«Землеманія» у Феофанії

12.08.2004
«Землеманія» у Феофанії

Усе, що залишилося від саду. (Фото Івана ЛЮБИШ-КИРДЕЯ.)

      Урочище Феофанія називали українською Швейцарією за пейзажну розмаїтість. Це — одна з найстаріших у Європі грабово-дубових дібров, з унікальними «червонокнижними» рослинами та незайманою природою. Усе це розташувалося (що само по собі вже є безпрецедентним фактом) у межах європейської столиці. Віднедавна тут з'явилися асфальтові дороги, паркан на кілька кілометрів, ліхтарі, каналізація, екскаватори та десятки будівельників...

      Будівельники кажуть, що за два роки тут буде парк із фонтанами, пляжами та бюветами. Місцеві мешканці певні, що унікальну ділянку лісу збираються привласнити державні «мужі», й запевняють, що бачили у Феофанії самого Віктора Януковича. Мовляв, він безпосередньо керує будівельними роботами й збирається там звести собі «хатинку». Кореспонденти «УМ» намагалися з'ясувати, що ж насправді діється у Феофанії.

 

«На наших городах зайці крали капусту.

Тепер там лежать мертві білочки»

      ...Тут справді дихається інакше, аніж у Києві: якихось пару десятків кілометрів від центру столиці — і ти у справжньому лісі. Мимоволі починаємо заздрити місцевим мешканцям (пощастило ж: виросли серед природи і водночас у великому місті!) і розуміти, чому жителі Голосієва так відчайдушно відстоюють Феофанію. «Ми вам покажемо, що там наробили «реконструктори», — кажуть відомі українські скульптори Оксана Терьохіна та Наталя Домовицьких і ведуть нас на дивну екскурсію — у покалічений дубовий ліс.

      «Тут, зліва, колись був сад, — вказує пані Наталя на роз'ятрену ділянку голої землі, — вивезли усе тишком-нишком, навіть коріння викорчували. А праворуч були дуби... Самі бачите, що залишилося... І дороги цієї не було». Йдемо розпеченим асфальтом, повз ліхтарі (де таке у лісі побачиш?). Навкруги — зачищена ділянка, без жодного дерева. «Ви не вірте тому, що вони говорять: мовляв, жодного «живого» дерева не зрізали — лише сухостій, — каже Оксана Терьохіна. — Ми тут поруч живемо й знаємо, що й де росло і чого вже немає. Вирізали столітні дуби й вивозили у невідомому напрямку, навіть пнів не залишилося...» (А між іншим, кубометр дуба зараз коштує доларів так з 400).

      А ось і сумнозвісний паркан — доволі високі залізні грати, які простяглися на кілька кілометрів. «Для кого вони його збудували? — обурюється місцевий мешканець Віктор Іванович. — Таке враження, що хтось тут намагається загородитися ним від людей. А той шумозахисний паркан, який збираються зводити збоку Кільцевої дороги (мені про це будівельники розказали). Кого і від якого шуму він має захищати? Скажіть мені, для кого телефонні кабелі тягнуть? Це зайці з тих телефонів дзвонитимуть?!».

      Звiрина вже серйозно постраж-дала. «На наших городах зайці крали капусту, тепер там лежать мертві білочки, — крізь сльози говорить Олена Олександрівна. — Я сама на власному обійсті знаходила їх! Зозулі у нас уже не кують: дупла усі познищували, дерева рубають — тут кояться страшні речі! Люди, що знають більше за нас, простих смертних, попереджають: перспективи у нас найпохмуріші».

«Я щодня ходжу в ліс і перевіряю, чи цілі мої 800-літні дуби»

      Щодня місцевi мешканцi звикли ходити у ліс: одні — по гриби, інші — до власних хат. З усього міста приїздять люди по джерельну воду (у Феофанії є 20 джерел, купальня, біля якої завше людно), збирають лікарські трави й просто відпочивають. Кажуть, що вода із джерел священна й лікувальна. І поруч місцевий житель — Золотоверхий Михайлівський монастир Феофана та собор святого Пантелеймона. «Як же ми тепер туди ходитимемо? — бідкається літня жінка. — Сьогодні паркан звели, завтра охоронців поставлять».

