Кітос, Фінляндіє. Дякую, Суомі

01.08.2013
Кітос, Фінляндіє. Дякую, Суомі

І крики чайок — як орієнтир

«Тільки не призначайте побачення на набережній — можете загубитись. У Гельсiнкі всюди вода», — каже Мікко Коістінен, наш провідник. Після екскурсії фінською столицею маємо кілька вільних годин перед мандрівкою до Лапландії. А також — багато простору, бо здається, що у місті, крім нас, немає нікого. Лише поодинокі зустрічні — спортсмени–бігуни або ті, хто вигулює домашніх улюбленців. Перші сутінки м’яко лягають на бруківку, останній сонячний відблиск ковзає покрівлями будівель і відбивається від води. Вечір у Гельсiнкі бузкового кольору: небо, ліхтарі, світло з вікон будинків позначені цим відтінком. Навіть тиша пофарбована синім. Можливо, тому що тут справді всюди вода... Крики чайок — замість компаса — вказують орієнтир. А ще — передзвін трамвая. Адже центр у Гельсiнкі — поняття відносне. Місто охоплюють дві кільцеві дороги. «А до третьої кільцевої вже лосі забредають», — кажуть фіни. Тож домовилися так: куди трамвай доїжджає — там і центр. І хоча лосі тут почуваються «своїми», а на півночі країни повними господарями себе вважають олені, символом Фінляндії є ведмідь. Така собі «родзинка демократії».

Шість століть Фінляндія була під владою Швеції, понад сто років належала Росії. Тому архітектурний образ фінської столиці виплеканий з гібриду стилів: так би мовити, шведсько–російсько–фінський ансамбль. Пожежа 1812 року знищила третину дерев’яних Гельсiнкі, і нове місто будували з каменю. Тому дерев’яні будиночки, які залишились, нині на вагу золота. І хоча коштують вони шалених грошей, саме такому житлу жителі столиці надають перевагу.

Високих будівель у Гельсiнкі немає. У місті — 500 тисяч жителів (разом із населенням міст–супутників мiльйон 300 тисяч жителів). Загалом, Фінляндія — країна неурбанізована, міста невеликі. Згідно з опублікованим 2002 року дослідженням щодо якості життя у великих містах, Гельсiнкі посідають шосте місце у світі й визнані найчистiшим містом Європи.

Тут багато церков і соборів, найвеличніший серед них — собор святого Миколая на Сенатській площі. Він — символ Гельсiнкі, і всі екскурсійні маршрути традиційно починаються або завершуються тут. У центрі площі звеличується пам’ятник Олександру ІІ: таким чином фіни віддали шану російському імператору за те, що ввів у обіг фінську марку і зробив фінську мову державною — нарівні зі шведською. Щоправда, невдовзі росіяни в «кращих традиціях» запустили на фінській землі процес русифікації. На щастя для фінів, у справу втрутилася історія: Перша світова війна і революція в Росії відволікли увагу росіян він «фінського питання».

Російська канонада і київська гостинність

У Фінляндії дві офіційні мови — шведська і фінська. Цей історичний «спадок» викликає багато суперечок серед фінів. У парламенті часто говорять про скасування двомовності: «Чому ми маємо вчити шведську, якщо на 5 мільйонів населення країни тих, хто розмовляє нею, — лише 60 тисяч?»

Фінською мовою, яка належить до групи фінно–угрських мов, говорить 93% населення. Фінська мова своєрідна і дуже відрізняється від інших мов Європейського Союзу, які так чи інакше споріднені між собою.

Тож вивчення іноземних мов у Фінляндії — на дуже високому рівні. «Фінську мову в світі не розуміють, тому маємо шукати вихід: вчимо іноземні, аби порозумітися з іншими народами», — пояснює наш гід.

Ще ранок, але настрій у Мікко трохи зіпсований. Каже — все через статтю. І показує свіжу газету, де на титульній сторінці, великими літерами — заголовок: що буде, якщо Росія нападе на Фінляндію? «Пишуть, що Росія інвестувала у ­збройні сили 500 мільйонів євро, — переказує Мікко зміст передовиці. — А наша армія дуже маленька, отож усе тримається на довірі, не дивно, що в декого з фінів іноді виникає страх — а раптом і справді трапиться агресія? Але все це, швидше, схоже на провокацію. Недавно російські військові проводили навчальні бомбардування в Балтійському морі і, очевидно, хильнули зайвого, бо влаштували таку канонаду, що мимоволі злякаєшся.

