Невіртуальна війна

12.08.2014
Невіртуальна війна

Віртуальне спілкування дедалі частіше замінює живе. Інтернету, як і коханню, підвладні всі покоління.

Як і кожне явище, соціальні мережі мають плюси та мінуси. Особливо у період загострень та криз на кшталт теперішньої. І отримати корисну інформацію, і захлинутися у некорисній, і згуртувати коло соратників, і відчути себе у вкрай ворожому інформаційному оточенні — все це однаковою мірою можливе завдяки соціальним мережам. «УМ» розбиралася у тому, як ведеться активному користувачу iнтернету, коли у країні (і комп’ютері) точаться реальні та віртуальні бої.

Не заплутатись у павутінні

«Жорстока війна, яка сколихнула Донбас, почалася в мережі», — зауважує засновник найбільшої спільноти «Революція. Євромайдан. АТО» «Вконтакте» Назар Німировський. Станом на початок серпня цього року його спільнота налічувала 516 440 учасників. І хоча сам засновник зізнається, що не має фахової освіти журналіста, він, працюючи у команді з медійниками, створює якісний контент. Перевірену інформацію подає під різними кутами зору, а неперевірену взагалі не викладає. Усі коментарі контролюють модератори, не допускаючи провокацій.

«Інформаційна війна проти України ведеться не перший рік. Соціальні мережі — не виняток. Тут можна побачити багато прикладів пропаганди путінського режиму. Як правило, психологічний тиск на читачів здійснюється за допомогою російських спецслужб. Тому цю спільноту ми створили на противагу хибним джерелам інформації перш за все з метою координувати дії людей. Адже саме щодо координації соціальні мережі, на мою думку, відіграли одну з найважливіших ролей під час Євромайдану і тепер, коли іде війна», — говорить Назар Німировський.

Важливо, додає він, не забувати і про спільний інформаційний простір між Україною та Росією у соціальних мережах. Тут є дві сторони медалі. З одного боку, спільний простір унеможливлює блокування шалених інформаційних потоків iз Росії, які спрямовані проти української армії та нового уряду. Але з іншого відкриває можливості для співставлення різної інформації.

«Інформаційна війна дуже важлива річ, саме тому проукраїнські спільноти не заблоковані цілком, а лише частково (для росіян). Адже якщо це буде зроблено з ВК, пропаде великий потік важливої інформації для російських служб, а також значна кількість активних користувачів, які перейдуть на Фейсбук. Ну і про хороше: соціальні мережі — це, напевно, єдине джерело, де можна знайти альтернативні погляди на події. На цей момент росіяни перебувають в інформаційній ізоляції. «Роскомнадзор» позаблоковував усі сайти та навіть спільноти для російських користувачів, аби ті не мали змоги аналізувати та обробляти інформацію», — додав Назар Німировський.

Обережно, фейк!

Під час віртуального спілкування в соціальних мережах можна говорити не лише про події на Донбасі. Оскільки цільова аудиторія мережі — це молодь, то і формування громадської думки лягає відповідним чином на її плечі. Ще на початку Євромайдану на Фейсбуці та «Вконтакте» з’явилися спільноти «Євромайдан. Точка відліку», «Брутальна політика», «Україна-Новини-Майдан-Беркут», «Самооборона Майдану», «Правий сектор», «Україна в огні», «Майдан Онлайн», «Слава Україні!», «Український Майдан» тощо. До речі, щодо спільноти «Український Майдан». Таких існує дві, при чому одна з них належить «новоросійцям», а друга — українським націоналістам. Перша налічує 16 295 учасників, а друга — 7 312. Обидві подають інформацію оперативно, регулярно і приблизно одночасно, тільки смислове навантаження зовсім різне. З одного боку — російська пропаганда, з іншого — українська.

Наприклад, 5 серпня на проросійському «Майдані» виклали інформацію про те, що націоналісти намагалися спалити два філіали «Сбербанка России» у Миколаєві разом з охоронцями. «Як повідомляє Державна служба охорони у Миколаївській області, вночі на «102» надійшло повідомлення від охоронця філіалу одного з банків, що по вулиці Потьомкінській у центральному районі міста. Чоловік повідомив, що невідомі особи розбили три вікна фінансової будівлі і кинули пляшку із запалювальною сумішшю, але пожежі не виникло», — повідомляється у пості. У проукраїнській спільноті з однойменною назвою одразу спростували цю інформацію, мовляв, нічого подібного у Миколаєві не було. Правда чи ні, але люди відреагували і почали сипати коментарями. Знайшлися й «очевидці», й нібито офіційні представники Держслужби, які коментували пост «Вконтакте» під псевдонімом і без світлини.

До речі, фейкові сторінки — це також одна з особливостей віртуального спілкування. Часто вони створюються для перевірки настроїв тих чи інших користувачів. Жертвою зради з боку давнього друга став Андрій Сокольний, громадський активіст із Донецька, член ГО «Конгрес українських націоналістів». «Ми з моїм другом Олегом були знайомі зі школи, приятелювали. Він завжди підтримував ідею «спільного руського дому», але це не заважало мені мати з ним дружні стосунки. Коли почалася війна, він пішов воювати за «ДНР», не сказавши мені ні слова. Написав якось на Фейсбуці, і запитав, здавалося б, очевидні речі, мовляв, чи не змінив я своїх поглядів. Я й подумати не міг, що він усі мої відповіді передавав «ДНРівцям». Зрештою, мені довелося виїхати з міста і тепер я й досі переховуюся», — каже Андрій.

Приваби й пастки iнтернету

Отже, усі ми активно користуємося соцмережами для отримання та поширення інформації, хоча вважати прочитане там достовірною інформацією, безумовно, не можна. «Будь-яка інформація потребує ретельної перевірки. Соціальні мережі аж ніяк не є стовідсотково правдивим джерелом, якому наосліп можна довіряти. Ніхто не може гарантувати, що за кожний акаунт відповідає одна фізична особа. Найчастіше спільноти, які містять провокативні пости щодо останніх новин iз фронту, кількості загиблих або діяльності того чи іншого політика, створюють спеціальнi люди, які мають у цьому фінансовий інтерес. Трапляються випадки, коли людям платять за коментарі, за навмисне підбурювання до ідеологічних сутичок в онлайні тощо. Тому розглядати соціальні мережі як альтернативу ЗМІ — можливо, але в жодному разі не сприймати їх як беззаперечну правду», — коментує Ольга Антонова, кандидат наук із соціальних комунікацій, експерт-теоретик у галузі журналістики Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Тим часом соціальні мережі викликають неабиякий інтерес у психологів. Вони здебільшого сходяться на думці, що українське суспільство настільки загнане в глухий кут пережитками радянської репресивної системи, що та уявна свобода слова, яка є в мережі, нібито психологічно «розвантажує» людину, оскільки в дійсності такої свободи не існує. Значний відсоток людей є пасивними спостерігачами тільки через те, що вони бояться відкрито заявити про свою громадянську позицію або висловити незадоволення діями владних органів. «Соціальні мережі є найсильнішим явищем, яке буквально «затягує» людину. Це більш безпечне спілкування, особливо для інтровертів. Так виникає своєрідна ілюзія, що людина нібито самовиражається. У людей-«онлайників» виникає відчуття, що вони беруть активну участь у подіях, хоча насправді це хибне враження», — говорить бізнес-тренер Людмила Черненко.