На коня!

27.05.2014
На коня!

Кінь може бути не тільки добрим і надійним другом, а й лікарем... (автора.)

«Масаж з підігрівом»

Учені довели, що спілкування з кіньми позитивно впливає на емоційний стан людини, а верхова їзда розвиває координацію та покращує фізичну форму. Однак благородні скакуни мають здатність дивним чином виліковувати цілий спектр найрізноманітніших захворювань: від синдрому Дауна, ДЦП до чоловічих недуг, зокрема простатиту.

«Метод іпотерапії ґрунтується одночасно на двох факторах — біомеханічному та психоемоційному, — розповідає Анна Бураго, психолог, іпотерапевт, керівник Благодійної організації «Іпотерапевтичний центр «Спіріт». — Біомеханічний фактор — один із найсильніших у плані фізичної реабілітації людини. Тіло коня влаштовано таким чином, що коливання, які йдуть від його спини під час руху, діють на вершника в трьох напрямах. Перебуваючи на коні, маєш постійно утримувати баланс, здійснюючи мікрорухи, тож тіло весь час включене в роботу».

Їзда верхи покращує координацію та концентрацію людини. Крок коня ідентичний із кроком людини: коли хребет вершника напряму стикається з тілом коня — від ніг тварини в людський мозок йде імпульс на здоровий рух. Скажімо, людина не може ходити, в неї проблеми з опорно-руховим апаратом — швидше за все, її мозок просто не знав цього здорового руху. Тобто слід виробити правильний стереотип ходьби. Окрім цього, температура тіла коня перевищує людську на 1,5-2 градуси, тож при безпосередньому контакті з конем прогріваються м’язи і суглоби ніг і тазу. Своєрідний «масаж з підігрівом».

Ідеальний живий тренажер

Центр, в якому працює Анна, спеціалізується саме на лікуванні дітей, хворих на ДЦП, синдром Дауна, аутизм, а також на реабілітації пацієнтів після онкозахворювань та інсульту. Вікові обмеження мінімальні — заняття можна починати з шести місяців.

«На коні можна пройти весь шлях онтогенезу, — каже Анна Бураго. — Верхи малеча вчиться і перевертатися, і повзати, і тримати голівку. У цьому плані кінь — ідеальний живий тренажер, адже є мало методик, які змушують дитину стимулювати підйом голови. Ми кладемо маленького вершника на коня задом-наперед, при інтенсивному темпі ходи малюку некомфортно лежати — круп рухається весь час до обличчя дитини, у результаті вона намагається підняти голову — і тренує м’язи шиї».

Біомеханічний фактор також діє через поперек людини, каже іпотерапевт. Коли ми їдемо верхи, то робимо коливальні рухи вперед-назад. Від коливань тазу весь хребет і навіть кістки черепа починають рухатися, а це, як при глибокому диханні, стимулює відтік венозної крові від головного мозку.

Щодо психоемоційного фактору — тут важко переоцінити позитивний вплив спілкування людини з чотириногими скакунами. Їзда верхи привчає до самостійності, поліпшує адаптивні функції, людина стає спокійнішою, менше дратується. Подолання страху перед такою сильною та великою твариною — це велике зрушення, особливо для дітей.

«Верхова їзда впливає на центральну нервову систему, відтак активізується розумовий розвиток дитини, зменшуються відхилення у цьому процесі, — розповідає Анна Сергіївна. — Іпотерапія сприяє розвитку мовного апарату. Багато діток, які не розмовляли, після лікувального курсу стали говорити навіть цілими реченнями. Кінь стукотом своїх копит задає ритм для промовляння певного віршика, скоромовки, і, таким чином, можна позбутися певних логопедичних проблем».

Коні і люди

Маленький пацієнт часом не знає, що проходить курс лікування. У такому випадку не виникає підсвідомого опору, і це робить іпотерапію більш ефективною, ніж стаціонарне лікування. Тим паче діти часто мають підсвідоме упереджене ставлення до людей у білих халатах, тож лікарю буває важко налагодити емоційний контакт iз маленьким пацієнтом. В іпотерапії кінь є посередником між дитиною і лікарем, і оскільки коні — добрі, позитивні тварини, які дуже стабільні в своєму настрої, то і люди, що проводять заняття, переважно в доброму гуморі.

Також катання верхи впливає на самооцінку: дитина верхи — вище, ніж усі дорослі, вона — «на коні», вона сильна та смілива, на неї працює команда, їй допомагають. Взагалі, відчуття «вище-нижче» в природі відіграє важливу роль: наприклад, у ведмедів той, хто домінує на певній території, високо на дереві ставить мітку, і, якщо інший самець, який прийшов на цю місцевість, не може дотягнутися до неї, йому слід забиратися геть.

