Поки грім не гряне...

01.04.2014
Поки грім не гряне...

Дитячі страхи — явище закономірне, яке минає з часом. В іншому випадку необхідна підтримка психолога. (з сайта uaua.info.)

Страхи в дитячому віці — явище поширене. Найбільше діти бояться самотності, темряви, болю. В одних це почуття минає швидко, для інших стає проблемою. У Яринки страхи почали проявлятися в трирічному віці. Дівчинка панічно боялася залишатися сама в темній кімнаті. Їй здавалося, що в кожній шпарині засів «великий чорний павук», який неодмінно виповзе, щойно мама причинить за собою двері. Дівчинка стала так гостро переживати після того, як мама поїхала на кілька днів у відрядження, а дитині повідомили про це пост–фактум... Дитина злякалася, що мама залишила її назавжди і ніколи не повернеться.

Як реагувати на дитячі страхи, як допомогти малечі позбутися переживань?

Дитячий психолог Світлана Ройз каже, що страх — це захисний механізм психіки, цілком нормальний психічний інструмент, пов’язаний з інстинктом самозбереження. Але якщо дорослі вміють керувати цим почуттям, то малечі такі моменти доводиться переживати гостро і боляче. Скажімо, маленькі дітки бояться звуку грому. Спробуйте трансформувати цей страх із допомогою спеціальної іграшки з видобування різних звуків. Дайте іграшку дитині в руки, нехай сама спробує. І потім, коли дитина почує звук грому, для неї це буде як гра.

У кожного з нас є досвід — ми знаємо, як справлятися з тими чи іншими подіями і життєвими ситуаціями. Малечі ще тільки належить набивати свої гулі і натирати мозолі. Психологи кажуть, що добрий терапевтичний ефект для дитячої психіки мають «парні» іграшки, скажімо, кенгурятка. Коли дитина бавиться іграшкою, де є мама і дитина, вона одночасно грає роль і дорослого, і дитини. Це одна з найсильніших терапій.

Страх самотності, коли дитина боїться далеко віддалятися від мами — закономірна вікова проблема. Це страх залишитися без контакту. У 8 місяців дитина вже починає боятися, коли мама випадає з поля зору.

— А в два–три роки дитина чітко відчуває страх розлуки. Завдання батьків — навчити малюка давати раду цим переживанням, — пояснює Світлана Ройз. — Інакше з часом вони переростуть у справжню фобію. Просто говоріть із дитиною і щоразу пояснюйте їй хід подій, коли збираєтесь іти з дому. Але ніколи не йдіть, не попередивши, — незважаючи на те, скільки років малюку. Попрощайтеся з дитиною, але не затягуйте момент розставання. Пообіцяйте повернутися в певний час або подзвонити. І обов’язково дотримайте слова. Це дуже важливо! Повернувшись додому, приділіть малюку хоча б 15–30 хвилин. Наприклад, пограйте у «прилипалки». Сядьте всією сім’єю в коло і прилипніть долоньками один до одного. Посиділи, помріяли... Відлипайте! Для маленького боягузика це чудова терапія «віддалення». Гра в хованки — теж дієва профілактика самотності. На прогулянках і вдома частіше грайте з дитиною в піжмурки. Спочатку піддавайтеся. Від страху дитина повинна позбавлятися поступово.

Батьки мають пам’ятати: вікові страхи в малечі — закономірні. Якщо ж проблема не минає — варто шукати підтримку психолога, переглянути методи виховання. Так не буває, що дитина переростає страх. Вона може лише його подавити, спресувати. Але все, що спресоване, рано чи пізно вийде на поверхню. Спрацює ефект пружини...