      Пенсіонери, яких тут мешкає чимало, вважають Феофанію святим місцем. «Тут проходила перша зона оборони Києва у роки Великої Вітчизняна війни, — розповідає Тетяна Олексіївна, — у лісі є поодинокі окопи, які пам'ятають запеклі бої. Тут стільки загинуло людей! Свідками того є старезні 800-літні дуби. Я живу тут 33 роки і вперше за все своє життя тепер ходжу мало не щодня й перевіряю, чи цілі вони, чи не спиляли їх».

      Зараз людям доводиться долати чималі відстані, аби пройти до урочища по кришталево чисту воду. Облюбовані стежки тепер перекриті триметровими гратами. «Я особисто цікавився у будівельників, — каже Віктор Іванович, — чи зможемо ми потрапити у ліс після так званої «реконструкції». І один мені розповів, що через два роки тут стоятиме пункт пропуску й ніхто просто так не пройде».

«Та то все Янукович гарує!»

      Для робітників, якi тут працюють, Феофанія — черговий будівельний об'єкт. Щоправда, переважна більшість чоловіків відмовчується і не надто охоче говорить про свою «діяльність».

      — Хлопці, а що за паркан оце звели? Що за роботи ведуться? — вдаючи з себе звичайних перехожих, запитуємо у двох робітників, які присіли на «привал».

      — Ну, парк тут буде... Красиво, — «просвітляє» кореспондентів «УМ» майстер, — щоб люди відпочивали. Доріжки там усякі, лавки... А паркан — щоб корова яка не вскочила бува...

      — Що ти несеш! — перериває товариша другий робітник. — Наче не знаєш, що тут буде! Яка корова, не сміши мене! Тут, братці, Янукович гарує! Усі вони, бандюки, шикарно жити хочуть!..

      — То й ти, виходить, — теж бандюк, якщо працюєш на них! Такий самий, — не вгамовується прихильник «законної» версії.

      — І я бандюк! Так голову мені за те відрубайте, що ліс валю... А мені ж жити за щось треба...

      Про те, що на Феофанію поклав око Янукович разом із поплічниками, у Голосієві говорять усі. Можновладцi нібито хочуть спорудити собі тут дачу. Багато хто каже, що бачили, як Прем'єр-міністр приїздив на «об'єкт» й особисто оглядав хід робіт. «Як тільки проклали дорогу — оцю, асфальтну, стовпи поставили, — розповідає Віктор Іванович, — так одразу приїхав подивився на неї й сказав: «Що це за дорога така? Два лімузини не розвернуться! Розширяй!» Так ось іще на три метри й розширили».

«Я вам пишу...»

      А почалася реконструкція зі звернення у вересні минулого року до Прем'єр-міністра групи народних депутатів—членів парламентської більшості. Щойно настали робочі парламентські будні і розпочалася сесія Верховної Ради, вони направили пану Януковичу листа. Парламентарії висловили своє занепокоєння тим, що «унікальна місцевість на території міста Києва» занепадає через те, що Національна академія наук не має достатніх коштів для її збереження. Тут же депутати радять Януковичу пролобіювати виділення на реконструкцію та благоустрій урочища 17 мільйонів гривень із Держбюджету, а зі столичної казни — сім мільйонів, які мають піти на облаштування прилеглої до Феофанії території. Ці кошти депутати рекомендують витратити для «ремонту та будівництва доріг, будівництва шумозахисного паркану, будівництва огорожі, тротуарів та зовнішнього освітлення, облаштування автостоянки та бюветів», «реконструкції та прокладання телефонних мереж із заміною застарілого обладнання на цифрове», «зовнішнього освітлення, каналізації, водопостачання, газопостачання», «будівництво місць відпочинку та підприємств громадського харчування» тощо.

