У лабораторії синхронного перекладу Інституту філології КНУ.
Коли колектив Інституту філології на посаду свого директора переконливою більшістю голосів обрав професора Григорія Семенюка — вченого, який тривалий час очолював навчальний процес на філологічному факультеті, до того ж мав кількарічний досвід успішної роботи в Міністерстві освіти на посаді начальника Управління післядипломної освіти та Управління змісту базової освіти, був завідувачем кафедри та автором низки наукових праць і підручників, відзначених Міносвіти як кращі, тоді окремі «відставники», чиї владні амбіції не справдилися, почали активно висловлювати «сумніви» в доцільності існування закладу, який, замість трьох аристократичних деканських портфеликів, пропонує один, але не підйомний для них директорський.
Отоді й потекли «помийні» потоки у бік рідного храму науки з-під пер колись владних філологічних мужів, котрі зрозуміли, що в чесному і шляхетному змаганні їм уже ніколи не здобути довіри і поваги у професорсько-викладацького колективу, який за понад 12 років існування Інституту добре розібрався, хто чого вартий, і тепер понад усе дорожить атмосферою єдності, взаємної поваги, доброзичливості, відповідальності, патріотизму і справедливості.
Зовсім не хочеться полемізувати з автором, який послуговується прийомами спотворення фактів. У читача, далекого від університетської філології, цей текст може викликати певні сумніви: мовляв, може, й справді знайшовся самотній святенник у білих шатах, який «волає» на захист заляканих, принижених і упосліджених учених-сіромах, позбавлених не тільки голосу, а й людської гідності, щоб повстати проти силоміць насадженого директора. Але ж насправді публікація спрямована на деструктив, на дроблення підрозділу з великим науковим і освітнім потенціалом Інституту, з яким охоче співпрацюють найповажніші філологічні осередки на всіх континентах. Колективу, який провадить співпрацю з усесвітньо відомими корпораціями та об’єднаннями, такими як японська Mitsubishi, корейський Samsung чи американський Microsoft.
Зараз філологія в Шевченковому університеті розвивається особливо потужно. Нині в Інституті вивчають понад 30 мов. Нещодавно було відкрито спеціальність «білоруська мова і література», також студенти отримали можливість вивчати в’єтнамську, індонезійську, словенську, словацьку та португальську мови й літератури. Торік було впроваджено спеціальність «прикладна лінгвістика». Цього року оголошено набір на спеціальності «кримськотатарська мова і література» та «шведська мова і література». Очевидним здобутком університету є впровадження в Інституті філології поєднаних спеціальностей. Вони забезпечують конкурентоспроможність наших випускників на сучасному ринку праці. Експеримент із поєднання української з іншою слов’янською чи західноєвропейською мовою або філологічного й перекладацького фаху здобув підтримку і схвалення Міносвіти. Після впровадження поєднаних спеціальностей у нас відчутно зріс наплив абітурієнтів (до 50 осіб на місце), а також число студентів-контрактників саме на цих спеціальностях. Тож, як бачимо, наші кращі діти «не розбігаються по європах», а примножують вікову славу найкращого університету країни.
Професор Людмила Грицик — один iз найвідоміших фахівців у галузі компаративних досліджень, лауреат премії ім. А. Кримського НАН України за монографію «Орієнталістика А. Кримського в українському літературному процесі початку ХХ ст.», удостоєна ордена Честі (нагорода президента Грузії за розбудову українсько-грузинських академічних та наукових зв’язків, 2006 р.), медалі Тбіліського університету ім. М. Джавахішвілі, звання почесного доктора Тбіліського університету (2013 р.). Успіхи Інституту філології визнано і гідно оцінено у багатьох країнах світу. Отож у той час, коли пан Халимоненко збирав «компромат», професор Людмила Грицик займалася розбудовою кафедри теорії літератури, літературної творчості та компаративістики, забезпечувала захисти численних своїх аспірантів та докторантів.
Важливою складовою частиною діяльності Інституту філології є впровадження нової концепції викладання іноземних мов на різних факультетах університету. З цією метою за ініціативи ректора академіка Леоніда Губерського Інститут розробив Концепцію викладання іноземних мов на нефілологічних факультетах Київського національного Університету імені Тараса Шевченка. Адже сьогодні без знання іноземної мови фахівець навіть найвищого рівня професійної підготовки втрачає свою конкурентоспроможність як в Україні, так і за її межами.
