Пам’ятник Миколі Терещенку в Києві: його відкрили в 2009 році на території Центру дитячої кардіології і кардіохірургії. (з сайта wikimapia.org.)
З усієї уславленої династії промисловців особливо варто відзначити трьох її представників — Миколу Артемовича Терещенка, брата Федора Артемовича і сина Миколи, Івана Терещенка. Та, мабуть, пріоритет тут належить саме Миколі.
Його недарма називали «цукровим королем». Цьому вмілому господарнику належали найбільші та найпродуктивніші рафінадні заводи Російської імперії. Свою промислову і комерційну діяльність Микола (сучасники називали його Нікола) Терещенко почав спільно з братами, маючи спочатку незначний капітал. Та енергія й заповзятливість дали йому можливість швидко розширити свою справу і набути багатомільйонний капітал. Саме завдяки таким людям Російська імперія на початку ХХ століття стрімко увірвалася до п’ятірки найрозвинутіших промислових держав світу.
А благодійна діяльність цього видатного українця взагалі не знала меж. Недарма на місці поваленого Леніна в Києві саме цьому меценату пропонують встановити пам’ятник...
У рідному Глухові він будує на свої кошти храм Трьох Анастасій, лікарню Трьох Єфросиній. У 1874 році в Малоросії був оголошений конкурс на будівництво педагогічного інституту, і старовинний Глухів здобув перемогу. Великі кошти на інститут вніс Микола Терещенко. Коли навчальний заклад було відкрито, в Глухів потягнулася інтелігенція з усіх усюд імперії. Виникло унікальне творче оточення, яке з часом стане вінцем розквіту так званого «срібного віку».
Із берегів Волги приїхав майбутній письменник Сергій Успенський. Тут учились композитор Юрій Шапорін і видатний історик Віктор Романовський, пізніше у Глухівському педагогічному інституті навчатимуться знаменитий письменник Сергєєв–Ценський і брати Нарбути, Олександр Довженко та інші діячі культури. 80 відсотків студентів навчалися на державні кошти...
Микола Терещенко та інші члени уславленої династії запрошували в Глухів за свої кошти кращих викладачів, створювали багаті бібліотеки. Студентські екскурсії до Криму, Києва, Санкт–Петербурга також фінансували брати Терещенки. Микола Терещенко велику увагу приділяв чоловічій і жіночій гімназіям у Глухові, побудував трикласне міське та ремісниче училища. Всі старі добротні будинки, які й зараз надають своєрідності древньому Глухову, теж створені за задумом Миколи і на його кошти. А загальна сума пожертв на рідне місто складає близько двох мільйонів карбованців — сума величезна як на ті часи!
Нового розмаху сягнула благодійна діяльність сім’ї Терещенків після переїзду до Києва — сталося це в 70–х роках ХIХ століття. У Києві Микола придбав великий особняк — нині це Національний музей Тараса Шевченка. Брат Федір згодом побудував маєток для своєї сім’ї — зараз у ньому розташований Київський музей російського мистецтва. Син Миколи Терещенка Іван теж побудував дім, який і нині стоїть на розі бульвару Шевченка і вулиці Коцюбинського.
Економічна міць Миколи невпинно зростає і він жертвує великі суми на потреби Києва. Нинішній Національний художній музей України багато в чому завдячує цьому видатному громадянину — раніше тут розміщався міський музей, кошти на будівництво якого давав усе той же Микола Терещенко та інші члени уславленої династії. Вхід до музею в ті часи був безкоштовний...
А потім було будівництво Політехнічного інституту, Володимирського собору. Благодійна діяльність Миколи Терещенка не знала меж. Журнал «Нива» у номері 5 за 1903 рік писав: «Загальна сума пожертв Ніколи Терещенка сягає понад 5 мільйонів карбованців. Близько 1,5 мільйона він пожертвував на лікарні, притулки, санаторії та інші благодійні установи. 1,5 мільйона — на будинки працелюбства і опікування над глухонімими і сліпими. І, нарешті, 100 000 були виділені на одноразові допомоги. Необхідно згадати і про внесений капітал у 61 тисячу карбованців на вічні часи для видачі процентів з нього найбіднішим жителям м. Глухова і навколишніх сіл на допомогу до Різдва і Паски». Гортаючи пожовклі сторінки найпопулярнішого журналу Російської імперії, згадалися сучасні нувориші, які мільярди доларів ховають в офшорних зонах або викидають їх на бучні представництва за кордоном, рекламуючи свою особу...
