«Коли йде осінній дощ...»

08.10.2014
«Коли йде осінній дощ...»

Коли йде осінній дощ, усім теплолюбним істотам хочеться сховатися під ковдру й пити какао. А книголюбам до какао неодмінно слід додати й добру книжку, бажано яскраву, життєствердну і не дуже тоненьку. «Україна молода» вибрала для маленьких книголюбів сім яскравих, дотепних і мудрих осінніх книжок, які допоможуть забути про холодні й дощові будні.

Скільки хмарок у небі? Скільки солов’їв у діброві? Скільки голочок у смереки і в їжачка?.. Скільки ж разів батьки чули від своїх малявок ці всі й тисячі інших запитань? Свіженька книжка-картинка «Скільки? / How many?» Галини Кирпи та Ольги Гаврилової (видавництво «Братське», 2014), що цікаво, навіть не намагається дати на них відповіді. Радше навпаки, вірш Кирпи спонукає замислитися про речі незліченні:

А скільки разів ти скажеш мені «не знаю»?

Не бійся, кажи, я ж не боюсь.

Бо на такі запитання

відповідь тільки така.

Зрештою, рахувати малюк також навчиться. Художниця Ольга Гаврилова постаралася, щоб деякі дитячі запитання все ж мали конкретні відповіді, тож хвилі в Дніпрі, хмарки в небі й голочки в їжаків можна буде навіть полічити. До слова, книжка ця — двомовна, тож малята зможуть також вивчити свій перший або черговий вірш англійською.

Як відомо, борщ — страва однаково смачна в усі сезони. Утім якщо йдеться про заячий борщ, то це — вариво винятково осіннє. Бо ж сказано у вірші Євгена Гуцала: «Коли йде осінній дощ, / Зайці в полі варять борщ». Нещодавно побачила світ книжка вибраних дитячих віршів Євгена Гуцала «Зайці в полі варять борщ» («Видавництво Старого Лева», 2014) з ілюстраціями Ольги Кваші. Поезії класичні, римовані й легкі для запам’ятовування. Здебільшого про тварин, хоча є, приміром, обрядові — на Різдво й Великдень, а є ніжна й образна колискова «Мамо, ніч-циганка». Якби хтось цій, останній, написав мелодію, то сотні українських мам і татусів сказали б йому велике спасибі!

У книжці Тетяни Щербаченко «Біла, Синя та інші» («Видавництво Старого Лева», 2014) йдеться, на перший погляд, про кольори. Та якщо придивитися пильніше, в історіях про кольорових киць знайдемо найголовніше запитання: хто я є? Про це замислюється Біла Киця, яка вперше ступає на сніг і не може відрізнити свою лапку від купки свіжого снігу. Та найповніше тему пошуку себе розкрито в історії Смугастої, яку мама зве то сонечком, то квіточкою, то вовченятком, то кошенятком... Спробуй тут розберися, хто ти є насправді! Намалювала «Білу, Синю та інших» киць художниця Женя Миронюк, завдяки якій книжка вийшла яскрава й весела, якраз така, щоб швиденько розвіяти осінню тугу (бо вона й у дітей буває, не лише в дорослих).

Одна з найочікуваніших новинок цієї осені — продовження кротячої історії Тараса і Мар’яни Прохаськів. Книжка має назву «Куди зникло море» («Видавництво Старого Лева», 2014) і змушує дорослих читачів замислитися про події в Україні останнього року, коли в нас і справді практично зникло Чорне море. Утім у новій повісті Прохаськів ідеться про море намальоване, а саме — про картину, яка кудись зникла і навколо якої закручено детективну інтригу. До книжки «Куди зникло море» також додається онлайн-альбом дитячих пісень лісової прими Соні Садової, роль якої блискуче виконала Дана Винницька з гурту DagaDana. Пісні «Сині очка, чорний хвіст» і «Кротенейро» допоможуть упоратися з осіннім настроєм не гірше, ніж парасолька й ґумаки.

Сучасний, яскравий, пізнавальний «Мій маленький Київ» (Laurus, 2014) — блискуче втілення ідеї дитячого путівника. Авторка ідеї Анастасія Денисенко та художники Олена Старанчук і Олег Грищенко зуміли зробити путівник для дітей водночас насиченим фактами та не перевантаженим інформацією (що важливо для маленьких читачів). Окремі відомості подано у формі гри, розмальовки, щоденника, мапи. Тішить, що це лише перший маршрут із запланованих. Видавці обіцяють іще маршрути по Києву, Львову, Чернігову, Одесі, Харкову. Тож поки ще відносно тепло й сухо, треба вирушати в мандри великим і маленьким осіннім Києвом.

Світ Гаррі Поттера, як відомо, вже давно розрісся за межі знаного семикнижжя. Спочатку Джоан Ролінґ видала «Казки барда Бідла», відтак доповнила «Поттеріану» книжкою про магічні види спорту, й аж тепер українською вийшли «Фантастичні звірі і де їх шукати» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2014, переклав із англійської Віктор Морозов). Це книжка, написана у формі довідника, — для дітей (чарівників і маґлів) із розвинутою уявою, які цікавляться драконами, тестралами, єдинорогами, квінтолапами, пухканнями, кнарлами та іншими фантастичних тваринами, а головне — Гаррі Поттером і його командою.

Наостанок залишилася повістинка «Росли груші на вербі» Кузька Кузякіна («Радуга», 2014), якого багато хто знає як художника Дмитра Кузьменка. Твір визнано найсмішнішим із-поміж поданих на конкурс «Коронація слова—2014». «Росли груші на вербі» — це збірка побрехеньок одного першокласника, розказаних дотепно й доволі карколомно. Тут знайдеться й історія про винайдення машини з поїдання вчительок, яка випадково перетворюється на снігожерну, і поїздка на Тур де Франс, й історія про врятування дракона, що отруївся мухоморами, і, звісно ж, груші на вербі. І навіть легесенька любовна історія геть наприкінці. Єдине, чого бракує цій книжці, то це авторських ілюстрацій. Зате можна уявити, яке чудове буде перевидання!

Ольга Купріян,
Простір Української Дитячої Книги «БараБука», спеціально для «УМ»