рідною країною Україну. Я просто зобов’язаний говорити українською, це моя Батьківщина». Розповів і про те, як під час Майдану кримінальні злочинці охоче захищали у в’язницях політичних активістів.

На запитання Ірени про ставлення до злочинців-політиків відповів так: «Жаба не душить, це точно. Однозначно, воно до них повернеться. Я по собі знаю. Звісно, є якесь відчуття несправедливості. Вони крадуть мільйонами, а я там до мільйона не дотягую 900 тисяч. І мене посадили, і 5 разів. А вони вирішують долі людей, долю народу. Це мене обурює».

Шиповалов поскаржився: «Зараз, коли соціум прийняв мене у свої ряди, я не дуже задоволений життям. Бо внутрішньої гнилі набагато більше, ніж у криміналі. Там ти знаєш, хто друг, а хто ворог. А тут не розумієш: той, хто поруч, виявляється ворогом, а той, хто далеко, приходить і допомагає тобі».

Вся правда про батальйон «Донбас»

Проект «Жива книга» продовжила письменниця, адвокат і правозахисниця Лариса Денисенко. Її герой — керівник взводу батальйону «Донбас» Денис Альохін із Миколаєва. У ході бесіди інтерв’юер розпитала хлопця про ставлення до неоднозначного персонажа сьогодення Семена Семенченка. Виявилося, що він не голосував за комбата, адже той не виконав і половину обіцяного. Семенченко допоміг матеріально лише сім’ям загиблих ще навесні у боях на Донбасі. За його словами, зараз у батальйоні загинуло близько 78 добровольців. Він пояснював, чому такі жертви, як їх можна було уникнути. Зокрема, розвідувальні дані українських бійців дехто з командування та й просто місцеві «зливали» сепаратистам. Лариса розпитувала і про страшне побачене, про смерть, страх і «дерибан» у рядах військових. Герой розповів про хлопця, який повернувся додому в містечко Донецької області. Сепаратисти і місцеве проросійськи налаштоване населення прив’язали до «стовпа ганьби» «донбасівця» з дружиною як бандерівців. Після цього він зник безвісти. Тема, злободенна і трагічна, особливо привернула увагу слухачів, які ставили командиру взводу багато запитань. Історії цього героя продиктовані самим часом.

«Живі книги» прочитано. Героїв знайдено. Письменники отримали нові сюжети. Подивимося, можливо, скоро читатимемо щось схоже на сторінках нововиданих книжок.