Наш страх пов’язаний ще й iз тим, що ми добре пам’ятаємо сумнозвісний пакт Молотова—Ріббентропа, коли Гітлер Сталіну сказав: «Хочеш Фінляндію — захопи, я не проти». Тоді в холодну зиму у фінських лісах замерзло 500 тисяч російських солдатів. Це стало індикатором для Гітлера — якщо радянська армія в такому стані, можна не хвилюватися».

Загалом, каже наш провідник, Росія полюбляє провокації. Фінський малюк доповів у школі, що вдома його б’ють, а оскільки мама хлопчика — росіянка, інформація просочилася в російську пресу, яка відразу ж роздмухала скандал. «Писали, що Фінляндія — концентраційний табір для дітей. Але всі розуміють, що такі твердження — абсурд».

Фіни — дуже миролюбна нація, не тримають зла за історичні кривди та провокації і завжди раді гостям. «Попри те, що наші найближчі сусіди — росіяни і норвежці, найбільше туристів, що відвідують регіон, — iз Японії, — розповідає мер лапландського містечка Інарі Рейні Тімпелі. — Українських туристів у Фінляндії також більшає з кожним роком. І фіни, в свою чергу, більше цікавляться українським напрямком». «Хоч Росія і поруч, але отримати візу туди складніше з кожним роком, — пояснює Мікко Коістінен. — А в Україну — простіше, і це великий плюс. Фінів цікавлять ваш Крим, Карпати, зацікавлять вони і в поїздках у Чорнобильську зону: наша країна також постраждала від вибуху на ЧАЕС. Мої особисті враження — в Україні тебе завжди тепло приймають, а в київських ресторанах усі ввічливі і культурні — значно краще, ніж у Пітері чи Москві. Налагодженню туристичних контактів сприяє і щоденний прямий авіарейс між Києвом і Гельсiнкі».

Скільки птахів лишилось до весни?

«Літо в нас коротке, але малосніжне», — жартують фіни. Оскільки сонячних днів мало, місцеві жителі чесно зізнаються, що час від часу депресують. І не можуть дочекатися справжнього тепла, щоб побігати на дачі босоніж, без одягу.

— Узагалі в нас три місяці триває зима, а потім ще три місяці ми чекаємо літа — раптом буде? — сміється Мікко Коістінен. — А прихід весни визначаємо за... кількістю птахів, які повертаються з теплих країв. Ось ці з’явилися — значить, ще місяць чекати. Інші повернулися — тепло ще ближче.

У Лапландії, за полярним колом, сонце влітку фактично не сідає, день триває «нон–стоп», рослинність росте шаленими темпами. Дозрівають ягоди, гриби. Тоді як норвежці по гриби ідуть у супермаркет, фіни прямують у ліс — вони затяті грибники. Восени воюють з оленями за лісові дари. «Але вистачає і нам, і тваринам», — посміхається пані Крістіна Ваотен. У своєму затишному будиночку поблизу Рованіємі вона пригощає нас смачним чорничним соком і джемом із морошки. Влітку пані Крістіна щодня ходить до лісу по ягоди і «забиває» ними п’ять морозильних камер у своєму домі: щоб пригощати і родину, і друзів. Разом із чоловіком вони тримають ательє — шиють одяг, сумки зі шкіри, виготовляють сувеніри з дерева і оленячого рогу — рога підбирають у лісовій гущавині, де їх залишають звірі. У Фінляндії, розповідає пані Крістіна, існує право кожного пересуватися всіма землями, хоч би кому вони належали, і збирати дари природи: гриби, ягоди, квіти. Порівняно з багатьма іншими країнами природа Фінляндії чиста і незабруднена. Тому харчові продукти місцевого виробництва — абсолютно безпечні.

Але туристів у Лапландії найперше вражає тиша. Таку рідко де зустрінеш. Багато хто і їде сюди задля цього — просто «слухати тишу». Вона вражає навіть тих, хто живе тут постійно. Коли вiдходиш на невелику відстань від поселення, на природі стає так тихо, що єдиними звуками, які чуєш, є дзюркотiння води, легенький шелест вітру у верховітті дерев і навіть биття власного серця. Як таке забудеш? У темряві природа і зіркове небо також зачаровують. Навіть поруч з населеним пунктом можна знайти місце, де немає ні вуличного освітлення, ні інших джерел енергії, і тільки зорі у всій красі і кольорах.

