Зерна безпорадності

      Натхненні президентськими виборами аграрні чиновники знайшли свій рецепт «українського дива». Виявляється, можна купувати дороге зерно і водночас пекти з нього дешевий хліб. Захоплені бажанням виконати невиконуване, щоб прихилити на бік влади електоральні симпатії як селян, так і споживачів, урядовці викручують руки пекарям і зерновим торговцям. У відповідь українські зернові компанії виводять капітали в Росію, бо вважають, що найближчі два-три роки в Україні їм робити нічого.

800 — і ні кроку назад

      Цього літа уряд Януковича мав усі шанси покласти у передвиборчу скриньку аграрний козир, адже, на відміну від року минулого, вродив непоганий урожай зернових. Навіть більший, ніж планували у зазвичай занадто оптимістичному Міністерстві аграрної політики. Станом на 21 серпня аграрії зібрали 34 мільйони тонн ранніх зернових, що спонукало урядовців збільшити прогноз загального валового збору до 37 мільйонів замість попередніх 35 — буде ж іще пізня кукурудза. Звичайно, ужинок — заслуга сприятливої для пшениці та ячменю погоди, але в нашій країні звикли персоніфікувати здобутки — хто при владі, того й успіх.

      Отже, природа і «небесна канцелярія» зробили своє. На держчиновників лягло інше непросте завдання — втримати ціни на пшеницю, щоб урятувати від збитків сільгоспвиробників. Попередні урожайні роки призводили до обвалу зернового ринку, про що добре пам'ятали в будинку на Грушевського, тому важливо було не повторити помилку. Рецепти, як втримати ринок, почали писати ще з весни. Врешті-решт урядові пропозиції звелися до трьох напрямів дій.

      По-перше, викупити 1 мільйон тонн продовольчого зерна через підприємства системи Держрезерву, платячи по 800 гривень за тонну пшениці 3-го класу (з ПДВ), 700 — за тонну пшениці 4-го класу, 500 — за тонну 5-го класу і 600 гривень за тонну жита групи А.

      По-друге, придбати 0,5 мільйона тонн зерна за схемою заставних закупівель через підприємства ДАК «Хліб України». Ціни тут виявилися дещо нижчими. Тонна пшениці третього класу оцінювалася в 650 гривень (без ПДВ), четвертого — в 550, п'ятого — в 450; ячмінь першого класу — в 370, другого — в 365, а третього — в 360 гривень за тонну. Водночас система заставних закупівель передбачає, що ви зерно продаєте не остаточно, а з правом викупу в разі, якщо ціна на ринку підніметься і ви знайдете кращого, ніж держава, покупця.

      По-третє, зобов'язати області «засипати» в регіональні ресурси 1,681 мільйона тонн збіжжя. Як правило, цими операціями «завідують» близькі до облдержадміністрацій приватні структури, проте і їм Київ рекомендував працювати за «державною» ціною — 800 гривень за тонну пшениці 3-го класу, і крапка.

      Одночасно «підвищене» урядове завдання купувати зерно по 800 гривень за тонну отримали пекарі і підприємства Укркоопспілки, а закликами не відкладати закупівлю сировини на потім «навантажили» керівників державних спиртових заводів. У такий спосіб виконавча влада думала організувати підвищений попит у період підвищеної пропозиції на зерновому ринку.

      Міністр агрополітики Віктор Слаута, за всіма програмами вкупі, обіцяв «зняти» під час жнив з ринку 3 мільйони тонн зерна. Небачену досі активність Кабміну підтримали навіть депутати і Президент, погодившись на пропозицію урядовців внести зміни до бюджету і виділити 200 мільйонів гривень на заставні та інтервенційні закупівлі.

      Щоправда, вже тоді аналітики зазначали, що Віктору Андрійовичу і його керівництву рангом вище стримати обіцянки буде непросто. Адже, щоб заплатити за задекларовані обсяги продовольства ціну 800, державі треба було віднайти не 200 мiльйонiв, а мінімум 2 мільярди гривень. Утім в уряді фінансову проблему частково перекладали на плечі регіонів, мовляв, кошти, яких бракує, віднайдуть в областях.

Поганому танцюристу і погода не допомагає

      Під переможний звук фанфар і запевнення, що все буде в ажурі, Україна ввійшла в жнива. Як правило, більшість областей закінчують збирати ранні зернові до 9 серпня. Навіть якщо селяни не встигають вкластися в неофіційний графік, регіональні статистики намагаються «підсуєтитися» до цієї дати. Адже дарувати чималенький вал ранніх зернових Леонідові Кучмі до дня народження стало доброю традицією останніх років. Цьогоріч про традицію «забули». Через дощі, що не припинялися з середини липня до середини серпня, навіть на Херсонщині та Дніпропетровщині не встигли зi жнивами. Хоча на сході України кажуть, що після 1 серпня хліб збирає тут тільки лінивий.

