За консультативним висновком Національного інституту раку, ще 24 травня я звернувся до міністра охорони здоров’я Богатирьової Р. В. із заявою–проханням одразу ж після інституту раку госпіталізувати мене у будь–яку лікарню Києва з пульмонологічним відділенням. Однак у приймальні громадян МОЗ України пан Борис Р. М. повівся зі мною — важко хворим чоловіком, який за віком йому годиться в дідусі, — нетактовно, зверхньо і грубо. Не читаючи моєї заяви–прохання до міністра, самовпевнений чиновник повернув її мені назад, додавши: «Мені немає часу її читати». І показав на двері.
Така поведінка згаданого пана Бориса змусила мене 25 травня звернутися до вас, Миколо Яновичу, як до голови уряду з проханням захистити від свавілля не тільки мої конституційні права, а й людську гідність. Але замість цього заступник директора департаменту Секретарiату КМ України Н. Фалєєва мою скаргу переадресувала тому,.. на кого я скаржився!
Мої намагання навести в МОЗі довідки про долю моєї заяви лише нашкодили моєму здоров’ю: охоронці–«роботи» на прохідній у МОЗ мене не пропустили до приймальні, в якій зареєстровано згадану заяву Богатирьовій і вам, Миколо Яновичу. Номера телефону мені також не дали.
А ще — небачене і нечуване! Не на вокзалі, не десь іще, а саме в МОЗ до мене, 80–річного інваліда, учасника ВВВ, покликали двох міліціонерів, бо, бачте, я настирливо просив дізнатися про долю своєї скарги. Зрозумівши суть мого клопоту, міліціонери непомітно зникли.
Після цього я був змушений удруге звернутися до вас, Миколо Яновичу, зі скаргою від 5 червня (№41–013211/22п). Але конкретної відповіді ні з Секретаріату КМ, ні з МОЗ я не отримав.
Завдяки добродушному завідувачу поліклініки Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Яновського Дяченкові А. П. мене госпіталізували 18 червня у ДДВ відділення. Проте належного лікування проведено не було, бо я зі своєю пенсією 1187 гривень не є платоспроможним пацієнтом.
Отже: від МОЗ в особі Бориса Р. М. замість практичної допомоги я отримав морально–психологічну травму та втрачений час, за який хвороба прогресувала; у виписці з моєї історії хвороби Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Яновського об’єктивно записано: «Стан здоров’я при виписці — без змін».
Тому 8 липня я звернувся цього разу вже не до Богатирьової, а до директора департаменту МОЗ Хозбея М. К. з уклінним проханням надати мені направлення в Український державний медико–соціальний центр ветеранів війни (с. Циблі) на негайне лікування. Але заяву чомусь розглянув не Микола Кузьмич, а той самий Борис Р. М., на якого я вам скаржився. Шкода, що моя скарга лишилася без належного реагування і висновку, бо ж згаданий пан, не читаючи і цієї заяви на ім’я Хозбея, знову самовпевнено скористався службовим становищем і з відвертим цинізмом підло помстився мені, відмовивши у направленні до УДМСЦВВ. І при цьому додав: «Можете скаржитися кому завгодно, я дію законно». Ось чому я змушений втретє звернутися до вас, Миколо Яновичу, з проханням відповісти на запитання: хто ж нині керує державними справами України?
Як мене знайти? Оскільки з Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Яновського мене вже виписали, мені доводиться чекати на вирішення мого питання, ночуючи на вокзалі, а потім — і під стінами Кабміну.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