Нарівні з Канадою Фінляндія вважається країною, де найбільше островів: у внутрішніх водоймах цих часточок суші майже 100 тисяч. А озер у Фінляндії — близько 200 тисяч, у деяких районах вони займають до 60% території. Тут Фінляндія — світовий лідер. Водночас це і найбільш лісиста країна Європи — лісові насадження охоплюють майже 70% суші.

Цікаво, що на дорогах Фінляндії ви не зустрінете такої кількості розкішних авто, як у нас: переважна більшість фінів їздить на скромних машинах. Фіни і тут проявляють себе ревними охоронцями природи. «Круті» авто з потужними моторами викидають в атмосферу багато вуглецю, тож на них у країні спеціально запровадили високий податок. До речі, дороги в цій скандинавській країні, на відміну від українських, — просто «мрія автомобіліста»: проїхавши тисячу кілометрів на північ від Гельсiнкі, ми не відчули ні вибоїн, ні «латок». В Україні, як відомо, дороги традиційно «руйнує» зима, натомість у Лапландії автостради чомусь зими не бояться... А вона там значно суворіша і триваліша, ніж у нас.

«Життя у нас хороше. Але що ж у ньому хорошого?»

Характер фінів вирізняють чотири основні риси — близькість до природи, душевна зажура, романтичне захоплення незалежністю і звичка до зимових умов. «Ми не песимісти, просто часто підпадаємо під меланхолію», — кажуть вони. Хоча, згідно з опитуваннями, більшу частину населення цілком влаштовують власне життя, житлові умови і робота.

— Атож, життям ми задоволені, — посміхається Мікко Коістінен. — Але якщо задуматися: що ж у нашому житті хорошого? Хіба це добре, коли твої кроки чітко розплановані на 10–20 років наперед? Коли дитині виповнюється шістнадцять, держава дає допомогу, і ти можеш жити самостійно: вистачає на оренду житла, харчі. Через це серед фінів так багато самотніх, діти рідко бачаться з батьками. Я, наприклад, навіть не знаю, як звати моїх кузенів. Заздрю, що у вас усе інакше.

Про політику фіни не говорять, узагалі рідко сперечаються. Хоча чесно зізнаються, що не мають особливої ейфорії з приводу своєї присутності в ЄС. Не задоволені й тим, що нині відбувається в Середземноморських країнах: тамтешня економічна криза б’є і по їхній кишені. Шкодують, що ввели євро, тоді як інші скандинавські країни залишили свою валюту.

Меедемі — прикордонний пункт на межі з Норвегією. Тут живуть 20 людей, але працюють кілька великих супермаркетів. «Просто норвежці приїжджають сюди по продукти, бо ціни у Фінляндії таки нижчі», — каже водій Реенер.

Натомість серед фінів найпопулярніші поїздки — до Естонії. І ціни там порівняно низькі, і мова подібна до фінської. «От там, на поромах, можна побачити справжніх фінів, — сміється Мікко. — Як ми кажемо, фіна від італійця відрізняють тільки три банки пива. Відразу стаємо темпераментними».

Чи танцюють фіни на поромах аргентинське танго — не знаю, але цей танець у Фінляндії дуже популярний. До речі, знаменита «Лєтна–Єнка» має фінське коріння. А ще вони затяті кавомани — середньостатистичний фін споживає 10 кг кави на рік. Навіть законом для тих, хто працює, передбачено, крім обідньої перерви, дві 15–хвилинні перерви на каву.

Лікарняний для діджея

Що справді викликає тут багато суперечок — це соціальна допомога з безробіття. Фіну, який втратив роботу, держава нараховує щомісяця 1000 євро допомоги, плюс 400 євро на оренду житла. (Щоправда, оренда однокімнатки в центрі Гельсiнкі коштує 700 євро).

Але умова така: якщо бюро знайде роботу — відмовлятися не можна. Таким чином, каже Мікко, у Фінляндії виросло покоління, яке не мало постійної роботи. Добре це чи погано — питання. Нині 9 відсотків населення — безробітні. «Шукаємо гіда для агенції, то за один день надійшло сто заявок. Раніше такого не було». На пенсію фін виходить у 65 років, у середньому пенсіонер отримує 700—800 євро. «Це дуже мало», — вважають фіни.

У Фінляндії сильні профспілки. «Мій колега на вихідних підробляє діджеєм у нічному клубі, — розповідає гід. — Тож у понеділок–вівторок почувається «не у формі». Щоб не напружуватися в офісі, поскаржився лікарю на втому, безсоння, і відразу ж отримав лікарняний. І хоча юристи нашої фірми доводили, що цих скарг недостатньо для «ухиляння» від роботи, суд прийняв сторону дiджея, бо за нього горою стала профспілка».