      Словом, депутати вирішили зробити з Феофанії такий собі Діснейленд. І хоча у своєму листі вони клопочуться про «збереження заповідника», насправді йдеться про його знищення. Бо навряд чи будівництво фаст-фудів на місці кількасотрічних дубів можна назвати «збереженням заповідника». За словами екологів, втручання у ландшафти Феофанії може призвести до зникнення цінних видів флори та фауни. «Це затінений дубово-грабовий ліс, — розповів «УМ» експерт Національного екологічного центру Іван Парнікоза. — Будь-які порушення верхнього шару викличуть деградацію унікальної природи. Коли тут все перекошлатять — залишаться лише бур'яни».

      За великим рахунком, екскаватори та «реконструктори» взагалі не могли з'явитися на теренах Феофанії. Але це стало можливим через одну дрібницю. Урочище, як згадувалося, є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. За законодавством, такого статусу набувають «найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва». Проте, за словами екологів, Феофанія не є парком: тут із прадавніх часів були «самородні» ліси. «Те, що Феофанія — парк, це, фактично, обман, — зазначає еколог Іван Парнікоза. — Це природній лісовий масив. Але йому надано статус пам'ятки садово-паркового мистецтва. А це дозволяє робити тут рукотворні конструкції». Між іншим, екологічні організації, усвідомлюючи, що рано чи пізно якась рука потягнеться до ласого лісового шматочка, вже давно вели боротьбу за те, аби підвищити статус парку. Це б не дозволило проводити тут сумнівні реконструкції.

      Незважаючи нi на що, «перебудова» почалася. Після депутатського звернення та кількох відповідей Януковича Київська міськдержадміністрація 27 листопада минулого року приймає розпорядження «Про реконструкцію та благоустрій парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Феофанія» і прилеглих територій». Як випливає з цього документа, замовником упорядкування територій парку стає Державне заповідне господарство «Феофанія», а прилеглих територій — Комунальне об'єднання «Київзеленбуд». «Спонсором» робіт стала держава: 7 мільйонів виділено зі столичного бюджету для «Київзеленбуду», а на проведення реконструкції безпосередньо в парку — як i просили депутати, 17 мільйонів з бюджету України.

«Через два роки вам буде соромно за свої слова»

      Розробники проекту говорити про політику не хочуть: мовляв, не шукайте її там, де немає. Усе те, що відбувається у Феофанії й що відбуватиметься протягом півтора року — «реконструкція і благоустрій». «Вже через два роки вам буде соромно за свої слова, — намагається «всовістити» нас Олексій Лященко, заступник директора ДЗГ «Феофанія» НАНУ, яке є замовником робіт. — Тут ніяких дач не буде! Хто вам таке сказав? Київ як європейська столиця має право мати національний парк, а не смітник. Ось ми й доводимо до пуття Феофанію». Пан Лященко переконує, що за кілька років урочище набуде значно кращого вигляду. «На місці старого саду насадимо декоративні рослини, — розповідає заступник ДГЗ «Феофанія». — Встановимо фонтани. Освітлення, як в усіх нормальних парках, проведемо, лавки поставимо, клумби посадимо, таксофони встановимо, біля джерел будуть бювети. І дорога ця необхідна. Асфальт, до речі, поклали по існуючих доріжках. А паркан звели для того, аби сміття сюди не завозили й усілякі на машинах не заїжджали. До речі, проект огородження Феофанії розроблений ще у 1988 році. Але через погане фінансування проект «поклали на полицю». І вхід не буде платним, усі бажаючі зможуть потрапити сюди й відпочити в нормальних умовах».

      Розробники обіцяють, що у Феофанії з'являться мережа фаст-фудів, паркінг, паркова пішохідна зона, атракціони для дітей. Буде п'ять озер, біля одного навіть зроблять пляж, де люди зможуть купатися. Наразі ці ставки без води. Яким чином їх наповнюватимуть — невідомо: навіть ті джерела, які є в урочищі, не дають достатньої кількості води. А ще на одному з озер буде острів закоханих.

Вам — «дірку» від «бублика», нам — паркан за бюджетні кошти?

