Жіноча гідність

«Чоловік останнім часом мене просто зненавидів. Почав бити, кидатися на мене і дитину з ножем та знущатися морально. Після чергового скандалу він приносить квіти, просить пробачення, каже, що це більше не повториться. Я завжди йому пробачаю, даю шанс усе виправити. Це не допомагає, а насильство стає ще жорстокішим. Як бути в такій ситуації? Допоможіть знайти вихід». Такі звернення до психологів чи на гарячу лінію відповідних служб від жінок, які потерпають від домашнього насильства, — далеко не рідкість. І якщо раніше жінки воліли не виносити сміття з хати, то останнім часом вони все частіше починають боротися за власну гідність.

Насильство в родині — проблема, на перший погляд, не помітна, однак досить серйозна. За даними ООН, кожна друга жінка у нашій державі стикалася з такими проблемами. Прояви неповаги до представниць слабкої статі мають низку причин: нестача грошей, безробіття, пияцтво чи ревнощі. «Багато жінок приховують правду про те, що з ними сталося, аргументуючи тим, що у них сім’я, діти, — розповідає психолог Наталія Носаль. — Але вони просто втішають себе, що подібне більше не повториться. Це велика помилка, адже коли чоловік підняв руку на жінку вперше, то в більшості випадків це стається і вдруге, і втретє. Тому представниці слабкої статі не повинні сидіти склавши руки, а робити все можливе, щоб захистити власні права».

А захистити їх законним чином не так i легко. Психологічне, сексуальне, фізичне насильство над жінкою — один зi складників українських реалій, однак відстояти правду не так просто. За даними Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», щороку до правоохоронних органів України надходить більше 150 тисяч дзвінків щодо насильства над жінками. І лише 30 % заяв потрапляють до суду, а обвинувачувальних вироків виноситься ще менше. За 9 місяців 2013 року працівники національної «гарячої лінії» отримали 225 скарг про бездіяльність міліції та органів місцевої влади з приводу домашнього насильства. «Різниця між зареєстрованими справами і тими, що доходять до суду, складає лише чверть. Це означає, що немає належного розслідування справ, немає необхідної доказової бази, немає роботи з потерпілими. Тому можна говорити, що проблема насильства над жінками є і в суспільстві, і в реагуванні з боку правоохоронних органів», — зазначає Катерина Левченко, президент центру «Ла Страда-Україна».

На думку спеціалістів, в Україні спеціалізованих окремих закладів для жінок-жертв насильства катастрофічно мало. «Потерпілі можуть отримувати притулок і допомогу в Центрах соціально-психологічної допомоги для людей у складних життєвих обставинах. Але навіть такі заклади відсутні у п’яти регіонах нашої країни. Це Вінницька, Полтавська, Харківська, Черкаська та Херсонська області», — розповідає директор департаменту комунікацій «Ла Страда-Україна» Ліза Рай. В Україні налічується 33 центри допомоги жінкам, у яких потерпілі отримують притулок, психологічну чи юридичну підтримку. Але, за стандартами Ради Європи, у нашій державі має бути більше півтисячі таких закладів.

У столиці, до прикладу, діє Київський міський центр роботи з жінками, Центр у справах сім’ї та жінок Деснянського району міста Києва, Київський міський центр сім’ї «Родинний дім», які спеціалізуються на проблемах насильства в сім’ї. «З кожним роком людей стає все більше — вони почали довіряти державним органам, шукати шляхи вирішення проблем», — каже директор Центру у справах сім’ї та жінок Деснянського району міста Києва Наталія Грищенко. За тиждень Центр приймає близько 50 осіб, з яких 30 — жертви насилля. По кваліфіковану допомогу звертаються жінки різного віку та соціального статусу. При Центрі функціонують денні стаціонари: консультації з юристами, курси реабілітації з психологами та соціальними робітниками, притулок для жінок-жертв домашнього насильства. «У 50% жінок, які отримали допомогу, змінюється світогляд, погляди на своє колишнє життя», — зазначає Наталія Грищенко.

У межах плану дій Ради Європи в Україні з кінця 2013 року впроваджується проект щодо запобігання насильству над жінками. 1 серпня 2014 року має вступити в дію так звана Стамбульська конвенція, ратифікована 10 державами-членами ЄС. Вона включає захист особливо вразливих категорій — жінок-мігрантів та дітей; передбачає проведення інформаційних та освітніх кампаній; включення гендерної рівності в навчальні програми та професійну підготовку фахівців. Конвенція вимагає від держав-учасниць ведення статистики всіх злочинів сексуального насильства за статтю, проведення досліджень для надання оцінки цьому явищу; забезпечення ефективного розслідування усіх справ; створення спеціальних центрів, які надаватимуть психологічну, медичну, соціальну та інші види допомоги постраждалим. Для України, де за останні два місяці лише з Криму виїхало близько чотирьох тисяч корінних жителів, а схід охоплений хвилею агресії, ці питання досить актуальні. Цього року ратифікувати Стамбульську конвенцію має й наша держава, однак для цього потрібно привести національне законодавство у відповідність до міжнародних норм практики з подолання насильства щодо жінок.