Дорослим іпотерапія допомагає долати стреси, депресивні і посттравматичні стани. А «важких підлітків» спілкування з кіньми привчає до дисципліни, витримки, відповідальності, виконання певних обов’язків — годувати тварину, доглядати за нею.

Метод іпотерапії має декілька складових, тісно пов’язаних між собою. Це «пацієнт», команда, яка проводить заняття, лікар та, звичайно ж, сам кінь. Уся команда має працювати злагоджено — тільки так можна досягнути позитивних результатів.

Як усе відбувається

Людина приходить до лікаря, який робить огляд та дає певні рекомендації для іпотерапевта, і в процесі занять вони узгоджують свої дії, слідкуючи за перебігом хвороби. Анна Бураго наголошує: їхній центр ніколи не візьме дитину на заняття без відповідного дозволу спеціаліста, адже хворі діти потребують особливого ставлення, знання і розуміння. Навіть при однаковому діагнозі вони можуть бути абсолютно не схожі. «Іпоцентр повинен мати у штаті лікарів або безпосередньо з ними співпрацювати, щоб зрозуміти, яким чином займатися з дитиною та не зашкодити їй», — говорить вона.

Команда, яка проводить заняття з курсу іпотерапії в центрі «Спіріт», включає в себе коновода (він веде коня і відповідає за його безпечну поведінку на манежі), іпотерапевта — це або психолог, або реабілітолог (спеціаліст з вищою освітою, обізнаний з методом іпотерапії, має досвід роботи з дітьми та співпрацює з лікарем), і помічника, який допомагає іпотерапевту утримувати малечу верхи, забезпечуючи страховку і правильну посадку дитини на коні.

«Під час руху завжди треба стежити за реакцією дитини, чи готова вона до певних вправ, — розповідає іпотерапевт. — Вивчивши досвід багатьох іпотерапевтичних центрів за кордоном, ми вирішили, що з однією дитиною завжди працює одна і та ж команда. Так і тварина звикає до людей, і діти налагоджують контакт із терапевтами. Не кожного хлопчика або дівчинку візьмуть на будь-якого коня до будь-якої команди — це залежить від діагнозу і проблем, від яких треба позбутися».

Коні для іпотерапії, а особливо дитячої, також не можуть просто «прийти з вулиці». До них є низка жорстких вимог: зріст від 1 м 35 см до 1 м 55 см. У тварини має бути широка спина, щоб вершник комфортно сидів без сідла. Також обов’язкові правильна конституція та широкий, правильний крок. Тварину для іпотерапії обирають спокійну, контактну з людьми, передбачувану, не агресивну. «Ми не беремо шкап, загнаних, втомлених тварин, оскільки вони ділитимуться зовсім не тією енергетикою», — говорить пані Анна.

Перш ніж дозволити їм працювати з хворими, рисаків тренують професійні спортсмени на манежі. Такі коні слухняні, реагують на найменші рухи вершника, розуміють, чого від них хочуть.

* * *

У кожного маленького пацієнта, який займається в центрі, є позитивна динаміка, каже Анна Буриго. У діток поліпшуються сон, апетит, настрій, підвищується концентрація уваги, вони стають більш контактними із зовнішнім світом, покращуються комунікаційні навички, пам’ять, мислення, знижується гіперактивність, відновлюється координація рухів.

Спілкування з кіньми позитивно впливає на людину, адже більш слухняну, спокійну і дружелюбну тварину важко знайти. Позитивний вплив іпотерапії на психічне здоров’я — неоціненний. А від душевного здоров’я залежить і здоров’я організму в цілому.

ДО РЕЧІ

В українському фольклорі — приказках, прислів’ях, народних піснях — велику увагу завжди приділяли коням, адже здавна вони були вірними помічниками людини. А наприкінці ХVІІІ століття виявилося, що ці благородні тварини мають також здатність лікувати різні недуги. Саме тоді «кінну» терапію почали активно застосовувати для досягнення фізичної та психологічної гармонії. Іпотерапія — це метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди. Концепція такої терапії вперше згадується в часи Стародавньої Греції у працях Гіппократа. У середині XVIII століття енциклопедист Дені Дідро у трактаті «Про верхову їзду і її значення для того, щоб зберегти здоров’я і знову його знайти» писав: «Серед фізичних вправ перше місце належить верховій їзді. З її допомогою можна лікувати багато хвороб, але можливо також і попереджати їх, як тільки вони проявляються».

Але як метод лікування іпотерапія сформувалась у 1960 році, коли її почали застосовувати в Німеччині, Австрії та Швейцарії як доповнення до традиційної фізичної терапії.