Нині студенти університету, які здобувають освітній рівень «бакалавр» і вступають до магістратури, у переважній більшості вільно спілкуються іноземною мовою на фахову тематику, а викладачі, щоб виграти конкурс на посаду асистента, доцента чи професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, мусять обов’язково пройти тестування на знання іноземної мови.
Можна було б не надавати значення словесним нападкам колишнього члена колективу. Хто причетний до славної філологічної родини, яка понад півтора століття успішно розвивається в одному з найавторитетніших університетів України і Європи, той хіба що скривиться у відповідь на критику в газеті. Бо чи варто, скажімо, виправдовуватися звинуваченому у «співіснуванні» (?!) з Партією регіонів директору, який особисто провідував у лікарнях студентів, поранених і побитих на Майдані, та ініціював в Інституті збір коштів (було зібрано понад 21 тисячу гривень) для лікування другокурсниці, якій «беркутівська» куля влучила в обличчя і зупинилася за міліметр від сонної артерії. Викладачі пишаються громадянською свідомістю своїх студентів, які стояли в морози на Майдані разом зі своїми улюбленими викладачами, готували оборонцям чай і їжу, дехто, серед них і викладацькі діти, зазнав серйозних поранень.
В Інституті триває нормальний передвиборчий процес, кафедри висувають свої кандидатури на посаду директора. Відомо, що вже висунуто декілька цілком гідних особистостей, яких знає і глибоко шанує весь Інститут. Є в цьому числі й теперішній директор Інституту — заслужений діяч науки і техніки України, кавалер двох орденів «За заслуги», отриманих, між іншим, за часів президентства Віктора Ющенка, досвідчений і визнаний науковець (скажіть, чи багато ви знаєте філологів, які читали свої фахові лекції у Парижі в штаб-квартирі ЮНЕСКО?!). Колектив вбачає у вихованні такого директора свою заслугу, і якщо обере його ще на один термін, то в цьому не буде ніяких порушень, бо університетський статут не передбачає тут обмежень.
Що ж, як кажуть, немає лиха без добра — будемо вважати цю розмову профорієнтаційною бесідою для майбутніх філологів, які оберуть для навчання саме Шевченків університет.
* * *
У підготовці статті брали участь: професори та завідувачі кафедр Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема: І.П. Бондаренко — кафедра китайської, корейської та японської мов і літератур; Л.В. Грицик — кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості; О.П. Івановська — кафедра фольклористики; О.С. Снитко — кафедра російської мови; Т.Ф. Маленька — кафедра Близького Сходу; В.М. Підвойний — кафедра тюркології; О.М. Сліпушко — кафедра історії української літератури і шевченкознавства та інші.
Щороку викладачі, докторанти й аспіранти ІФ друкують понад 70 статей у різних наукових виданнях США, Західної та Східної Європи, Азії більш ніж 10 мовами світу.
У 2013 році на базі Інституту філології відбулася всеєвропейська наукова конференція «Поліслав-17», у якій узяли участь понад 45 закордонних учених-славістів.
Щороку понад 150 студентів-філологів виїздять на різнотермінові практики та навчання до кращих закордонних ВНЗ, з якими Інститут має відповідні угоди (тісна співпраця ведеться зі 179 університетами, корпораціями та компаніями світу).
Інститут філології у партнерстві з Інститутом літератури НАН України, журналом «Всесвіт» та радіо «Свобода» (куратор проекту — доцент ІФ Галина Усатенко) у 2010 році зініціював багаторічний міжнародний проект «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом», у ході якого відбулася серія академічних дискусій за участі Оксани Пахльовської, культуролога, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, професора Римського університету «Ла Сап’єнца»; Жака Ван Кеймюлена (Jacques Van Keymeulen), професора Гентського університету (Бельгія) та Мрідули Гош, голови правління Східноєвропейського iнституту розвитку, перекладачки (Індія); Ларса Еллестрьома, професора Стокгольмського університету, голови правління Північного товариства інтермедіальних досліджень (Швеція) та Мехйоара Аляві Мокаддам, доктора Мешхедського університету (Іран), професора кафедри країн Близького Сходу.
У ювілейний Шевченків рік Інститут філології став центром наукової, суспільної й культурної думки. Від презентацій ювілейних видань, зустрічей iз провідними шевченкознавцями США (Григорій Грабович), Канади (Марко Роберт Стех) — до Шевченківського міжнародного літературного конгресу, за участі фахівців із Грузії, Японії, Кореї, Польщі, Росії.