      Люди, які мешкають біля Феофанії, мають значно менше оптимізму, ніж натхненники реконструкції. «Невже ви думаєте, що вони отак узяли і почали думати про народ, — риторично запитує Григорій Олексійович. — Краще б мені, пенсіонеру, загородили город». Те, як проводиться благоустрій Феофанії, справді викликає більше підозр, аніж захвату від ентузіазму чиновників. Тут вимощують бруківку, яку не завжди побачиш у центрі Києва. А для прокладання електро- та телефонних дротів підвозять дорогі пластикові труби. «Це вони кажуть, ніби роблять усе це для народу, — обурюється Григорій Олексійович. — А потім приїде Янукович, збудує собі дачу. І користуватиметься і триметровим парканом, і телефоном, і світлом, які сюди проводили за бюджетні кошти». А з бюджету на «реконструкцію та благоустрій» Феофанії, як згадувалося, виділено не мало не багато 24 мільйони гривень. Проте, зізнаємося, підмурівку дачі Януковича у Феофанії ми не бачили. Чи має у своїх планах чинний Прем'єр побудувати собі там чергову хатинку — теж наразі невідомо. Але немає диму без вогню, а зорі зазвичай запалюються тому, що це комусь потрібно.

      Аби переконатися в тому, що реконструкція парку-пам'ятки Феофанії була ініційована після втручання якоїсь «потойбічної сили», варто звернути увагу принаймні на те, як для цього формувався, так би мовити, фундамент. До липня минулого року територія парку, що перебувала у віданні ДЗГ «Феофанія», за формою нагадувала бублик. Вона займала 152 гектари, а «діркою від бублика» були землі, прилеглі до вулиці Лебедєва. Це безліса частина Феофанії, тут розташувалися собор святого Пантелеймона, кілька будиночків, музей, сад (його теж вирубали), джерела. 10 липня минулого року Київська міська рада приймає рішення, яким оформлює за ДЗГ «Феофанія» «право постійного користування земельними ділянками площею 152 га». «Метраж», як бачимо, не змінився. Але, за спостереженням активістів організації «Порятунок Голосієва», в ході земельних пертурбацій змінилася форма «заповідних» земель. «Дірку від бублика» передають до ДЗГ «Феофанія», тоді як південна частина парку розміром у 30,36 га просто випадає з господарства. А ця територія, між іншим, одна з найбільш мальовничих. Особливо та її частина, яка розташувалася побіля ставків.

      Ця «відрізана» територія перейшла до лісового фонду. При великому бажанні пізніше її можна перевести у житловий фонд. Одразу після рiшення Київської міської ради на її адресу посипалися звернення. Приватні особи почали випрошувати землі для свого користування, а народні депутати закидали Віктора Януковича та Олександра Омельченка проханнями почати реконструкцію Феофанії.

      За інформацією «УМ», ще минулого року свої ділянки «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» у цій частині урочища отримали кілька осіб. Цього року цей список поповнився ще двома десятками бажаючих. І мало того, що ділянки виділено у цінному лісі — вони розташовані в тій частині Феофанії, яка відгороджується металевим парканом! Тим самим, який будували за гроші платників податків! Про це свідчать копії документів, які є у розпорядженні «УМ». Але що вдієш: у нашому світі завжди з-поміж рівних знаходяться найрівніші. До речі, у списку новоспечених землевласників є прізвища Кравченко та Рябець. Щоправда, стверджувати, чи мають вони якийсь родинний зв'язок з екс-головою ДПАУ чи екс-головою ЦВК, ми не можемо.

      Екологічні організації після рішень київської влади почали бити на сполох. На їхню думку, перекроювання Феофанії та передача земель під будівництво суперечить законодавству. Організація «Порятунок Голосієва», приміром, твердить, що коригувати межі таких об'єктів може лише Президент, а міняти їх цільове призначення (скажімо, виводити з лісового фонду на будівництво) — Верховна Рада. Втім столична природоохоронна прокуратура не виявила у рішеннях Київської міськради порушень.