Середня зарплата у Фінляндії — 2000 євро, після вирахування всіх податків «чистими» виходить 1400. Водночас фіни отримують страхове (безплатне) медичне обслуговування, а хірургічні операції (навіть дуже складні) оплачує держава. Цікаво, що на кожного новонародженого сім’я отримує від держави символічну коробку — з одягом, іграшками, найнеобхіднішими предметами з догляду за немовлям. Уперше такі подарунки почали давати в середині 1960–х: у країні тоді панувала бідність, і уряд бодай таким чином прагнув підтримати молоді сім’ї. І хоча нині рівень життя у Фінляндії один iз найвищих у світі, але «коробки для немовлят» залишаються — як символ уваги і любові держави до своїх громадян. Допомогу можна отримати і грошовим еквівалентом, однак фіни в більшості надають перевагу цій символічній коробці.

Північний олень у дитячій казці везе на санях Санта Клауса. Але для лапландців оленярство — буденний і важливий промисел. Зосереджений він у північній Фінляндії. Як жартують тут, оленів у Лапландії більше, ніж людей. А ще в цих краях просто під ногами... золото. На початку ХХ століття, як і на Алясці, в Лапландії панувала «золота лихоманка». А в 1935 році неподалік містечка Сааріселка знайшли найбільший у Фінляндії самородок вагою 393 грами. Навіть магістраль біля Сааріселка називають «золотою дорогою»: щебінь для її основи привезли з місць із високим вмістом цього металу.

Нині золото в Лапландії видобувають з допомогою екологічно безпечних технологій: лопати і устаткування не забруднюють ґрунт отруйними речовинами. До речі, Лапландія — єдине місце в Європі, де ще збереглися будівлі часів «золотої лихоманки». В літній час туристичні компанії організовують екскурсії з намивання золота. Можна самому спробувати намити коштовний метал у річках. Ще і зараз є пивні бари, де міняють золото на... пиво.

Традиційно фіни їдуть у Лапландію восени. Цей період тут називають руска — природа вбирається в кольори просто нереальної краси. Важко повірити, але Лапландія — одне з найспекотніших місць у Європі. Влітку в долинах стовпчик піднімається до +35. А ось узимку тут навпаки — «нереально» холодно. І тоді в Лапландію так само активно... їдуть туристи. Для чого — розповімо наступного разу...

 

Автор висловлює вдячність туристичній агенції Aikamatkat Timetravels і особисто її директору Мікко Коістінену за організацію мандрівки до Лапландії.

 

ЦІКАВИНКИ

У фінській мові немає родів, але два слова — Фінляндія і Гельсiнкі — жіночого роду. До речі, фінською назва країни звучить як Суомі, а сама фінська мова — сомі. Фіни майже не використовують слів іноземного походження, навіть для таких «інтернаціоналізмів», як аеропорт чи телефон, у них є свої слова. Цікаво, що Балтійське море фіни називають Східним, а сусіди–естонці кажуть на нього Західне.

 

ПРОСТО АНЕКДОТ

Як і інші народи, фіни люблять кепкувати з сусідів: велика частина місцевих анекдотів присвячена їхнім стосункам зі шведами. Водночас вони вміють посміятися і над собою. Зокрема, над своєю добре відомою неквапливістю. Один з улюблених анекдотів Мікко Коістінена — про оголошення у Гельсiнському метро: «Оберееееежно, двеееері зачиняяяяяються... Настууупна зупиииинка... О–о–о–о... Уже настууууупна зупиииинка...»

 

ТРАДИЦІЇ

«Затопи мені баньку по–чорному»

Кажуть, що сауна для фіна — як гольф для англійця або чайна церемонія для японця: невід’ємна частина життя. Це фінське слово (разом із поняттям, яке воно означає) ввійшло майже в усі мови світу. Спочатку це була звичайна натоплена землянка, потім баня по–чорному у закритому приміщенні, згодом димохід вивели назовні. Нині в країні понад півтора мільйона саун: вони є фактично в кожному помешканні. Тут не тільки миються, а й розслабляються. Після парної занурюються в крижану воду — часто просто у річку чи озеро. «Ось такі ми, фіни: з чужими майже не говоримо, але спокійно ідемо голі в сауни», — сміються вони. Фіни вважають, що в сауні очищається не тільки тіло, а й душа: турботи, образи, розчарування — все залишається за її межами. У сауні легше досягнути компромісу: про це добре знають і політики, і бізнесмени.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>