Микола Терещенко володів навдивовижу тонким смаком, що особливо відбилося в колекціонуванні картин. Це ще одна з яскравих граней діяльності видатного представника династії. До нього перші художні колекції почав створювати збирач і знавець древностей Тарнавський у своєму прекрасному палаці в Качанівці. Та все ж найвизначнішими збирачами, які залишили свій особливий слід в історії колекціонування, були представники сім’ї Терещенків, а також їхній родич Ханенко — чоловік однієї з дочок Миколи. Варвара та її чоловік присвятили своє життя збиранню творів західного і східного мистецтва. Надзвичайно цінні колекції згодом стали основою нинішнього Музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків. І зараз кияни та гості столиці можуть милуватися творами Гойї, Тiціана, Рубенса, Гейнзборо та інших видатних митців. Колекції, зібрані Миколою Терещенком, братом Федором і сином Миколи Іваном, стали основою не менш блискучого Київського музею російського мистецтва.
Сім’я Терещенків вела своєрідне суперництво в придбанні творів мистецтва з московським купцем Третьяковим. Були випадки, коли Микола Терещенко випереджав славнозвісного Третьякова у придбанні того чи іншого шедевра. У переписці знаменитого критика Стасова з Третьяковим є цікавий факт: Стасов дорікає московському меценату, що той проґавив картину Верещагіна. На це Третьяков пророче відповів: «Я дуже радий, що справжня річ потрапила у ці руки. Вони підуть моїми слідами — їхні колекції стануть iз часом надбанням Києва!».
Добрі справи мецената оцінили ще за його життя: коли весь Київ урочисто відзначав 80–річчя цієї видатної людини, вулиця Олексіївська, на якій мешкала сім’я благодійника, була перейменована на Терещенківську.
Талановитий український мистецтвознавець Михайло Факторович багато зробив для того, щоб повернути із забуття добру пам’ять про видатну українську династію. У журналі «Нива», що видавався на початку ХХ століття на теренах імперії, мистецтвознавець звернув мою увагу на статтю, надруковану до 80–річчя Ніколи Терещенка. Автор знайшов дуже прості, але такі точні і щирі слова: «Усі, кому дорогі блага Вітчизни, хто бачить те духовне і матеріальне убозтво, повинен від щирого серця побажати довгих років життя Миколі Артемовичу Терещенку, який підтримав на своєму славному життєвому шляху стільки нужденних, стільки бідних, і надав притулок стільком осиротілим, хворим і стражденним людям».
Микола Артемович помер 19 січня 1903 року. В архівах збереглися фотографії тих часів: в останню путь видатного Громадянина проводжають сотні тисяч киян...
Згідно з його волею, Микола Терещенко був похований у сімейному склепі церкви Трьох Анастасій у рідному Глухові. Через кілька років вдячні жителі міста встановили пам’ятник уславленому земляку. Та в часи червоного терору його знищили... Нам же залишилася пам’ять про славні справи Терещенків. Нехай вона буде дороговказом тим, хто хоче прислужитися Україні ХХI століття своїм умінням, фінансами та ділами благодійними.
А як склалася доля інших представників роду Терещенків? Ті, що зібрали для нас прекрасні колекції видатних майстрів минулих століть, пішли з життя ще до жовтневих подій. Цікаво склалася доля молодшого представника династії — Михайла Івановича Терещенка. Він як досвідчений фінансист був міністром Тимчасового уряду: після перемоги більшовиків емігрував за кордон. Помер там наприкінці 60–х. Незадовго до смерті передав частину зібрань до Ленінградського російського музею. Федір Федорович Терещенко ще у царські часи став відомим авіаконструктором, і його літаки–винищувачі відмінно показали себе у небі Першої світової війни. Теж емігрував за кордон, вів там дружбу зі знаменитим Ігорем Сікорським, теж киянином і авіаконструктором. Нині нащадки видатної династії живуть у Швейцарії, Франції та інших європейських країнах.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