      Тепер якість серпневого зерна може задовольнити хіба спиртовиків чи підприємства круп'яної промисловості, адже скошені пшениця і ячмінь якщо не згнили, то попроростали у валках разом із бур'яном, а нескошені сходять просто в колоссі.

      Та й у цьому випадку погода, точніше негода, зіграла на руку ціновим деклараціям урядовців. Після дощів, які накрили всю Україну, стало зрозуміло, що продовольчого зерна обмаль, отож пшениця почала дорожчати, «потягнувши» за собою інші культури. «Ціна на ячмінь на Херсонщині уже 420 гривень за тонну, піднялася після дощів», — каже «УМ» Леонід Кириченко, керівник фермерського господарства «Зорі Каховщини» і віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України. Водночас, за оцінками представника АФЗУ, в області на полях залишилося 10—15 відсотків урожаю ранніх зернових, і їх навряд чи будуть збирати — якість не годиться.

      Ячмінь по 420 — начебто непогано. Адже за нього давали 300—350. А що ж основний хліб? За словами фермера, на Херсонщині пшеницю третього класу реально продати по 650 гривень за тонну (з ПДВ). Це аж ніяк не декларовані урядом 800. Отож, що не робили агрочиновники, а ринок бере своє: зібраний вал стимулює ціну знижуватися.

      Звісно, зерно можна повезти на державні підприємства, які начебто виконують описані вище урядові програми. Але така співпраця у Леоніда Петровича викликає роздратування. «Елеватори Держрезерву справді приймають зерно по 800 гривень за тонну, але надто затягують із розрахунками, — каже він. — Там — суцільна тяганина і бюрократія, вимагають довідку на довідку. Ми здали зерно тиждень тому, але сьогодні поїдемо довозити ще пакет документів. З розрахунками ще гірше: зі зданого по 800 зі мною розрахувалися лише на 25 відсотків». Це при тому, що збіжжя на держелеватори часто доводиться везти за 100—150 кілометрів, адже цих підприємств — одне-два на область.

      Таким чином, ані негода, яка стримала обвал цін, ані протяжність жнив у часі, ані суми, виділені з центрального і регіональних бюджетів, ані інші чинники, що сприяли урядовцям, не допомогли. Найвище керівництво вкотре демонструє, що опанувати цінового «коника» йому не під силу. На зерновому ринку продовжує панувати цінова невизначеність.

А гроші будуть завтра

      Більшість керівників господарств наївно вірять, що врешті-решт держава купить у них зерно по 800. Треба тільки почекати. Отож вони слухняно везуть пшеницю у Держрезерв. Підтримує цю надію і голова Державного комітету матеріального резерву Микола Песоцький, який нещодавно запевнив журналістів, що підприємства системи не просто виконають, а й перевиконають до Нового року план у півтора раза, придбавши 1,5 мільйона тонн зерна.

      Але збути пшеницю за державною ціною таланить далеко не всім. Так, Песоцький визнав, що станом на середину серпня понад 250 підприємств запропонували Держрезерву більше 3 мільйонів 600 тисяч тонн пшениці третього, четвертого і п'ятого класів. Водночас, згідно з уже проведеними тендерами, державні елеватори куплять лише... 625 тисяч тонн зерна. Тобто майже шестеро з семи продавців залишаються в «прольоті».

      Та й власне цифра 625 — це лише наміри. Реально станом на 15 серпня хлібні бази і комбінати хлібопродуктів, які входять до системи Держкомрезерву, підписали контракти на 400 тисяч тонн продовольчого зерна, з яких перераховано гроші лише за 270 тисяч. Що б там не казав пан Песоцький про доступність державних закупівель для простих смертних, його ж слова свідчать про те, що держрезервівці задовольняють далеко не кожного сільгоспвиробника. У нашій країні така ситуація стає чудовим приводом для хабарництва, «сірих» схем й інших ознак процвітання корупції.

      Серед пропозицій аграріїв вибирають кращі — десь за якістю зерна, десь за сумою «відкату» (яка, за словами експертів «УМ», коливається від 50 до 100 гривень на тонні), а десь за близькістю до керівництва підприємства чи за політичною позицією (питання «кого ви будете підтримувати на виборах?» лунає часто). Знову з'являється каста пільговиків — підприємств благонадійних і близьких до влади. І зазвичай фінансово сильних, бо слабшим завжди складно увійти в обойму «своїх».