Якщо не дача, то шикарна багатоповерхівка

      Скористатися принадами відреставрованої Феофанії зможуть не тільки люди, які вчасно вхопилися за золоту жилу та замовили собі ділянки у лісі. Найближчим часом на межі з парком виросте багатоповерхівка. Нормативний «фундамент» для неї вже зведено. Наприкінці лютого цього року народні обранці (зокрема, «регіонали» Володимир Рибак та Іван Бастрига, «народовладець» Вадим Гуров, «народний демократ» Олег Петров, «аграрій» Катерина Ващук тощо) написали до Віктора Януковича нового листа, в якому просили «підтримати надання Компанії «Конкорд-К» земельної ділянки площею 1 га для будівництва багатоповерхового будинку з автостоянкою та підземним паркінгом у районі провулку Феофаніївський, неподалік житлового будинку по вул. Метрологічній, 14б, що у Голосіївському районі м. Києва». З цього звернення випливає, що чи не найголовнішим його призначенням має стати вирішення квартирного питання для «найбільш перспективних науковців».

      Місцеві мешканці, а серед них теж велика частина науковців, до депутатського ентузіазму ставляться скептично. Деякі з них називають зведення багатоповерхівки хабарем для професорів та академіків. «Вони їм будують квартири, щоб ті не обурювалися реконструкцією», — розповів нам один із мешканців Метрологічної. Якщо врахувати, що Феофанія перебуває на балансі Національної академії наук, чоловік, який не забажав називатися, гіпотетично має рацію.

      Утім навіть якщо відкидати усіляке лихослів'я про хабарі, між рядками депутатського звернення можна прочитати інші доволі цікаві речі. «Існує нагальна потреба, — пояснюють Януковичу тонкощі «квартирного питання» парламентарії, — вжиття заходів щодо суттєвого зменшення навантаження на центральну частину міста, зокрема там, де розташовані Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів та Верховна Рада України». Хто хоч раз ходив по трикутнику ВРУ—Кабмін—АП, той знає, що основне навантаження на його вулицях — не науковці, а усілякі «Мерси» та «Майбахи», на яких розкошує чиновницька братія. Їх справді можна переселити на околицю Києва. Таке зменшення навантаження, зважаючи на мальовничість району, для когось може бути дуже приємним. Особливо з новітнім «благоустроєм».

«Це буде красиво, але неприродно»

      Інших людей, навпаки, виселятимуть із Феофанії. На вулиці Лебедєва, в тому самому «бублику», зараз є кілька будиночків. Тут проживають близько двох десятків сімей. Ці землі не є їхньою приватною власністю. Тож вони теж потрапили під ковші екскаваторів: їх виселять, а пагорби, де були їхні будинки, укріплять та вкриють новими спорудами. Але обурює те, що більшість мешканців вулиці знають про переселення лише з чуток. «До нас ніхто не приходив, не попереджав, — розповідає одна з жінок. — Але про виселення тут усі говорять. Кажуть, що нам дадуть житло на Дарниці. Ми навіть город весною не садили. А там тільки шість поверхів побудували. Куди нам селитися? І зима вже на носі...»

      Інші люди город посадили. Але й тут їх дістала (з лапками і без) реконструкція. Частину садиб просто відрізали дорогою — тією, яку для своїх лімузинів нібито розширював Янукович. На городах інших влаштували склади будматеріалів. «Вони привезли купу матеріалу на територію, — розповідає одна з мешканок вулиці Метрологічної. — А тут городи ветеранів. І Таня, моя сусідка, їм каже: «Дайте хоча б полуницю зібрати!» А вони: «Ні!» — і засипали»...

      На місці городів тепер рівнюсінький асфальт, забудують і вулицю Лебедєва — невдовзі, якщо вірити чиновникам, у Феофанії буде красивий відпочивальний комплекс. Та, знову ж таки, чи поцікавився той же Янукович у людей: хотіли б вони побачити на місці мальовничого лісу черговий Гідропарк? «А я нічого проти цього не маю, — каже 20-річний Максим. — Я сюди на освітлену лавочку зі своєю подругою прийшов би». «Воно, може, й буде красиво, але ж неприродно, — зазначає у відповідь еколог Іван Парнікоза. — Втратиться те, що поставало тут із часів Київської Русі. І ніколи Феофанія не стане такою, якою ми її бачили ще рік тому».

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>