Тарасе Григоровичу, на сцену!

07.03.2014
Тарасе Григоровичу, на сцену!

Віктор Алдошин у виставі «Всюди один...» Національного театру імені Лесі Українки.

Ювілей Кобзаря прогнозовано мав би надихнути театральну спільноту на нові постановки. Втім, аналізуючи театральну Шевченкіану–2014, доводиться визнати, що далеко не всі театри підійшли до цього питання у всеозброєнні. Творчому і, головне, фінансовому. Тривожна ситуація в країні погіршила їхнє й без того не надто заможне життя: готуючи нові вистави, художнім керівникам доводилося зважати на неабиякий дефіцит коштів, які театри недоотримали від реалізації квитків або й узагалі після скасування вистав.

Чи не наймасштабнішою у цьому контексті є прем’єра Російської драми «Всюди­ один... (Свіча на вітру)» (пре­м’єра — 9 березня), жанр якої режисер Михайло Резнікович визначив як «досвід дослідження внутрішнього життя людини в щоденниках, листах і документах». «Для мене несподівано відкрилася одна з найболючiших точок у житті Шевченка та його творчості — тема зради, — говорить Михайло Юрійович. — Цьому присвячено чимало віршів, згадайте хоча б «Не так тії вороги, як добрії люди...» Ця тема завжди сучасна. Чи мотив самотності... Ми назвали виставу цитатою з поеми «Тризна» — «Всюди один...». І я дуже зрадів, коли значно пізніше натрапив на чи не найсерйознішу книгу про Кобзаря Богдана Сушинського «Тарас Шевченко. Геній — в самотності». Отже, ми відшукали больову точку...»

Власне, Шевченків тут два — російськомовний та україномовний. Спектакль задумувався задовго до Майдану, але сьогодні він стовідсотково у тренді. Роль російськомовного Тараса Григоровича виконує актор Театру імені Лесі Українки Віктор Алдошин, україномовний Кобзар — «франківець» Петро Панчук. У Петра Фадійовича, як відомо, з Шевченком — свої особливі стосунки: головні ролі у виставах «Божественна самотність» (Національний театр ім. Франка), «Тарас» (Черкаський театр ім. Шевченка). У спектаклі звучать зонги, причому на слова не лише Кобзаря, а й Лермонтова. Також глядачі без проблем упізнають тут й уривки з «Мертвих душ»: відомо, що Шевченко шанував Гоголя, називав його «істинним знавцем серця людського»

«Наша вистава — не тільки про Тараса Шевченка, а ще й про долю талановитої людини, зацькованої системою, залишеної віч–на–віч із репресивним апаратом і розчавленої ним, — продовжує Михайло Резнікович. — Артисти не намагаються буквально зіграти Шевченка. Вони проживають тексти від його імені, знаходять у них і приватне, і загальнолюдське звучання. Самотність, постійне передчуття фатальної біди, сповідь перед Всевишнім... Безумовно, кожна талановита людина якоюсь мірою самотня. «Одинокому — скрізь пустеля», — було написано на брелоку Чехова. Ми знаємо, що, починаючи з Моцарта, у кожного з нас є своя Чорна людина... Вона змінює обличчя. Вартує, чекає, відступає, а часом наближається... Тому талановиті люди живуть передчуттям. Ним повинні жити всі учасники вистави».

Національний театр імені Франка, як і режисер Михайло Іллєнко, зацікавився поезією Шевченка «У тієї Катерини...». Михайло Герасимович знімає за цим твором фільм, Станіслав Мойсеєв поставив за ним виставу (прем’єра — 7 березня). Спектакль назвали «Така її доля...». Співрежисер, постановник пластики — Сергій Швидкий. Незважаючи на те, що балада «У тієї Катерини хата на помості» має лише 66 рядків, на сцені — близько двадцяти акторів. Катерина (Поліна Лазова), Семен Босий (Анатолій Гнатюк), Іван Голий (Василь Баша), Іван Ярошенко (Олексій Зубков), Брат (Олександр Форманчук), а ще дівчата–наяди...Відтворити поезію через пластику, та ще й так, щоб спектакль не сприймали як балет чи пантоміму, а саме як драматичну виставу, — таке завдання поставили перед собою Мойсеєв і Швидкий.

7 березня Молодий театр запрошує на прем’єру вистави «Рядовий Шевченко». На Камерній сцені її зіграють Роман Семисал (він же — режисер–постановник), Катерина Варченко та Юрій Шульган. Свою роботу актори анонсують відомим зізнанням самого Кобзаря: «Я від природи виявився якийсь незавершений: навчався живопису і недовчився, намагався писати — і вийшов з мене солдат, та який солдат!».

Театр драми і комедії на Лівому березі влаштував сценічні читання двох п’єс: «Окрилений любов’ю» за творами Шевченка, листами і спогадами його сучасників, сценічна композиція — відомого шевченкознавця Сергія Гальченка, виконавці — Олександр Биструшкін й Вікторія Остапенко; та «Троє наших серед музунгу» (автор — театрознавець Віталій Жежера, режисер — Тамара Трунова). Про свою п’єсу–дебют Віталій Жежера говорить: «Шевченко повертається до Петербурга, де не був майже 11 літ... Ніхто й досі не знає, що він у ті перші самотні години робив і де був. Така ситуація дає можливість вільно фантазувати. Але нічого не вигадувати. Тут є різниця. Вигадка — від розуму, а фантазія — від історії й від природи».

Театр юного глядача на Липках 22 березня покаже прем’єру вистави «Сон». «Сьогодні поезія Тараса Шевченка пульсує, як ніколи, — говорить режисер Віктор Гирич. — Кожне його слово знаходить відгук у акторів, а це гарантія того, що це слово буде знаходити відгук і у глядачів.  Взявши за основу нашої вистави «Сон» поезію Кобзаря, ми вибудовуємо  її структуру навколо одвічного конфлікту митця і соціуму. Необхідність кардинальних змін, яку відчуває нині українське суспільство, робить нашу виставу дуже злободенною».

Минулими вихідними свій внесок у столичну театральну шевченкіану представив театр Володимира Завальнюка «Перетворення». На Малій сцені Палацу «Україна» зіграли прем’єру вистави–містерії «Великий льох». «Неймовірне пророче проникнення поета в минуле, сучасне й майбутнє, — захоплюється поемою Володимир Завальнюк. — Здається, всі сили космічного зла зійшлися, щоб знищити Україну, — але в тому, що так сталося, є й провина самих українців усіх поколінь... Та бій на барикадах історії триває, і в цьому бої Україна — здавалося б, упосліджена, пригнічена і майже знищена — виявляється незнищенною. І таємниці цього дива жодним загарбникам не розгадати».