      Але як би там не було, Держрезерв щось і якось купує. Переважно за рахунок грошей, які заробляє сам. У той час як ДАК «Хліб України» працює — як мокре горить. На відміну від відомства Песоцького, елеватори ДАКу мали закуповувати не тільки продовольче, а й фуражне зерно, якого так багато в нинішньому сезоні. На практиці ж їх цікавить лише продовольство, та й то у дуже невеликих кількостях, оскільки перші бюджетні гроші на заставні операції «Хліб України» одержав лише в цьому місяці. На такому «голодному» фінансуванні компанія, що переживає санацію, далеко не заїде.

      У регіонах картина ще строкатіша. Перший заступник міністра аграрної політики Юрій Лузан запевняє, що області майже виконали держзавдання, придбавши 1,2 мільйона тонн зерна, тобто понад дві третини від необхідного. Проте інформація, що надходить від керівників господарств і з облдержадміністрацій, свідчить, що все не так-то просто.

      Так, станом на початок серпня голова Полтавської облдержадміністрації Олександр Удовиченко зізнавався, що «нормальний механізм ціноутворення запустити поки що не вдається», оскільки зернотрейдери відмовляються купувати зерно на біржі по 800 гривень за тонну. Місцева ж влада у своєму розпорядженні мала лише 300 тисяч гривень із держбюджету, на які можна придбати «аж» 375 тонн пшениці 3-го класу із майже двох мільйонів тонн зерна, що їх зібрала область. Зрозуміло, що такими мізерними обсягами на ціноутворення не вплинеш, тому Удовиченко відзначав, що доводиться застосовувати адміністративні важелі впливу.

      Тим часом на сусідній Сумщині уповноважені від облдержадміністрації фірми не стали дуже напружуватися і запропонували сільгосппідприємствам продати їм продовольство по 500-550 гривень за тонну. Оскільки, як правило, такі контракти укладали до жнив, селяни не мали особливого вибору і працювали за реальною ціною, подумки прикидаючи, скільки вони отримали б, якби було 800...

      Водночас усі області «хворіють» на державну хворобу: купують зерно сьогодні, а розрахуватися за нього мають намір після-післязавтра. «В багатьох регіонах спостерігається таке негативне явище, як невчасні розрахунки із сільгоспвиробниками за поставлене зерно. На сьогоднішній день, за даними регіонів, проплачено близько 50 відсотків зерна», — визнав Юрій Лузан. Отже, і тут програма є, а грошей немає.

      Сільгоспвиробникам, яким потрібно гасити кредити за 2003 і 2004 роки, розраховуватися за отримані в рахунок жнив матеріально-технічні ресурси і починати посівну кампанію під урожай 2005 року, чекати ніколи, кошти їм потрібні сьогодні. А особливого вибору, кому збути збіжжя, у них немає. Державна машина дала збої в усіх стратегічних напрямах підтримки зернового ринку.

Сам не гам і трейдеру не дам

      Не підкріплена належними фінансами компанійщина, з якою урядовці підійшли до вирішення питання ціни, зіграла із селянами ще один злий жарт: відлякала зернотрейдерів, експортерів, які зазвичай скуповували під час жнив більшість зерна. Хоча продаж переважно фуражного зерна за кордон — ще один із чудових способів «розвантажити» ринок від надлишку збіжжя і в такий спосіб «зіграти» на підвищення ціни. Заковика в тому, що експортери хоч і є небідними, не можуть платити захмарні ціни. Не тільки тому, що страшенно скупі й не хочуть, а й тому, що вони — люди бізнесу, який залежить від світових цін на пшеницю та ячмінь, цін, які складаються у портах тієї чи іншої країни. Тим більше, що влада різницю між світовою ціною і декларативною внутрішньою їм не компенсує.

      Представники Української зернової асоціації, куди входять найбільші експортери зерна, кажуть, що в цьому сезоні експорт для них є вигідним за умов, якщо пшеницю 4-го класу купити по 500—510 гривень за тонну, а ячмінь — по 320—360 гривень, ну максимум — по 400 гривень. Дехто із господарств погоджується і на такі умови, одначе у трейдерів виникають проблеми із вивезенням зерна.       Найпоказовіший приклад — Дніпропетровська область, керівництво якої встигло настроїти проти себе дипломатичні місії уже двох країн — Сполучених Штатів і Швейцарії. Спочатку облдержадміністрація заарештувала ячмінь американської компанії «Каргілл», а потім — зерно швейцарської компанії «Серна», аргументуючи тим, що експортери не доплатили селянам. Звичайно, популістська війна місцевої влади із зерноторговцями більшості керівникам господарств Дніпропетровщини сподобалася. На відміну від експортерів, які розуміють, що за адміністративним популізмом криється небезпека ще більшого «перегріву» (тобто перенасичення) ринку, а відтак ще нижчого падіння ціни.

