У гостях у казки

Санта живе на горі Корватунтурі, що з фінської перекладається як «вухата гора». Вона справді схожа на заячі вуха. Санта каже, що може чути звідти, як поводяться діти по всіх–усюдах і про які подарунки мріють. Хоча вони також пишуть йому про це в листах. Конвертики «з дитячими мріями» приходять звідусіль на Головну пошту Санта Клауса. Колись цей котедж збудували спеціально до приїзду Елеонори Рузвельт. Тут дружина американського президента в середині минулого століття зустрілася з Санта Клаусом і відкрила світові таємницю, де живе казковий дідусь Землі. Відтоді в селищі Санти і на його Головній пошті щороку гостює майже 400 тисяч шукачів дива.

...На пошті метушаться ельфи — помічники Санта Клауса. Ці казкові діти, що народжуються з зерняток рису, розбирають свіжу кореспонденцію — листи з кожної країни розкладають в окремий ящичок. Пакують подарунки, зустрічають гостей. І, якщо захочете, допоможуть вам перейти через Полярне коло. Ця символічна лінія — відразу за Головною поштою. Тим, хто її перетинає, видають спеціальний диплом. Але найважливіше — всім, хто ступить за цю магічну лінію, відкриваються таємниці і дива Санти...

...Ми відчиняємо важкі ковані двері офісу Санта Клауса. В коридорі — неяскраве світло і тиша. Ось годинник iз величезними стрілками. У Новорічну ніч за допомогою цього механізму Санта Клаус сповільнює час, аби встигнути завітати до кожної дитини на Планеті. На стінах — фотографії. Зірки, політики, спортсмени. Всі колись хотіли «знову стати дітьми» і саме тому приїздили сюди, до Санти. Й Іосіф Броз Тіто, і Леонід Брежнєв бували в «гостях у казки».

— Заходьте, дітки, заходьте, мої любі, — посміхається нам назустріч Санта Клаус. — Говорить стишеним голосом, ніби розповідає різдвяну історію онукам.

— Як усе–таки звертатися до вас — Санта Клаус чи Йоулупуккі?

— Як вам більше подобається, дітки... Мене в кожній країні кличуть по–своєму. У Франції — Пер Ноелем, в Італії — Баббо Наталем, у Британії та Америці — Фазер Крістмасом... Та головне ім’я моє — Йоулупуккі. «Йоулу» — це різдвяний, «пуккі» — дід.

— Якщо ви найбільш різдвяний дідусь світу, то хто ж тоді Дід Мороз і святий Миколай?

— Дід Мороз — мій кузен. Він живе в російському місті Великий Устюг. Зустрічаємося час від часу. Добре знаю і українського святого Миколая. Він живе у Карпатах. Це дуже скромний і відповідальний дідусь. Бачимося з ним також, але рідко... Часу мало, дуже мало в обох...

— У Діда Мороза є онучка — Снігуронька. А ви маєте рідну душу?

— Звісно. Це моя дружина, Йоулуморі. Кличу її Мама–Клаус. Ми вже пару сотень років разом. Людина вона не публічна, займається домашнім господарством, доглядає оленів. Любить куховарити. Знає рецепт найсмачнішого печива у світі.

— Що діти найчастіше просять у вас на подарунки?

— Раніше замовляли ляльки Барбі, машинки... Зараз — айфони. Діти дуже чесні і відверті. І не завжди просять тільки для себе. Хочуть, щоб подарував щось і їхнім друзям, і рідним... А дорослі просять миру на землі, здоров’я.

— У вас нині стільки роботи... А як відпочиваєте?

— Відпустки не маю, бо ж працюю цілий рік. Приїдете в Рованіємі хоч улітку, хоч навесні — я завжди зайнятий. Люблю природу, прогулянки на свіжому повітрі. Із задоволенням читаю — погляньте, скільки у мене книг. Фантастику читаю, пригоди. Казки — зрідка. Я ж у них живу... І морозиво люблю, ясна річ!

— А на стіні за вами — телефон, якому років сто, напевне. Хіба не маєте мобільного?

— Мав, та загубив... Я ж уже старий, мені триста років.

— А про який різдвяний подарунок мріяли в дитинстві?

— О... це було так давно, що вже й не згадаю.

— Як святкуєте власний день народження? Що вам дарують друзі?

— День народження у мене — щодня. Мрію зберегти природу неушко­дженою, а повітря чистим — для дітей у всьому світі. Оце для мене був би найкращий подарунок...

— Що б ви побажали українським дітлахам?

— Я хотів би бачити дітей щасливими. Бачити, як малеча посміхається, і знати, що їй добре. Бо іграшки, подарунки, це добре, але... Дітки щасливі, коли їх люблять. Це найголовніше. А для таких діток, як ви, у мене чотири подарунки: мир, радість, мрії, і... шоколад!

...Санта обнімає нас, тепло посміхається, і цей спільний знімок на згадку залишається частинкою казки, яку ми забираємо з собою. За дверима рипить сніжок, і красені олені готові відвезти нас у справжню лапландську ніч, з її унікальним північним сяйвом... А десь там, у «гущавині пригод», на нас чекають гостинні саами, які вміють запікати смачну рибу і співають традиційний філософський «йойк». І ми дізнаємося, що дорогою за їхнім іглу проїжджала сама Снігова Королева. Щоправда, свіжий сніжок запорошив слід від її саней. Слід, але ж не саму казку...