Коли Г. Халимоненко, якого буцімто «вже давно непокоїть стан освіти й науки в Інституті філології», очолював там кафедру сходознавства, комісія з контролю за ходом навчального процесу виявила, що на цій кафедрі окремі дисципліни студентам молодших курсів читають не викладачі, а старшокурсники, тоді як через брудні інтриги з кафедри змушені були звільнитися всесвітньо відомий професор-поліглот, знавець понад 20 мов К. М. Тищенко та фахівець із далекосхідних мов доцент В. Ф. Резаненко. Зараз, до речі, К. М. Тищенко успішно працює в Інституті філології, 5 років тому нагороджений орденом Ярослава Мудрого.
Головною проблемою сходознавчих кафедр на момент створення ІФ була недостатня наукова підготовка викладацького складу. Кількість штатних викладачів-сходознавців iз науковим ступенем кандидата і доктора наук за часів Г. Халимоненка не перевищувала 10—15%.
На сьогодні ситуація така: кафедра тюркології — 80% викладачів мають науковий ступінь; кафедра Близького Сходу — 70%; кафедра китайської, корейської та японської філології — 50%.
Професура та викладацький склад Інституту філології визнається найавторитетнішими інституціями різних країн світу: професор Іван Бондаренко, завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології, одержав орден «Вранішнього Сонця» від уряду Японії (за переклади японської поезії українською мовою). Доцент кафедри Близького Сходу Катерина Довбня — нагороду Республіки Індія «За неоціненний внесок у поширення мови гінді у світі» (зазначимо, що цю нагороду дають індологам, які отримали світове визнання), член-кореспондент НАН України, професор, завідувач кафедри полоністики Ростислав Радишевський отримав звання дійсного члена Польської академії наук, проректор КНУ, завідувач кафедри методики викладання іноземних мов та прикладної лінгвістики Петро Бех, проф. Р. Радишевський, професор кафедри полоністики Тетяна Черниш були нагороджені Орденом «Кавалерський Хрест за заслуги перед Річчю Посполитою», член-кореспондент НАН України, професор кафедри елліністики Ніна Клименко була нагороджена орденом Доброчинності (ця висока державна нагорода Греції, що присуджується за визначні заслуги в розвитку духовних зв’язків Греції з іншими країнами). Нещодавно науковий співробітник Інституту філології Ганна Черненко перемогла в конкурсі на кращу доповідь серед 90 учасників Міжнародної iнтернет-конференції «Діалог мов — діалог культур».
За останні 7 років студенти Інституту філології 106 разів посідали найвищі рейтингові позиції на Всеукраїнських олімпіадах, здобувши 27 перших місць, 35 других і 44 третіх. Із них 53 позиції належать теперішнім сходознавцям. На Всеукраїнських олімпіадах із турецької мови та літератури, які проводить Київський національний лінгвістичний університет, протягом останніх років студенти ІФ посідали найвищі місця: у 2009-му та 2011-му — 1-ше мiсце — К. Бояринцева, М. Чепургіна, у 2014 р. : 1-ше та 2-ге місця — І. Коверна та В. Бородавченко. У 2014 р. студентка 4-го курсу Н. Ковтонюк посіла 1-ше мiсце на Всеукраїнській олімпіаді з української мови і літератури.
На Всеукраїнському конкурсі студентських наукових праць за ці роки здобуто 30 перемог (13 — перших, 9 — других та 8 третіх).
Практично щороку студенти та молоді вчені Інституту філології стають лауреатами Премії НАН України для молодих учених (Д. Чистяк, В. Левицький, О. Блик, О. Сергеєва, Б. Плющ, А. Саволоцька), а також лауреатами інших міжнародних премій (2013 рік — В. Тесленко, студент 2-го курсу магістратури, диплом І ступеня Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка; випускник аспірантури, а зараз молодий викладач кафедри французької філології Д. Чистяк нагороджений кількома преміями зарубіжних країн: премія міністерства культури Федерації Валлонія-Брюссель у галузі художнього перекладу «за внесок у розвиток франкомовної літератури Бельгії за кордоном»; премія ім. Г. Сковороди посольства Франції в Україні за кращий художній переклад року («Твори» Маргеріт Юрсенар) та ін.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