      За словами директора дніпропетровського представництва компанії «Серна» Олега Козяренка, адміністративне свавілля влади призведе до затарювання елеваторів і складів ранніми зерновими, від чого виникнуть труднощі із відвантаженням насіння соняшнику, збір якого уже розпочався. Отож від «захисних» дій дніпропетровської влади сільгоспвиробники постраждають ще більше. Врешті-решт зерно їм доведеться продавати за ще нижчими цінами, ніж ті, що склалися на початку серпня. Адже тваринництво області все одно вирощений фураж не перетравить, і його рано чи пізно доведеться експортувати. А світові ціни є такими, якими вони є.

      Водночас деякі інші трейдери, ставши з вини влади для селян «ворогами народу» (ніхто не любитиме тих, хто не платить високої ціни!) вирішили взагалі не працювати в Україні, а потихеньку переорієнтовуються на російський ринок. За оцінками УЗА, п'ять компаній, які уже виводять свої капітали, інвестували в сільське господарство близько 200 мільйонів гривень, тобто були трейдерами середнього рівня. Проте їхня поведінка є важливим сигналом назовні про нестабільність українського аграрного ринку і за ними можуть піти інші експортери.

      Утім владі такий поворот подій лише на руку — в Києві давно мріють створити єдиного зернового трейдера і знову накласти державну лапу на прибутковий бізнес. Тобто держава свідомо «виживає» конкурентів з ринку. От тільки це аж ніяк не на користь Україні, а отже, тим самим селянам і споживачам, про інтереси яких на словах начебто дбають адміністратори з печерських пагорбів. Сьогодні селяни ще мають вибір, кому продавати зерно — державі, яка обіцяє 800, але не платить, чи підприємцям, які 500—650 гривень дають хоч сьогодні. А скоро його може не стати, і доведеться повертати суцільний бартер, який у середині 90-х «процвітав» саме через зініційовану державною політикою «підтримки» села кризу неплатежів.

* * *

      Ущент програвши битву за високі ціни на пшеницю, уряд не переймається її наслідками, а розпочинає нову кампанійську боротьбу — за низькі ціни на хліб. Якби процес ціноутворення на зерно нового урожаю ішов без брутального адміністративного втручання і непідкріпленого коштами диктату ціни, завдяки високому урожаю здешевлення хліба і макаронних виробів відбулося б само собою, природним чином, унаслідок здешевлення продовольства і зростання конкуренції на ринках борошна і хлібобулочних виробів. Так сталося у 2001 і 2002 роках, коли Україна зібрала понад 20 мільйонів тонн пшениці.

      Проте владі дешевий хліб потрібен зараз і негайно. Так само, як дороге зерно, — для того, щоб сподобатися виборцю напередодні виборів. Тому процес здешевлення хліба почнеться в адміністративному порядку з 1 вересня, спочатку у Києві і Полтаві, а потім у Криму та інших областях. Так, дивись, до 31 жовтня образ Прем'єра поповниться ще однією з чеснот. Тим більше що свій намір нагодувати населення дешевими буханцями Віктор Янукович уже задекларував під час відвідин Сорочинського ярмарку. Так само, як він задекларував спосіб, у який здешевлення відбудеться. «Ми окремо будемо приймати кожен регіон, будемо вести розмови і будемо домовлятися по-хорошому», — пообіцяв він.

      Водночас другим боком медалі ревної урядової турботи про народ стане зникнення з ринку зернових компаній, які давали українцям робочі місця і платили непогані зарплати, відхід із зернового борошно-хлібного бізнесу дрібних підприємців, які створювали зайнятість у селах та містечках, скорочення конкуренції і якості масових сортів хліба з метою знизити його ціну і зменшити собівартість. Будемо жити, як у цьому році: із несмачними і легкими, зате дешевими батонами та «цеглинами». Принаймні до виборів. Бо з дорогого зерна (того, що по 800) якісного дешевого хліба не спечеш, а дотувати пекарів, як показує практика попередніх років, влада не збирається.